Військова медицина в Україні: бойова медикиня поділилась думками, якою вона б мала бути

Солдати, навчені на загальному для всіх військових рівні, мають розуміти, що в будь-який момент їм доведеться перейти на рівень медиків. Бойова медикиня Юлія «Куба» Григорович, розповіла що ще потрібно для того, аби військова медицина стала якіснішою та рятувала ще більше життів. Її у Facebook процитувала громадська діячка, доброволець та волонтерка Оксана Корчинська.

«Ми маємо розуміти, що солдат навчений на рівні ACM (для всіх військовослужбовців) має доволі швидко перейти на рівень CLS (боєць-рятувальник), а в майбутньому на CMC (бойовий медик). Кожен військовий має знати, що лікаря на полі бою поруч з ним не буде і за своє життя він відповідає сам», – вважає «Куба».

За словами медикині, вимоги та зміни у навчальному процесі повинні бути системними, а не окремими випадками на власній ініціативі. Однак, наголосила Григорович, забезпечувати такі зміни повинні люди, які розуміються на цій темі.

«Такі маніпуляції як внутрішньовенний доступ, внутрішньокістковий доступ, голкова декомпресія, використання гортанних повітропроводів типу I-Gel тощо мають бути дозволені на законодавчому рівні кожному військовослужбовцю. Припиніть залякувати декомпресійними голками військових», – зазначила бойова медикиня.

Вона пояснила, що коли прийде час ставити ту саму декомпресійну голку, то поряд може не виявитися лікаря. А коли ж він буде поруч, то робитиме дренування плевральної порожнини, а не ставити голку. 

«Хочу сказати, що навіть наявність добре навченого бойового медика з прокачаним рюкзаком на сусідній позиції, на відстані, скажімо, 30 метрів, не гарантує, що він зможе швидко прийти на допомогу», – зазначила «Куба».

Також вона наголосила на телемедицині, або як сама її називає – радіомедицині. Зокрема, за словами медикині, у колісного екіпажу, який чергує має бути стабільний звʼязок з пораненими та побратимами які знаходяться поруч з ними.

«В ідеалі це взагалі має бути чергування окремої людини на командно-спостережному пункті батальйону, яка керує евакуацією. Вона має можливість слідкувати в ефірі за тим, як відбувається пересування пораненого по полю бою, консультувати під час надання допомоги», – пояснила Григорович.

При цьому розробка та виготовлення дронів для евакуації, наголосила медикиня, має відбуватися на державному рівні, а не окремими групами людей, яким не байдуже.Для таких дронів також потрібен окремий екіпаж. Складатися він має із приблизно такого ж числа людей, яка потрібна для того, аби витягнути пораненого своїми руками. 

«Тільки в випадку використання живої сили замість робота ми ще й ризикуємо цими людьми. Дрон має висуватися тільки в випадку важкого поранення. Коли це питання життя чи смерті. Дрон має розглядатися як розхідник, але і як шанс на життя. Їх має бути багато», – додала Григорович.

Наступним етапом медикиня бачить броньований швидкий позашляховик, оснащений системою РЕБ, портативним підігрівачем для розчинів, кисневим концентратором saros і всіма сучасними пристроями, з якими реально працювати на етапі тактичної евакуації. «Куба» зазначила, що це може бути й інший броньований транспорт, наприклад гусеничний. Однак, за її словами, велика техніка може стати легкою мішенню. Тому тут треба розуміти, які обставини та місцевість.

«Далі, в майбутньому, це має бути Медевак з парамедиками, сертифікованими у Denys Surkov з усім необхідним обладнанням. Ніяких фіксованих точок забору чи передачі поранених. Точки мають бути ситуативними, щоб їх не палив і не «пристрілював» ворог. Ми маємо розуміти, що стандарти НАТО – це в першу чергу дослідження і впровадження, а не привʼязка до точок. І те що робимо ми сьогодні, вже буде написано у них в протоколах. Бо наразі ми є головним полем для досліджень», – пояснила «Куба».

Однак медикиня зізнається, що впровадження такого Медеваку виглядає для неї щонайменше не швидким варіантом. Хоча він за словами Григорович, дозволив  би відтягнути стабілізаційні пункти далі від «нуля».

Що стосується самих стабілізаційних пунктів, то як зазначила «Куба», тільки там з’являються люди з медичною освітою: анестезіологи, хірурги тощо. Люди, які мають бути забезпечені всім необхідним для роботи. 

«В ідеалі стабіки мають знаходитися під землею. Ніяких виїздів для лікарів. Можливо розглядати виїзд зі стабіку до наступного медичного закладу з важким пораненим. Але тільки тоді, коли лікарі самі визначили цю необхідність, а не за наказом зверху (знову повертаємося до попереднього пункту і підготовки парамедиків, які і тут не завадять). Інакше нам просто не вистачить лікарів. Це гра в довгу», – зазначила «Куба».

Вона пояснила, що бойового медика можна підготувати за місяць. Однак для того, аби стати лікарем потрібно багато років.  

«Це не значить, що життя лікаря важить більше ніж життя іншого військового. Просто втрата лікаря може понести за собою значно більшу кількість смертей», – додала Григорович.

У самій структурі бойової бригади, на думку «Куби», необхідність медичної освіти потрібна тільки в медичній роті. Там, додала медикиня, мають бути сконцентровані усі лікарі. До медичної роти мають звертатися бійці за допомогою в випадку соматичних захворювань, отримувати необхідні направлення на ВЛК тощо. 

«Стосовно штурмових батальйонів, розвідбатів тощо, то потреби в лікарях я не бачу зовсім. Медпункти батальйонів варто переформувати в щось на кшталт «роти тактичної медицини», яка займатиметься навчальним процесом навіть на бойових (інструктора), евакуацією, здійснюватиме запити на аптечки та все необхідне для роботи, контролюватиме якість турнікетів, займатиметься радіомедициною тощо», – додала Григорович.

Командиром такої роти, за словами медикині, має бути людина з лідерськими якостями, бойовим досвідом, досконалим знанням протоколів. А не вчорашній умовний гінеколог, який має таке саме відношення до цих процесів і бойової травми, «як я до синхронного плавання».

Як працює медицина на фронті і як вижити в армійській реальності? Чому важливо знати свої можливості й обмеження? У статті «Військова медицина без ілюзій: правила, що рятують життя» власним досвідом ділиться Олександр Чистяков.