Навіщо ООН рятує Московську церкву в Україні?

У самому фіналі минулого року, 31 грудня, Управління Верховного комісара ООН з прав людини оприлюднило чергову доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні. Серед іншого в доповіді згадувалося релігійне питання, що й спричинило неабиякий резонанс.

Автори звіту звернули увагу, що 23 вересня 2024 року набули чинності зміни до законодавства щодо релігійних організацій – йдеться про багатостраждальний закон з народною назвою «про заборону УПЦ МП». Верховного комісара ООН стурбувало, що поправки до законодавства забороняють діяльність Російської православної церкви на території України та можуть призвести до ліквідації Української православної церкви (МП), якщо її парафії будуть визнані судом афілійованими із забороненою релігійною організацією. У доповіді висловлюються побоювання, що таким чином «встановлюються непропорційні обмеження щодо свободи сповідувати свою релігію чи переконання». Також в ООН зауважують, що «національна безпека» як підстава для обмеження свободи релігії або переконань і свободи релігійних об'єднань не згадується ані в Міжнародному пакті про цивільні та політичні права, ані в Європейській конвенції з прав людини.

«Ліквідація релігійної організації є серйозним обмеженням, яке впливає на можливість людей сповідувати свою релігію або переконання спільно з іншими і ставить під загрозу життєздатність громади в цілому. Для такого заходу потрібна наявність дуже вагомих підстав. Україна не продемонструвала необхідність і пропорційність цього заходу», – вважають співробітники ООН. Іншими словами: війна та освячення вищими сановними особами РПЦ ракет, що летять по українських містах, – не привід для особливо прискіпливого ставлення до такої релігійної організації в українському тилу.

Українське МЗС оперативно відреагувало на «стурбованість» Верховного комісара. Воно нагадало, що Російська православна церква, як підкреслюється в Резолюції ПАРЄ, «є ідеологічним продовженням злочинного режиму». А сама Росія «вчиняє численні злочини проти релігійних свобод, що включають зокрема навмисні вбивства вірян і релігійних діячів, руйнування релігійних споруд та святих місць по всій території України, переслідування релігійних громад, які не належать до російської православної церкви на тимчасово окупованих територіях України». Виходячи з цього, українська держава має обовʼязок захисту своїх громадян від деструктивного впливу держави-агресора.

Власне, це вже не перший випадок, коли ООН відверто стає на захист Московської церкви в Україні. Так, у 2023 році те саме Управління Верховного комісара з прав людини закликало переглянути текст законопроєкту про релігійні організації та дорікало українській владі за недостатній захист вірян УПЦ (МП). І ось – чергова порція закидів.

Один з двигунів «церковного» закону, керівник комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв не надто здивований «вердиктом» ООН. Мовляв, ця організація останнім часом зарекомендувала себе дивним рішеннями, і не тільки в контексті україно-російської війни. Чого варті хоча б поїздки генсека ООН Антоніу Гуттереша до Росії і рукостискання з Володимиром Путіним. У розмові з «Главкомом» нардеп від «Слуги народу» пояснює, чому на контраверсійні заяви, що лунають з надр ООН, не варто звертати уваги, та чому українська дипломатія виявляється безсилою перед масованим натиском російських лобістів на міжнародній арені.

–  У цій заяві не було нічого неочікуваного, – знизує плечима Потураєв. – Звісно, хотілося сподіватися, що все-таки питання буде вивчено якось більш глибоко і докладно. І в ООН дійдуть до очевидних висновків, до яких дійшли і Рада Європи, і Європейський парламент. Ми ж не єдині, хто розуміє, що з себе являє так звана Російська православна церква. Але дива не сталося.

Для мене це абсолютно очікувана заява, бо її не можна назвати якимось висновком. Про висновок можна казати лише тоді, коли ти щось вивчаєш і досліджуєш, а це просто політична проросійська антиукраїнська заява. Очевидно, вона зроблена за участю російських лобістів, яких в ООН повно, як карасів у ставку. Нічого нового про цю організацію нам не відкрилося.

Чи очікувалося, що ця заява буде зроблена саме в ці дати – на Новий рік?

Було зрозуміло, що росіяни бігають і лобіюють, аби все пролунало саме в такому ключі. Але коли саме ця заява буде зроблена – не було відомо. Звісно, наші представники в ООН цьому протидіяли, наскільки могли. Але враховуючи все, що відбувається у цій організації, у нас там теж є межі можливостей. ООН, на превеликий жаль, нашпигована агентами впливу РФ, тому не треба очікувати від наших дипломатів див.

А хто конкретно в ООН такі заяви лобіює? Зрозуміло, що за цим стирчать кремлівські вуха, але мають же бути конкретні агенти.

Наскільки я знаю, там діяв конгломерат. Важко сказати, де закінчується Кремль і де починаються навколокремлівські наближені персони. Але, в принципі, ми розуміємо, як опонувати, якщо це будуть намагатися використати проти нас. Наша позиція не змінилася: вона така сама, як була під час просування закону та голосування за нього тощо.

Чи на вас, як на авторів закону, хтось виходив, аби почути аргументацію та пояснення?

Ще раз – це політичний крок, бо жодного дослідження чи опитування ніхто не проводив. Я говорив з паном Єленським (голова Держслужби України з етнополітики та свободи совісті) перед Новим роком, і він мені теж нічого не казав, щоб до нього хтось звертався за коментарями. Ця заява – просто набір гасел, який не має під собою жодних доказів. Її натхненники намагаються її використати для дискредитації України, нашої боротьби. Це як дрони, які долетіли до урядового кварталу, – будь-яка зброя йде в хід.

Якщо цю заяву так лобіювали, мабуть, є розрахунок на те, що її вплив буде більшим, ніж просто струс повітря. Які гіпотетичні наслідки у неї можуть бути?

Тепер росіяни зможуть посилатися на цю позицію ООН – розмахувати нею всюди і кричати, що в Україні утискаються права людей, права вірян тощо. Так ООН багато чого робила – вона й ХАМАС підтримувала. Тому треба до цього просто ставитися спокійно. Усі ці рухи не змінять ані нашу позицію, ані позицію наших найближчих друзів з Європарламенту та Ради Європи, які розуміють всі небезпеки, які йдуть від цієї так званої церкви.

Управління Верховного комісара ООН з прав людини часто робить виключно політичні висновки – вони засуджували ту ж операцію Ізраїлю проти нелюдів з ХАМАС. Тобто як працює це управління – відомо. Через ООН в 2022-2023 роках вже намагалися проштовхнути заяви про те, що в Україні в нелюдських умовах перебувають полонені. Але всі ці ідеї розвалювалося, бо нам же є що показати у відповідь – де та як полонених утримують, як годують, яку медичну допомогу надають... Тобто все це купірувалося ще на ранніх стадіях зусиллями нашого представництва ООН та МЗС. Не все ж треба тягнути в медіа, і не вся боротьба є публічною. А тут причепилися до закону, причому, не розібравшись, проштовхнули цю сумнозвісну заяву, коли закон навіть не запрацював.

Чи Україні варто після цієї заяви проводити якісь особливі контрзаходи, окрім заяви МЗС? Чи просто це ігнорувати?

Вважаю, що не треба звертати уваги. Але коли запрацює наш новий посол в ООН, проводити нашу лінію так само, як і її чудово проводив попередній представник Сергій Кислиця. Треба буде не випускати цього питання з фокусу уваги і де тільки можливо нагадувати про злочини Росії, які повністю підтримуються і навіть інспіруються так званою РПЦ.

І все-таки – до яких подальших кроків лобістів РПЦ в ООН та на інших майданчиках (можливо, навіть БРІКС) треба бути готовими?

Вони можуть, використовуючи цю заяву, спробувати підготувати резолюцію через Радбез ООН. Звісно, там не буде голосів або буде накладено вето з боку тих, хто розуміє цю небезпеку. Можуть на Генасамблею щось таке підготувати і теж спробувати проштовхнути. Там нам буде навіть простіше, бо дуже багато країн вже все зрозуміли і про Росію, і про так звану РПЦ.

Але ж серед двох сотень країн також багато союзників Кремля або країн, які не дуже розбираються в усіх тонкощах цього питання, але негативно реагують на релігійні репресії…

Це все-таки будуть загальні дебати, на яких нам треба відстоювати нашу позицію, як ми це робимо на будь-якій міжнародній платформі. Інших майданчиків, окрім ООН, які росіяни можуть використати для мусування цієї теми я, чесно кажучи, просто не бачу.

Як, до речі, зараз відбувається реалізація закону, у якого є певний часовий лаг перед вступом у силу?

Держслужба з етнополітики та свободи совісті свою роботу повністю завершила – вони всі нормативні акти, які потрібні, згідно з законом, розписали. Вся нормативка в Кабміні, там майже все погоджено, але остаточне прийняття рішення не відбулося, бо лишився один акт, на який, здається, Мінфін ще прискіпливо дивиться. Через це стався десь місяць затримки, але це – не принципово. Як тільки останні моменти будуть вирішені, то, оскільки решта питань погоджена, Кабмін проголосує за нормативку – і всі важелі вже будуть в розпорядженні Держслужби з етнополітики. Після чого служба зможе проводити експертизи на зв’язок церкви з державою-агресором та запускати всі процеси. Думаю, до кінця січня для цього все буде готово.

Павло Вуєць, «Главком»