Неядерний тупик: чому Північній Кореї можна, а Україні зась

Особливо скандальним аспектом російсько-української війни від моменту її початку в лютому 2014 року є її ядерний вимір. Поведінка в цій війні не тільки Москви та Києва, а й решти сторін обумовлена наявністю в Росії та відсутністю в України атомної зброї. Росія має найбільший у світі арсенал ядерних боєголовок, а Україна жодної такої боєголовки не має.

Москва впродовж останніх десяти років не соромилася неодноразово нагадувати світу про свою руйнівну атомну міць. У листопаді 2024 року Кремль публічно вніс зміни до військової доктрини Російської Федерації та знизив поріг застосування ядерної зброї. На відміну від Москви, Київ, який відмовився 1994 року від успадкованих радянських атомних боєголовок, аби приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), не має зброї масового знищення, щоб відповісти на дедалі серйозніші загрози та провокації Кремля.

Хоч як дивно, ця суперечлива ситуація узаконена, підтримується та захищається міжнародним правом. З одного боку, ДНЯЗ дає змогу Росії як офіційній державі, що володіє ядерною зброєю, створювати та купувати атомну зброю. З іншого — ДНЯЗ прямо забороняє Україні як офіційній державі, що не володіє ядерною зброєю, робити те саме. Ба більше, неядерні союзники України — від Канади на Заході до Японії на Сході — згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї також поєднані статусом лише звичайних військових держав.

Уже кілька разів порушивши міжнародний порядок офіційними та неофіційними територіальними експансіями до Молдови, Грузії та України, Москва своїми ядерними погрозами також підриває логіку режиму нерозповсюдження та букву ДНЯЗ. У його преамбулі зазначено, що «держави мають утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної цілісності, так і проти політичної незалежності будь-якої держави». Зокрема застосування або погроза застосування сили державою, яка володіє ядерною зброєю, проти держави, яка не володіє ядерною зброєю, згідно з її зобов’язаннями за ДНЯЗ, є неприпустимими.

Наслідки участі Північної Кореї в російсько-українській війні

Логіка ядерного нерозповсюдження тепер також зазнає атаки через вступ Північної Кореї в російсько-українську війну. Пхеньян, який раніше вже надавав значну підтримку Москві військовою технікою та боєприпасами, восени 2024 року розширив співробітництво з Москвою, почавши відправляти регулярні північнокорейські війська на війну проти України. Як повідомлялося, деякі військові підрозділи з КНДР уже вступили в безпосередній бій із українськими військами та почали зазнавати значних втрат. Участь Північної Кореї в цьому конфлікті й далі розширює його масштаби та починає перетворювати його на глобальну пожежу.

 Варто зазначити, що Північна Корея вийшла з ДНЯЗ 2003 року, тобто задовго до початку збільшення її участі в європейській війні. З моменту офіційного виходу з Договору понад двадцять років тому Пхеньян не був пов’язаний правилами ДНЯЗ. Він без обмежень виробляє та випробовує зброю попри те, що порушував Договір, іще коли був його членом, — із мінімальними наслідками. На сьогодні Північна Корея — одна з чотирьох держав світу, які володіють ядерною зброєю та не брали участі в Договорі про нерозповсюдження (інші три — Індія, Пакистан та Ізраїль).

Утім, зміна статусу Пхеньяна в міжнародному ядерному порядку внаслідок виходу з ДНЯЗ має лише часткове значення для оцінювання наслідків участі тисяч військовослужбовців Північної Кореї у війні Росії проти України з листопада 2024 року. Ні початок Москвою війни 2014 року та її ескалація 2022-го, ні повномасштабна участь у ній Пхеньяна десять років по тому не зменшили абсолютного обмеження Договором здатності України до ядерного стримування Росії. Сумлінне дотримання ДНЯЗ тепер ставить Україну в невигідне становище стосовно не одного, а двох власників атомної зброї — Росії як офіційної держави, що володіє ядерною зброєю, та Північної Кореї як держави, що не є учасником ДНЯЗ.

Ця нова ситуація робить геополітичну роль Договору ще парадоксальнішою, ніж під час суто двосторонньої фази російсько-української війни з 2014 до 2023 року. Імплементація ДНЯЗ Україною та її неядерними союзниками виглядає подвійно невигідною: він не лише ставить їх у небезпечне становище щодо Росії як однієї з офіційних держав Договору, котрі володіють ядерною зброєю, а й обмежує їхній спектр дій стосовно військових акцій, які Північна Корея веде проти України. Отже, Україна перебуває під загрозою з боку держав, які володіють ядерною зброєю та мають два різні правові статуси, не маючи змоги в межах ДНЯЗ знайти вихід із цієї неймовірної та безпрецедентної ситуації.

Оскільки північнокорейські солдати зараз беруть участь у європейській війні, Київ і його європейські друзі могли б цілком виправдано розглянути можливість прямих воєнних дій проти Північної Кореї. Однак, на відміну від свого східноазійського противника, Україна та більшість її союзників у Європі й інших країнах є неядерними державами, яким ДНЯЗ забороняє мати атомну зброю, і тому зазнають ядерного стримування з боку Північної Кореї. Україна та інші неядерні європейські країни тією чи іншою мірою страждають від участі КНДР в експансіоністській війні Росії. Однак як неядерні держави вони обмежені в діях здатністю Пхеньяна відповісти на будь-які акції на північнокорейській території ядерною відплатою.

Неучасть Північної Кореї в режимі нерозповсюдження забезпечує їй свободу міжнародних дій. Навпаки, дотримання Україною ДНЯЗ обмежує її спроможність захищатися від Росії та Північної Кореї, як це дозволено статтею 51 Статуту ООН. Хоч як парадоксально, ДНЯЗ з огляду на це сприяє міжнародній війні та її трансконтинентальному розширенню, а також дозволяє, або принаймні не перешкоджає територіальній експансії та ядерним погрозам. Доктор Джекіл перетворився на містера Хайда.

Ба більше, нове партнерство Північної Кореї з Росією в контексті російсько-української війни зачіпає й інші зобов’язання Москви в межах ДНЯЗ. У червні 2024 року Владімір Путін і Кім Чен Ин підписали Договір про всеосяжне стратегічне партнерство, який набрав чинності на початку грудня 2024 року. Договір включає обіцянку захищати одне одного в разі збройного нападу, а Росія обіцяє відгородити Північну Корею від «екстериторіальних» санкцій.

Інститут вивчення війни окреслив неясну ситуацію, що склалася, так: «Хоча в угоді [яку Путін і Кім підписали 19 червня 2024 року] не йдеться про те, що Росія  допомагатиме Північній Кореї розробляти ракети або ядерну зброю, Росія відмовилася від колишньої протидії ядерній програмі Північної Кореї. Вона вже 2022 року наклала вето на резолюцію ООН про посилення санкцій щодо Північної Кореї, а 2024 року — на іншу резолюцію ООН про продовження мандата Комітету ООН із моніторингу санкцій стосовно Північної Кореї, фактично припинивши контроль над дотриманням санкцій ООН. [...] Те, що міністр закордонних справ Росії Лавров назвав денуклеаризацію Північної Кореї «закритим питанням», свідчить про зміну позиції Росії з 2022 року, що може призвести до готовності прямо сприяти ядерній програмі Пхеньяна».

Попри те, що Росія є однією з трьох держав-депозитаріїв ДНЯЗ, вона більше не підтримує санкцій проти Північної Кореї за її поведінку, особливо за розроблення атомної зброї поза межами ДНЯЗ. Натомість Росія підтримує ядерні амбіції Пхеньяна побічно та, можливо, навіть напряму.

Висновки

Режим нерозповсюдження ядерної зброї з’явився після набрання чинності ДНЯЗ 1970 року. Відтоді його легітимність обумовлена тим, що він є всеосяжною угодою, яка допомагає запобігти ядерній війні, а також загрозі застосування ядерної зброї проти держав, які нею не володіють. Однак сьогодні він дає зовсім інші результати. Замість того,  щоби сприяти міжнародному миру, Договір фактично допомагає Росії здійснювати експансіоністську політику щодо України — держави, яка ліквідувала ядерну зброю, успадковану від СРСР, аби приєднатися до ДНЯЗ і дотримуватися його.

Сьогодні згубні наслідки війни Росії проти України для глобальної системи безпеки посилюються дедалі активнішим залученням до російсько-української війни Північної Кореї — держави, яка володіє ядерною зброєю та не є учасником ДНЯЗ. Аби зберегти та зміцнити режим нерозповсюдження, всі держави, які підписали ДНЯЗ, мають недвозначно підтримати Україну. Така підтримка має включати військову або невійськову допомогу, що дасть змогу Києву здобути переконливу перемогу на полі бою, звільнити свої території, незаконно окуповані Росією, та закінчити війну справедливим миром.