Про військову медицину: це не просто катастрофа

Цей текст – не просто мій гнів, це мій протест. Бо те, що я бачу і з чим стикаюся, – ганьба для всієї системи військової медицини.

Я вже задовбалась боротися з цим ідіотизмом як начмед батальйону, бо це все абсолютний відчай.

І зараз я хочу звернутися до кожного, хто вважає, що "якось воно працює".

Один випадок змусив мене задуматися: як люди, настільки некомпетентні, взагалі потрапляють на відповідальні посади? Як начмед, командир медроти, лікар, який мав би бути прикладом, дозволяє собі таке невігластво?

ОСЬ ФАКТИ:

Це не просто катастрофа. Це показник повної профнепридатності!

Ця людина не читає протоколи, не знає стандартів надання допомоги пораненим, порушує і ставить під свої власні сумніви діючі стандарти МОЗ!, не цікавиться дослідженнями чи навчанням. І, очевидно, не планує це змінювати.

Більше того, ця "компетенція" підтверджується неодноразово. Достатньо подивитися, як він заповнює первинну медичну документацію. Людина, яка має рятувати життя, просто не орієнтується у своїй роботі.

Візьмемо уявну ситуацію.

Уявімо, що поранений – не простий боєць, а, наприклад, командувач Медичних сил. Приїхав із перевіркою, потрапив під обстріл, отримав поранення. І ось його очі тампонують бинтом, зверху кладуть захисний щиток, а далі – повна травматизація та ризик осліпнути назавжди. Звучить абсурдно?

Або йдемо далі: припустимо, це президент. Уявіть, що в його відрядженні щось пішло не так, і допомогу надає ось такий лікар. Як думаєте, скільки триватиме "розбір польотів"? Хто понесе відповідальність? Я впевнена, що все розберуть до найменшої молекули, винних знайдуть і покарають.

А тепер питання: чому це не працює для наших бійців? Чому, коли таке трапляється з простим солдатом, усі роблять вигляд, що це норма? Хто відповість за ті помилки, які коштували людям життя або здоров’я?

І це не одиничний випадок.

У 2015 році був подібний випадок у полку ССО. Пораненому затампонували обидва ока (одне здорове!), наклали давлячу пов’язку, і результат – людина у 25 років повністю втратила зір. Назавжди.

Хто поніс відповідальність? Ніхто.

Чому? Бо "таке буває". Війна, складне поранення, ну ви ж розумієте.

До кого звертатися?

Начальники, командири, офіцери, ОСІЗи, ОТУ, провідні хірурги — це до вас питання. У нас куди не плюнь попадеш в якогось експерта або начальника.

Як ви займаєте свої посади? Які критерії компетентності? Чи вони взагалі існують ці критерії? Чи у нас тепер правило дурного тону – бути на відповідальних позиціях без знань, досвіду і бажання їх отримати?

А ну, ви ж читаєте мене! Хто з вас проходив курс TCCC? ATLS? ETC? THOR? Які цілі трансфузіонної терапії при геморагічному шоці? Які функції взагалі кров виконує? Ну ви мене зрозуміли.

Зате у нас бути провідним хірургом сектору і приймати рішення в бойовій травмі, маючи за плечами досвід цивільного флєболога, терапевта, кардіохірурга це НОРМАЛЬНО. І ніхто і ніщо не може перешкодити. Тому що НЕМАЄ У НАС НІЯКОГО МЕХАНІЗМУ ВІДБОРУ, перевірок компетентності тощо. Не існує.

Хто має відповідати за цю систему, де люди не читають навіть базових протоколів? Куди писати скарги, коли "на землі" коїться ось таке?

Що робити?

Конструктив:

Підсумок

Це не просто проблема. Це ганьба. І якщо ми не змінимо цю систему зараз, наслідки будуть катастрофічними. Бо війна не прощає невігластва. І життя наших бійців – не тестовий полігон для тих, хто не знає, що робить.

НАШО ВСЕ ЦЕ, якщо ми не можемо навіть забезпечити елементарної компетенції для тих, хто рятує життя?

Джерело