Чому українські дрони мають бомбити Москву

Верховний головнокомандувач пообіцяв цього року 30 тисяч ударних дронів «середньої та великої дальності». Достеменно невідомо, що таке «середня» та «велика» дальності в інтерпретації президента, але, ймовірно, це сумарно все-таки більше, ніж тисяча ударних дронів «великої» дальності й 10 тисяч дронів «середньої» дальності, обіцяних торік. Чисто арифметично це — ура! перемога! Але чи так це насправді?..

Серед військових і виробників дронів дронами середньої дальності прийнято називати ті, що літають приблизно на 300 км, а великої дальності — ті, що літають більш як на 300 км. Річ у тім, що авіація, особливо мала та безпілотна, — штука непропорційна. Грубо кажучи, якщо зменшити «Мрію» вдесятеро, вона не підніме вантажу вдесятеро меншого й не перенесе його на відстань удесятеро меншу. В авіації це так не працює. І ударний дрон дальністю 300 км відрізнятиметься від ударного дрона дальністю 400 км удвічі більшими розмірами, масою та ціною.

Рахувати кількість ударних дронів «середньої та великої дальності» в штуках можна тільки для обивателя, фахівцям цього мало. Це дуже різні дрони, різні за розмірами, масою, ціною, призначенням. Треба виходити з того, що нам потрібно бомбити. А бомбити нам, окрім відомих і зрозумілих військових об’єктів у зоні досяжності дронів, потрібно Москву.

Чому Москву? Тому що в цьому сакральному місці — яйце Кощія, й допоки ми не встановимо паритету між повітряними атаками на Київ і безпілотними атаками на Москву, нема чого й думати про переговори на вигідних для нас умовах. Пам’ятаєте, який ажіотаж виник, коли українські дрони атакували Кремль? Сотні квадратних кілометрів Курської області, контрольованих нашими військами, не варті навіть одного масованого нальоту на Москву.

До речі, останній масований наліт на Москву, відомий широкій громадськості, відбувся 18 листопада 2024 року, коли на підльоті до столиці РФ було збито 59 безпілотників. Зауважте, не над Москвою: 45 безпілотників збили ще над Брянською областю, шість — над Курською, три — над Бєлгородською, три — над Тульською, й лише два — над Московською областю.

Я знаю трохи більше за середнього обивателя про наші безпілотні успіхи. Я в курсі, що були ще більш безрезультатні нальоти, коли на Москву стартували понад 400 дронів, а до околиць Московської області діставалися лише 12 (і ті було збито). Я знаю й про результативніші нальоти, коли з шести запущених дронів до Москви долітали три (половина). Бувало по-різному. Задля об’єктивності завжди потрібно рахувати кількість запущених дронів і кількість тих, що досягли цілі, але на війні завжди рахують тільки чужі втрати.

Однак у будь-якому разі, хоч як рахуй, результат невтішний: щоночі, а тепер уже й щодня ворожі «шахеди» бомблять Київ і область, а в Москві та Московському регіоні — тихо та спокійно. Цей факт, як не крути, хоч як його інтерпретуй, є залізобетонним свідченням неефективності, нікчемності нашої оборонної політики та військової політики загалом.

Можна якось викрутитися стосовно наших сумнівних оборонних споруд, на когось списати недоліки, якість бетону, погане розташування... Можна спихнути на постачальників і самих військових погану якість FPV-дронів, кожен другий із яких на фронті не літає. Можна навіть кудись там і на когось там списати жахливу якість 120-мм мін. Але неможливо не бачити очевидного, неможливо заперечувати факти — щоночі й тепер уже щодня «шахеди» бомблять Київ, а українські дрони не долітають до Москви.

Чому? Для відповіді на це запитання потрібно повернутися у 2022 рік, коли росіяни вперше застосували «Герані» — «Шахед-136», які в нас презирливо прозвали «шлюхедами». Тодішній головнокомандувач Залужний поставив завдання тодішньому голові «Укроборонпрому» Гусєву розробити український аналог далекого ударного дрону до нового 2023 року, який і розробили до нового року, щоправда, 2024-го, і не цілком силами «Укроборонпрому», та це вже не має значення...

Зрештою й у нас з’явилися ударні дрони середньої та великої дальності — «Бобри», «Люті» та інші, назв яких не афішують. Деякими типами цих далеких безпілотників, закуплених бюджетним коштом, від середини минулого року забито склади, але ніхто їх не використовує, оскільки вони нікуди не долітають.

Чому? Тому що від середини минулого року ситуація різко змінилася: противник почав широко й масово використовувати проти дронів РЕБи у своїх тилах — від держкордону й до самої Москви — та значно посилив угруповання сил ППО, перетягнув під Москву арктичні версії «Панцирів», понабудовував для комплексів ППО високі щогли, поставив «Панцирі» на дахах висотних московських будівель.

І раптом виявилося, що дорогі, але прості за конструкцією українські «шахеди» не здатні навіть долетіти до Московської області. Ба гірше, значна частина цих ударних безпілотників падає відразу після старту, оскільки сигнали GPS глушить не тільки противник, а й наші силові структури, а без супутникової навігації вони не літають. Тому більшість вітчизняних «шахедів» спробували застосувати на інших напрямках фронту, не так щільно заставлених системами РЕБ і ППО, — і полетіли українські дрони до Каспійська, Грозного, Казані та інших місць, куди можна долетіти на радість обивателю, який оцінює ефективність дронів за дальністю застосування й потужністю бойової частини.

Водночас долетіти до центру Москви вже півтора року ніхто не може. Причин декілька:

1. Дуже сильна протидія РЕБ, коли сигнали супутникової навігації або повністю відсутні, або їх спуфлять (підмінюють) зазвичай за висотою, щоби безпілотник просто врізався в землю. Щоб упоратися з цією ситуацією, безпілотник повинен мати надійну й досить дорогу інерціальну систему навігації, точний магнітний компас, систему штучного інтелекту для аналізу навігаційних даних і ухвалення грамотних рішень. На більшості українських дронів цього немає.
2. Сильна протидія ППО, коли щільність радіолокаційних станцій і комплексів ППО на квадратний кілометр території, яку охороняють, просто зашкалює, й для того, щоб дістатися Москви, треба летіти на гранично низьких висотах, а такий режим також недоступний більшості українських дронів, побудованих за концепцією «беремо більше — несемо далі». Тобто ці дрони навмисно мають великі розміри, значну ЕПР — ефективну площу розсіювання, й водночас не мають на борту необхідного обладнання та софту для польоту на висотах, менших за 100 метрів.
3. Фатальна недосконалість українських далекобійних дронів і погана підготовка екіпажів. У нашого противника один тип далекобійних дронів — «Шахед-136», який безупинно вдосконалюється. У нас — десятки різних дронів, які просто закуповують різні силові структури за формулою «що дешевше — то краще». У підсумку ворожі «шахеди» щоночі та щодня тероризують Київ, українські ж дрони час від часу долітають до місць, де ППО та РЕБ не такі сильні, як у Московському регіоні. Час уже нарешті визнати: для того, щоб бомбити Москву, потрібно обрати одну-дві перспективні моделі й вкладати всі сили в їх удосконалення, а не плодити десятки (скоро будуть сотні) різних безперспективних «унікальних» дронів і «дронів-ракет» — суто український маркетинговий винахід, не вартий дірки від бублика.

Нашим дроноводам особливо важко ще й тому, що противник використовує проти них перевагу в балістичних ракетах середньої дальності. Ворог може постійно запускати «шахеди» з чотирьох-п’яти локацій, не очікуючи удару у відповідь, а наші екіпажі далекобійних дронів змушені щоразу, щоночі шукати нове місце для старту своїх апаратів, оскільки противник швидко виявляє такі місця й завдає по них превентивного удару. Щоб вирішити цю проблему, потрібно мати концепцію, рішення, катапульту для запуску великих дронів із малим інтервалом між запусками. Але таких готових рішень ніде у світі немає, й у нас вони теж не готові. Ось і виходить, що дрони великого радіуса дії або стартують із коліс, для чого їм потрібні хоч якісь більш-менш придатні майданчики (а за умов бездоріжжя їх небагато), або використовують ракетний старт на порохових прискорювачах, що саме собою вкрай небезпечно — ворожі дрони-розвідники впевнено засікають такі старти на дальності до 50 км, і по місцях запуску відразу прилітають «Іскандери».

Ще одна велика сезонна проблема — зледеніння безпілотників. Коли за маршрутом проходження або в районі цілі вологість до 100% і температура від +2 до -12 °С, дрони вкриваються льодом і просто падають. «Шахеди» не падають, бо їх обробляють спеціальними протильодяними фтормісткими сполуками, а деякі з них мають систему підігріву крил і датчиків повітряної швидкості. Чому так не роблять у нас? Запитання риторичне: тому що безпілотною авіацією в різних силових відомствах керують непрофесіонали, дуже далекі як від безпілотної авіації, так і від проблем авіації загалом.

 Наприкінці цього тексту я спробую дати рецепти, «прості рішення» для виправлення ситуації. Як нам почати регулярно бомбити Москву?

1. По-перше, треба вирішити, які 30 тисяч дронів нам потрібні й для чого. І чому 30 тисяч? Якщо ми, як і раніше, збираємося час від часу бомбити погано прикриті ППО та РЕБ цілі й робити гарні звіти про велику кількість запущених одночасно апаратів, без аналізу та розбору польотів за кількістю тих, що долетіли та влучили в ціль, — це одна історія. Якщо ж ми збираємося серйозно зайнятися Москвою, де ховається смерть Кощія, — це геть інша історія.
2. Необхідно, й необхідно вже третій рік поспіль, створити єдине державне управління безпілотниками. В нас є навіть Міністерство молоді та спорту, але немає ні Міністерства оборонної промисловості, ні навіть Комітету з дронів, хоча всім уже, здається, зрозуміло, яку роль дрони відіграють у сучасній війні. Питання навіть не в якійсь там новій структурі, а в подоланні хаосу й анархії, які коштують нам дуже й дуже дорого й унаслідок яких наші українські дрони настільки недосконалі, що не можуть долетіти до Москви.
3. Необхідно, й давно необхідно створити єдине Командування далекими безпілотними бомбардуваннями, а не мати окреме таке командування в кожній структурі оборони. Вибачте, але Повітряні сили в нас — окремий вид військ, і Військово-морські сили — окремий вид військ, то чому далекі безпілотники є практично в усіх видах і родах військ? Для чого ця конкуренція між командирами, які змагаються за ордени та зірочки на погонах? Система має бути єдиною — єдина розвідка, постановка завдань, політика закупівлі безпілотних апаратів, система підготовки екіпажів, робота з планування та проведення бойових операцій.

Москву має бути зруйновано. Це таке саме найважливіше завдання на сьогодні, як і утримання Донецького фронту. Це завдання має стати ідеєю-фікс, масштабним національним проєктом на кшталт «Манхеттенського проєкту» (проєкт створення атомної бомби в США в 1940-х). Очолити його мають амбітні професіонали, а не лояльні та безвольні люди. Руйнування Карфагену Москви має стати найпершим державним оборонним завданням.