Пам’яті сержанта Юрія Шаталюка

Юрій з дитинства мріяв про море, хоча народився далеко від нього – на Вінниччині, у місті Бар. Виріс у дружній подільській родині, допомагав батькам, дідусям та бабусям, любив молодшу сестричку і піклувався про неї. Навчався у місцевій школі, де про нього згадують, як про активного, справедливого хлопця, лідера, за яким йшли інші. Він займався спортом, любив подорожувати і проводити час із друзями на природі. Мав хобі – виробляти щось із дерева.

Але найбільшим захопленням було море, яким він марив. Юрій хотів стати моряком – як рідний дядько. І реалізував свою мрію: закінчивши десятирічку, вступив до «мореходки» у Кронштадті. А потім досить довго мешкав у російському Мурманську, працював на морських суднах механіком. Побував у різних частинах світу.

Якось Юрій приїхав до рідного міста на зустріч випускників і випадково познайомився з Оленою. Вони побралися у 2010 році, а за п’ять років у подружжя народилась донечка. Олена згадує, що Юрій був справжнім батьком і для свого сина від першого шлюбу, і для її доньки, і для їхньої маленької Злати.

- Вони усі були для нього однаково рідними і дорогими, бо мій Юрій – людина, створена для сім’ї. Він турбувався завжди і про всіх, причому не тільки в родині, а й поза нею. І навіть коли його про це не просили, але він сам бачив, що людина потребує допомоги. У Юрія – неймовірної широти душа. Сімейні та людські цінності для нього завжди на першому місці, – згадує дружина захисника.

Вона каже, що попри непросте життя, чоловік ніколи не втрачав віри в людей.

- Йому були притаманні якісь неймовірні, прямо дитячі щирість і доброта. Ніколи не жив тільки для себе, був досить скромним у побуті. Його не лякали жодні труднощі. Міг усе зробити своїми руками. Розумний. Глибокий. Віруючий. Йому потрібно було зовсім небагато. А от допомогти іншим – це було у нього завжди. Жив для своєї сім’ї, рідних, друзів. Любив життя. І війна не могла його не зачепити, – розповідає Олена.

Тому коли розпочалось повномасштабне російське вторгнення, він першого ж дня пішов добровольцем. Спочатку потрапив до місцевої роти охорони, згодом – у Миколаївську область, а далі – до Краматорська, у Лиман і Слов’янськ. Останнім місцем дислокації для нього стали Терни Донецької області.

Улітку 2023 року Юрій був поранений, йому дали можливість полікуватись удома. 6 серпня у колі родини він відсвяткував своє 55-річчя і одразу повернувся до побратимів на Донеччину. І знову – важкі бої.

Ще кілька місяців чоловік боронив країну. Останнім для нього став бій 16 грудня 2023 року. Сержант, головний сержант 2-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 411-го окремого стрілецького батальйону, якого побратими називали «Магеланом», загинув під час важких бойових дій в у місті Терни Лиманського району Донецької області.

Командир Шаталюка майор Ігор Боднар розповів, що Юрій був одним із найбільших патріотів України в їхньому підрозділі. Мав відкриту душу, до нього горнулися усі бійці. Побратими безмежно поважали Юрія.

- Хлопці йому довіряли, як нікому. Особисто я, як його командир, якщо іти у розвідку чи у бій, бачив поряд із собою у першу чергу Юрія. Бо я був би впевнений, що він не підведе, не схибить, не відступить, – сказав Боднар.

Юрій загинув, врятувавши при цьому вісьмох побратимів. І вони, попри наказ забирати з поля бою тільки поранених, винесли його тіло з позицій. Забрали свого «Магелана», повідомивши командуванню, що начебто змогли привести Юрія до тями. Бо хотіли, щоб цей гідний чоловік після смерті зміг потрапити додому.

Із болем згадував про загибель чоловіка його побратим «Турист».              

- Дуже важко, коли на війні втрачаєш побратимів, ще важче, коли втрачаєш Друга. Юра був людиною з великої літери – надійний, життєрадісний. За Юрієм хлопці йшли на будь-які завдання, на будь-які позиції. Я завжди знав, якщо поряд є Юра – моя спина прикрита. Так він і загинув, закривши собою хлопців. Пригадую один випадок, в середині літа: коли Юру поранило, я вийшов із позиції і приїхав до нього в шпиталь (а ми були на різних позиціях). Він мене одразу спитав: «Як хлопці? Чи втримали позицію?» На що я відповів: «Позицію втримали, твої поклали майже всю штурмову роту ворога, допомогли втримати сусідню позицію, хлопці живі». Пам'ятаю, як він радів від цієї інформації, як хотів скоріше одужати і повернутись в стрій, – розповів «Турист».

На роковини загиблого захисника його кум і побратим Сергій Бондар написав у соцмережі: «Добра, світла пам’ять про тебе і вдячність за твій подвиг назавжди залишаються в наших серцях. Мужній, незламний, сильний, сміливий, добрий, надійний, товариський та справжній син України, Юрій Шаталюк. 

Сьогодні минає рік, як перестало битись твоє серце, але у колі побратимів та друзів, рідних людей ти назавжди залишаєшся героєм, бо за покликом серця захищав свою Батьківщину, свою родину від клятого російського ворога та віддав найбільший скарб, який дається Богом, своє життя. Щирі співчуття рідним та близьким відданого Воїна України. Герої не вмирають, Герої назавжди з нами».

Фото з сімейного архіву