Як румунський диктатор Ніколає Чаушеску змушував жінок народжувати і що з цього вийшло: рекордна материнська смертність і тисячі сиріт

Людський ембріон – “громадська власність”, небажання народжувати – “дезертирство”, аборт можна робити тільки після 45 років або за наявності чотирьох дітей, рекомендувати пацієнтам контрацепцію – заборонено. Це не новий законопроєкт російської Держдуми і не похмура антиутопія, а план румунського диктатора Ніколає Чаушеску з підвищення народжуваності на шляху до світлого комуністичного майбутнього.

Результатом реалізації цього плану стали щонайменше дев’ять тисяч жіночих смертей від підпільних абортів і сто тисяч сиріт, зазначає телеканал “Настоящее Время“. У Румунії зараз живуть 19 мільйонів людей – рівно стільки ж, скільки до початку жорстокого експерименту над її дорослими й маленькими жителями.

Проблемою народжуваності генеральний секретар комуністичної партії Румунії Ніколає Чаушеску впритул зайнявся за півтора року після приходу до влади в березні 1965-го. Свідоме небажання мати дітей диктатор вважав “егоїзмом” і “дезертирством”, а людський ембріон називав “суспільною власністю”. Тоді в Румунії мешкали близько 19 мільйонів людей. Аборти з 1957 року були легалізовані.

За статистикою румунського МОЗ за 1965 рік, на 100 народжених дітей припадало 400 штучно перерваних вагітностей. Зниження народжуваності було загальноєвропейською післявоєнною тенденцією. У Румунії сільські жителі активно переїжджали в міста, а жінки дедалі частіше працювали поза домом і на виробництві. Кількість народжених становила 14,3 людини на тисячу.

Чаушеску вимагав збільшити цей показник у півтора раза, а краще вдвічі. Двадцять п’ять мільйонів румунів до 1990 року, 30 мільйонів до 2000-го – приблизно так звучав план, до здійснення якого румунський уряд за дорученням генсека приступив у жовтні 1966 року. Демографічний експеримент тривав 23 роки і завершився в грудні 1989-го, коли Чаушеску повалили і разом із дружиною Оленою розстріляли.

Миколає та Єлена Чаушеску під час візиту в Олт (повіт на півдні Румунії), 1979 рік

Що заборонив Чаушеску жінкам, чоловікам і лікарям

Державна програма зі збільшення народжуваності почалася з указу № 770, який заборонив аборти. Штучно переривати вагітність відтепер можна було тільки в кількох випадках: небезпека для життя матері, важке спадкове захворювання в одного з батьків, серйозні розумові або фізичні порушення в жінки, інцест або зґвалтування. Також перервати небажану вагітність мали право жінки, старші за 45 років, і матері чотирьох дітей. В інших випадках аборт ставав кримінальним злочином, за вчинення якого лікаря могли засудити до терміну від року до 10 років в’язниці, залежно від обставин. Згодом до указу № 770 додалися інші законодавчі обмеження.

Розлучитися в комуністичній Румунії стало якщо не неможливо, то вкрай проблематично, до того ж це дорого коштувало: державне мито на розірвання шлюбу перевищувало середню зарплату за місяць. Навіть у разі домашнього насильства і доведеної зради подружжя зобов’язане було пройти через тривалий період “примирення”. Розлучення могло легко поставити хрест на кар’єрі. Швидко реєстрували розлучення тільки у двох випадках: психічне захворювання або еміграція одного з подружжя. Якщо 1965 року в країні зареєстрували майже 37 тисяч розлучень, то 1967-го їх було лише 48.

1968 року в Румунії кримінальним злочином стали одностатеві стосунки. Покарання – від року до п’яти років в’язниці. Також були введені спеціальні податки на самотність і бездітність – 10% від щомісячного доходу. Податок зобов’язані були платити неодружені чоловіки у віці від 25 до 50 років і незаміжні жінки від 20 до 45 років, а також пари, які за два роки після весілля не завели потомства і не надали медичні довідки про проблеми із зачаттям.

Під заборону потрапили статеве виховання і будь-які засоби контрацепції. Лікарям заборонялося консультувати пацієнтів на цю тему. У 1980-х влада зобов’язала всіх жінок, які працюють на виробництві, щомісяця проходити гінекологічний огляд на предмет виявлення вагітності. Зарплата лікаря залежала від рівня народжуваності на його ділянці. У кожному гінекологічному відділенні чергував міліціонер.

Миколає Чаушеску інспектує лікарню в Бухаресті, 1965 рік

“Діти за указом” і підпільні аборти

Першими результатами своєї демографічної політики Ніколає Чаушеску залишився задоволений. Через рік після підписання указу про заборону абортів кількість народжених на 1000 осіб зросла майже вдвічі – з 14,3 до 27,4. 1967 і 1968 роки в Румунії стали рекордними за народжуваністю. І тут же з’ясувалося, що влада абсолютно не готова до демографічного вибуху. Немовлятам не вистачало місць ні в яслах, ні пізніше в дитячих садках. Коли перші “діти за указом”, як їх називали, пішли в перший клас, багато шкіл були змушені перейти на три і навіть на чотири навчальні зміни, серйозно скоротивши освітню програму. У класах при цьому було по 40 і більше учнів.

Пропагандистський плакат, що зображає Миколу та Олену Чаушеску в оточенні піонерів. Експонат Національного музею історії Румунії

Ефект заборонних заходів тривав недовго. Народжуваність почала поступово знижуватися, натомість рекордними темпами зростала кількість підпільних абортів, кількість померлих унаслідок них жінок і кількість покинутих дітей. Тільки за офіційною статистикою, з 1966 до 1989 року в Румунії через підпільні аборти померли 9 452 жінки. За оцінкою експертів, реальна кількість може перевищувати цей показник у кілька разів. Скільки румунок унаслідок цих операцій залишилися безплідними, невідомо. Найпоширенішим методом для переривання вагітності, яким підпільно користувалися лікарі в епоху диктатури Чаушеску, було введення зонда. Процедура викликала викидень.

Про такі аборти в Румунії розповідає художній фільм Крістіана Мунджіу “4 місяці, 3 тижні, 2 дні”, що здобув 2007 року “Золоту пальмову гілку” Каннського кінофестивалю. Сюжет фільму – один день із життя Гебіци та Отілії, студенток політехнічного інституту і сусідок по кімнаті в гуртожитку. Дівчатам по 22 роки, і вони живуть у країні, де захищений секс оголошено поза законом. Картина не щадить глядача, показуючи йому реальність буденно і без купюр.

Рання весна 1987 року, сесія. Гебіца вагітна і через знайомих знаходить лікаря, який готовий “допомогти”. У злиденній соціалістичній Румунії мало що можна купити легально, але майже все є на чорному ринку: імпортні сигарети, мило, жуйка. І аборт – такий самий підпільний товар, тільки його придбання пов’язане з підвищеним ризиком.

Отілія в усьому допомагає подрузі. Для аборту вони знімають номер у готелі, куди приводять лікаря – пана Бебе. Зібраних дівчатами грошей виявляється недостатньо, і, щоб лікар “допоміг” подрузі, Отілії доводиться з ним переспати.

Після цього Бебе без анестезії вводить Гебіце зонд. Попереджає, що кровотеча може бути сильною, але радить впоратися з нею самотужки, бо “якщо зателефонуєш у швидку, то всі ми будемо на півдорозі до в’язниці”. А на прощання додає: “Забув сказати найголовніше. Не спускай плід в унітаз. Він його заб’є. І не закопуй там, де його можуть знайти собаки. Загорни його в пакет і поїдь подалі на автобусі. Знайди відповідний будинок. Піднімися на десятий поверх. І скинь пакет у сміттєпровід”.

Кадр із фільму “4 місяці, 3 тижні, 2 дні” (2007 рік, режисер Крістіан Мунджіу)

“Діти Чигіда”: бідність, недоїдання та тисячі сиріт

Підвищувати народжуваність влада вимагала на тлі важкої економічної кризи. Якщо в 1970-ті ситуація в країні ще була терпимою завдяки зростанню зовнішнього боргу, то до 1980-х років рівень життя став різко знижуватися. Ніколає Чаушеску вирішив у рекордні терміни виплатити всі зовнішні кредити. Щоб це зробити, в Румунії впровадили карткову систему на продукти харчування і запровадили найсуворішу економію електрики, газу і бензину. Недоїдання стало постійною проблемою, а гаряча вода в крані – розкішшю. Житлові приміщення ледь опалювалися. Вуличне освітлення звели до мінімуму.

Держава перестала вкладати гроші в медицину, освіту і науку. Материнська смертність у Румунії була найвищою в Європі. У 1989 році вона становила 169,4 випадки на 1000 пологів – в 11 разів вища, ніж у сусідній Угорщині, і в 18 разів вища, ніж у Чехословаччині. Одночасно з поглибленням цієї гуманітарної кризи Ніколає Чаушеску зводив у центрі Бухареста гігантський палац, що вражає своїм розміром і розкішшю (зараз у цій будівлі засідає румунський парламент).

Торжественна зустріч Ніколає та Елени Чаушеску, які прибувають із візитом до Мехедінці (повіт на південному заході країни), 1989 рік

Напівголодні багатодітні сім’ї в 1980-ті роки стали дедалі частіше залишати новонароджених під опікою держави. По всій Румунії відкрили сотні дитячих будинків. “Держава піклується про дітей краще, ніж їхні власні батьки”, – проголошувала пропаганда. У 1987 році уряд дозволив вагітним школяркам навчатися у вечірню зміну, складати іспити заочно і пообіцяв узяти на себе всю відповідальність за новонароджених.

Молодий протестувальник із портретом поваленого диктатора Ніколає Чаушеску. Бухарест, грудень 1989 року

На момент повалення диктатора в грудні 1989 року в державних притулках по всій країні перебувало не менше ста тисяч сиріт. За кілька місяців іноземні журналісти та волонтери, які приїхали до Румунії, вперше розповіли світу про жахливі наслідки демографічного експерименту Чаушеску.

Навесні 1990 року німецькі журналісти з SPIEGEL-TV зняли репортаж “Діти Чигіда” про притулок для сиріт з ментальною інвалідністю за 600 кілометрів від Бухареста, на кордоні з Угорщиною. На кадрах напівголі, виснажені, вимазані екскрементами діти в обстановці повної антисанітарії. “Їх відправляли сюди вмирати”, – розповідала пізніше іспанським журналістам соціальний педагог Даніела Ністор, яка прийшла працювати в Чигід через кілька місяців після повалення Чаушеску.

У роки диктатури покинутих дітей з особливостями розвитку у віці трьох років ділили на три категорії: “можна вилікувати”, “можна частково вилікувати” і “невиліковні”. Дітей третьої категорії відправляли в заклади на кшталт Чигіда, фактично засуджуючи до смерті. У 1989 році в притулку було 107 дітей. Будівля не опалювалася. Кімнатами бігали миші та щури. Сиріт годували один раз на день кашею на основі манної крупи. І мили холодною водою. Спали діти по кілька людей на одному ліжку. Найбільш неспокійних тримали в камерах-клітках. За дітьми стежили десять місцевих селянок. З 1987 по 1989 рік у Чигіді померли 137 сиріт.

Кадри з репортажу SPIEGEL-TV “Діти Чигида”. Попередження: знімки можуть шокувати

“Ми – зламані люди”: наслідки експерименту Чаушеску

Не набагато краще було в дитячих будинках, де жили сироти без особливостей розвитку, там правили насильство і безкарність. “Нас били до напівсмерті”, – згадує Вісінель Балан, румунський адвокат, який обіймає зараз посаду віцепрезидента Національного управління із захисту прав дітей та усиновлення. Балан народився 1987 року в бідній родині, де вже було 12 дітей. Мати віддала його до притулку через кілька місяців після народження. Те ж саме зробили і з його старшим братом Вергілієм: батьки були не в змозі прогодувати так багато дітей.

Вісінель Балан (праворуч) у роки життя в притулку

Вісінель Балан – один із небагатьох, хто часто і докладно розповідає журналістам про своє дитинство в притулку. Після повалення Чаушеску в Румунію прийшла гуманітарна допомога. Годувати стали краще, але порядки в дитбудинках ще дуже довго залишалися такими ж, як за диктатури. За словами Вісінеля, рідкісними щасливими моментами в притулку для нього були сон і ще той час, коли йому вдавалося тікати на найближчу залізничну станцію і бродяжничати. У притулку дітей жорстоко били за будь-яку провину. Старші вихованці ґвалтували молодших. За словами Балана, це починалося у віці 8-9 років і тривало роками. Вихователі дивилися на насильство крізь пальці.

Вісінель Балан називає себе і тих, хто виріс у притулках при Чаушеску, “зламаними людьми”. Він зізнається, що навіть зараз жити з отриманими в дитинстві психологічними травмами настільки важко, що думки про суїцид з’являлися у нього не раз. Кілька друзів Балана з притулку наклали на себе руки вже в дорослому віці, не маючи сил впоратися з наслідками пережитого.

Вісінель Балан

Американський психолог Натан Фокс із Мерілендського університету спеціалізується на ранньому розвитку дітей і впливі на нього зовнішніх чинників. Він приїхав до Румунії після падіння диктатури й досі пам’ятає, як увійшов до кімнати одного з дитячих будинків, де в абсолютній тиші в ліжечках лежали немовлята: “Ми не почули звичайного для таких місць дитячого плачу. І пізніше дійшли висновку, що це відбувалося, бо ніхто не реагував на їхній плач. Не було звичайної взаємодії між дитиною і дорослим, між матір’ю і дитиною. Ніхто не підходив до немовлят, коли вони плакали”, – згадував учений в одному з інтерв’ю.

Також з’ясувалося, що румунська влада приховувала факти зараження сиріт ВІЛ-інфекцією. Перший випадок смерті вихованця дитбудинку від СНІДу зареєстрували 1985 року. Зараження найчастіше відбувалося медичним шляхом: наприклад, через те, що антибіотики в притулках давали внутрішньовенно, використовуючи одні й ті самі голки. Відомо щонайменше про 1094 румунських сиріт віком до 12 років, які померли від СНІДу.

У 1990 році в Румунії дозволили усиновлення іноземцям. За перші три місяці в нові сім’ї за кордон відвезли майже півтори тисячі дітей. У Британії за розвитком 67 усиновлених румунських сиріт спостерігали вчені з Королівського коледжу Лондона. До усиновлення діти провели від 3 місяців до 2,5 років у державних притулках. Розвиток їхнього мозку вчені детально обстежували у віці 4-6 років, вдруге – коли їм було від 11 до 15 років, і втретє – коли всі вони були старші 22 років.

Результати цього дослідження опублікували у 2017 році в науковому журналі The Lancet. З публікації випливає, що об’єм мозку в колишніх румунських сиріт у середньому менший, ніж у дітей з контрольної групи (теж сиріт, але народжених у Британії). Що довше дитина прожила в дитбудинках на батьківщині, то нижчий у неї рівень IQ і більше проблем із психічним здоров’ям у дорослому віці, таких як тривожність і схильність до депресії. Людям, які пережили цей досвід, важче влаштовуватися на роботу і заводити друзів.

На момент повалення Ніколає Чаушеску населення Румунії становило трохи більше ніж 23 мільйони осіб. Коли 1990-го у країні зняли заборону на аборти, то за перші 12 місяців зареєстрували рекордну кількість штучно перерваних вагітностей – майже мільйон операцій. За даними на 2024 рік, у країні мешкають близько 19 мільйонів осіб – стільки ж, скільки 1965 року, коли Чаушеску прийшов до влади. Румунська діаспора за кордоном становить щонайменше 4 мільйони осіб.

Авторка:  Катерина Базанова

Джерело:  “Настоящее Время”