Наркотики й рабська праця в Софіївській колонії №45: покарати можуть тих, хто скаржився

У вересні минулого року під час моніторингового візиту до СВК-45 правозахистники виявили, що в установі діє злочинне угрупування під патронатом адміністрації. Почалося розслідування. Але схоже, покарати можуть тих, хто скаржився.

Катування, жорстоке поводження, знущання і приниження ув’язнених та засуджених в українських пенітенціарних закладах правозахисники фіксують протягом багатьох років у великій кількості. Ціла низка рішень Європейського суду з прав людини свідчать про бездіяльність державних інституцій. Дуже рідко ми спостерігаємо адекватну реакцію з боку компетентних державних органів на брутальні порушення прав людини. Можна сказати, що таких випадків одиниці.

Винятковий позитивний приклад — державна реакція на масові катування, знущання, вимагання коштів у Бердянській виправній колонії № 77: матеріали провадження в суді, сподіваємося на справедливе судове рішення по цій справі.

Другий приклад: розслідування стосовно масових катувань і знущань із засуджених у Божківській виправній колонії № 16 після того, як були оприлюднені відеодокази цих злочинів. На цьому факти позитивного реагування з боку державних органів на брутальні порушення прав людини, здається, й закінчуються. Можливо, вони є, але, на жаль, автору невідомі.

Хронологія подій

Інформація про брутальні порушення прав людини в Софіївській виправній колонії №45, що відбувалися під керівництвом начальника установи, заступників і засуджених, які мають статус помічників адміністрації, надходила до правозахисників протягом тривалого часу. Але особливу увагу ця установа привернула до себе після заворушень, що сталися там у суботу 31 серпня 2024 року.

Монітори ХПГ спільно з ЗВУ ( ГО “Захист в’язнів України”) 13-14 вересня 2024 року побували в колонії з моніторинговим візитом, а згодом оприлюднили звіт і статтю під назвою: “Злодії в законі”. Під “злодіями в законі” ми мали на увазі саме керівництво СВК-45 й засуджених — помічників адміністрації установи.

Коротко нагадаємо: під час моніторингового візиту протягом двох днів ми опитали 143 засуджених, поспілкувалися з представниками керівництва установи, досліджували документи та будь-які інші дані, які можуть свідчити про порушення прав людини.

За інформацією, яка була отримана з різних джерел, було встановлено, що у СВК-45 протягом тривалого часу під керівництвом начальника установи, заступників і засуджених з-поміж помічників адміністрації були вчинені кримінальні злочини, що мають системний характер. А саме — створення злочинної організації, керівництво такою організацією або її структурними частинами, вчинені службовою особою з використанням службового становища.

Це і рабська праця, замість зарплати — наркотики, побиття і знущання з непокірних засуджених. В’язнів замотували у скотч і обливали сечею, щоб максимально принизити, знищити почуття власної гідності. Засуджені, з яких збиткувалися протягом тривалого часу, не витримали й повстали, відбулося масове заворушення, а іншими словами — “самосуд” через бездіяльність правоохоронних органів, які мають здійснювати нагляд за дотриманням законності під час виконання кримінальних покарань.

“На горіхи” отримали ті засуджені з-поміж помічників адміністрації, які займалися розповсюдженням наркотиків, побиттям і знущанням. Але замість того, щоб встановити причину масових заворушень і розібратися, поліція і прокуратура призначили шістьох засуджених “цапами-відбувайлами”, і тепер їм загрожує від п’яти до десяти років позбавлення волі.

Що було зроблено?

З доказами, які мали на руках ХПГ і ЗВУ, ми звернулися до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, повідомивши про факт скоєння злочину і вдруге доповнивши доказами у справі. У Секретаріаті Уповноваженого провели перевірку наданих фактів і виявили та зафіксували порушення прав людини, в тому числі й утаємничення фактів скоєння злочинів і незаконне перевезення (етапування) свідків і осіб з-поміж засуджених, які мають бути визнані не інакше як потерпілими у цій справі.

З урахуванням наших (ХПГ і ЗВУ) звернень і матеріалів, власної перевірки, Секретаріат Омбудсмана звернувся з повідомленням про кримінальне правопорушення до Офісу Генерального прокурора, Державного бюро розслідувань. Перевіркою зазначених фактів зацікавилися представники Служби безпеки України, яким Офіс Омбудсмана також направив відповідного листа про виявлені порушення.

Своєю чергою Офіс Генерального прокурора України розглянув відповідну заяву, вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) за ознаками частини 1 статті 364 (зловживання владою або службовим становищем) та частиною 1 статті 366 (службове підроблення) КК України.

Проведення досудового розслідування у вказаних кримінальних провадженнях доручено третьому слідчому відділу територіального управління Державного бюро розслідувань. Також Офіс Генерального прокурора України розпочав перевірку законності переведення до інших виправних установ осіб, які є свідками й потерпілими цього злочину. Підстава — ст. 10 (право засуджених на особисту безпеку) та ч. 2 ст. 93 КВК України (переведення засуджених за виняткових обставин).

Потерпілі чи злочинці?

Як ми вже зазначали раніше, шестеро засуджених СВК-45, замість того, щоб бути визнаними свідками або навіть потерпілими, були притягнуті до кримінальної відповідальності за статтею 392 КК України. Ця стаття звучить так: “Тероризування в установах виконання покарань засуджених або напад на адміністрацію, а також організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі, вчинені особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі чи у виді обмеження волі, — караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.”

Ми зовсім не підтримуємо силового розв’язання ситуації, навіть в тому випадку, коли триває злочин, а влада бездіяльна… Але ж органами державної влади має бути застосована розумна логіка і здоровий глузд.

З одного боку, ми бачимо, що Офіс Генпрокурора вжив заходи державного реагування — внесені відомості до ЄРДР, визначені органи розслідування. Але ж з іншого боку, шістьом засудженим вже вручені обвинувальні акти за ознаками статті 392 КК України, матеріали кримінального провадження передані до суду для розгляду по суті. Іншими словами, розслідування у справі стосовно керівництва СВК-45, яке фактично керувало торгівлею наркотиками, системними зловживаннями, в тому числі й катуваннями, знущаннями з засуджених, примусом до рабської праці, може тривати роками.

Фігуранти цієї справи наймуть дорогих адвокатів, які будуть використовувати “юридичні викрутаси”, аби довести “невинуватість” своїх клієнтів. А тим часом особи, які є свідками, а можливо, й потерпілими у цій справі, будуть відбувати строк від п’яти до десяти років за тероризування засуджених та напад на персонал установи.

Як відбувалося слідство у цій справі?

Замість того, щоб знешкодити осіб, що розповсюджують наркотики й скоюють злочинні дії під прикриттям службових повноважень, влади та власної безкарності, місцева поліція під керівництвом прокуратури (а саме Начальника Софіївського відділу Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області Чумак В.А.) спочатку відібрали біологічні зразки у засуджених для проведення експертного дослідження на предмет наявності наркотичних речовин.

Ніби то добра справа для того, щоб надалі розслідувати, в якій спосіб виявлені наркотичні речовини могли потрапити на охоронювану територію виправної колонії? Але мета цього дослідження була зовсім іншою, ніж притягнути до відповідальності посадових осіб, які є відповідальними за протиправні дії в установі.

А саме ці слідчі дії потім переросли в обвинувачення за статтею 392 КК. Це цитати з постанови про відібрання біологічних зразків (самий початок кримінального провадження) за підписом прокурора Вікторії Чумак (з нашими коментарями курсивом):

“31.08.24 року засуджені, які відбувають покарання в ДУ “СВК-45” грубо порушуючи встановлений порядок відбування покарання на знак протесту (на знак протесту проти чого, в постанові не вказано) грубо порушили дисципліну та порядок у виправній установі, та вчинили протиправні дії, направлені на створення реальної загрози застосування насильства над засудженими та адміністрацією. Постановив: провести відібрання біологічних зразків, а саме сечі засуджених з метою виявлення стану наркотичного сп’яніння, або перебування під впливом лікарських препаратів”.

А це вже з обвинувального акту, який надалі буде трансформовано у судове рішення з санкцією від п’яти до десяти років позбавлення волі, якщо не втрутяться в цей процес адекватні та компетентні правоохоронні органи:

“В ході досудового розслідування встановлено, що С. протиправної поведінки не змінив, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та вчинив нове, умисне кримінальне правопорушення. 31.08.2024 року близько 21:00 у засудженого С. виник умисел на тероризування засуджених, шляхом фізичного насильства над ними з метою, щоб вони відмовились від дотримання правил режиму та внутрішнього розпорядку, помсти за виконання вимог режиму, зміцнення дисципліни та порядку у виправній колонії.

Обвинувальний акт складено старшим слідчим слідчого відділення поліції №9 Головного управління національної поліції Покришко Сніжаною Василівною у зв’язку з закінченням досудового розслідування по кримінальному провадженні”. Засуджені, які продавали наркотики, були визнані потерпілими у цій справі: засуджених Н., В., Г. швиденько перевели на дільницю ДСР (дільниця соціальної реабілітації), а потім дуже швидко зробили їх солдатами, щоб як то кажуть “кінці в воду”.

Підсумок

На додаток до наших попередніх звернень, ми звертаємося до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо перевірки законності дій правоохоронців і прокуратури, які відкрили провадження і кваліфікували дії засуджених, які постраждали від дій керівництва СВК-45, за статтею 392 Кримінального кодексу України.

Звертаємося до Офісу Генерального прокурора України з вимогою вважати цю публікацію зверненням щодо необхідності проведення перевірки законності притягнення до кримінальної відповідальності шести засуджених СВК-45 за статтею 392 КК України, закінчення досудового розслідування і передачі обвинувального акту до суду.

Автор: Андрій Діденко