Перезавантаження Канади: чому відставка Трюдо є лише початком великих змін у країні

Вже незабаром на Канаду чекатимуть радикальні зміни.

Джастін Трюдо, який дев'ять років очолював уряд Канади, офіційно заявив про свою відставку з посади лідера Ліберальної партії.

І одночасно – про готовність піти з посади прем’єр-міністра, щойно керівна партія обере собі нового лідера.

Це рішення стало відповіддю на зростання тиску з боку опозиції, а також внутрішніх суперечностей у Ліберальній партії.

До того ж його пришвидшила нещодавня відставка Христі Фріланд з посади віцепрем'єрки та міністерки фінансів.

Тепер у Канаді мають пройти дострокові вибори (хоча не відразу, а за декілька місяців), які, найімовірніше, повернуть до влади консерваторів.

Чи не призведе нинішня політична криза до послаблення підтримки України?.

Щонайменше можна очікувати певних проблем, пов'язаних із тим, що Канада тільки-но розпочала головування у G7.

А на додачу – нинішні зміни відбуваються на тлі безпрецедентних викликів, пов'язаних із погрозами, які озвучує новообраний президент США Дональд Трамп.

І масштаб цих викликів наразі залишається невідомим.

Відставка, що дає трохи часу.

"Я маю намір піти у відставку з посади лідера партії та премʼєр-міністра після того, як партія обере свого наступного лідера шляхом надійної, загальнонаціональної та конкурентної процедури", – заявив 6 січня Джастін Трюдо.

Голова уряду Канади уточнив, що він був готовий продовжувати керувати найдовшим за тривалістю в історії країни урядом меншості, однак блокування ініціатив у парламенті в останні місяці унеможливили його подальше лідерство.

Цим він дорікнув не лише партіям-конкурентам, які дійсно блокували низку ініціатив уряду, але й частині однопартійців, котрі були незгодні з політикою додаткових витрат, яку ініціював уряд напередодні різдвяних свят (детальніше – у статті Трюдо, давай, до побачення!).

Тому, заявивши про себе як про "бійця до самих кісток, що бореться за Канаду", а також про те, що "країна заслуговує на справжній вибір" на наступних виборах, він йде із зазначених посад, щоб зняти створене напруження.

Варто зазначити, що це був далеко не очевидний крок, оскільки критика в бік Трюдо лунає вже дуже давно, і опозиція вже тривалий час погрожувала вотумом недовіри, однак не могла назбирати необхідну кількість голосів.

Ситуацію змінило розірвання коаліційної угоди Новою демократичною партією (НДП), яке сталося у вересні цього року.

Відтак, об’єднавши зусилля трьох партій – консерваторів, НДП та Квебекського блоку (119, 25 і 32 місць відповідно), у парламенті досягали більшості (170+) для такого рішення.

Оголошення вотуму було одним із засобів тиску на Трюдо, щоб він подав у відставку, однак партії не спішили задіювати цей інструмент.

Спочатку чекали на результати виборів у США, далі – перших розмов Трампа із Трюдо.

І зрештою скандальна відставка Фріланд створила нагоду для активізації в цьому напрямку.

Голосування мало відбутися вже 27 січня, після завершення зимових канікул, на першому засіданні парламенту.

Поряд із тим цілком ймовірним був сценарій, за якого Трюдо міг не піддатися тиску і продовжувати своє прем’єрство через процедуру пророгації – тобто відстрочки, або замороження парламентської діяльності на якийсь час з дозволу генерал-губернатора.

Цей крок цілком легітимний з точки зору канадського законодавства, ним неодноразово користувалися, наприклад сам Трюдо у 2020 році під час етичного скандалу щодо благодійності (і забігаючи наперед – ще раз ним скористався).

Однак такий крок був здатний остаточно поховати рейтинги Ліберальної партії.

Принаймні, якби Трюдо й надалі залишався на чолі партії.

Ще один варіант міг реалізуватися в середу, 8 січня, коли планувалося скликати екстрене засідання лібералів з метою виходу із ситуації.

Тоді більшість партії могла прийняти рішення про відставку Трюдо з позиції лідера.

Для багатьох аналітиків такий варіант виглядав найбільш імовірним, але він би повністю відкрив лінії партійного розколу, публічно показавши, хто за, а хто проти Трюдо.

Розуміючи патовість ситуації, Джастін Трюдо повівся досить зріло, відклавши в бік свої амбіції, щоб Ліберальна партія не виглядала вже зовсім розібраною на частини.

Хтось може його звинуватити, сказавши, що найгіршим рішенням капітана є покинути корабель під час шторму – і буде частково правий.

Однак, враховуючи всю історію його прем’єрства та лідерства, особистої пожертви (кажуть, саме робота стала приводом до його розлучення) та контекст теперішніх обставин, варто погодитися з думкою, що Трюдо поставив партійні інтереси вище за особисті.

Тепер виборець лібералів мусить дати відповідь, якої він не мав досі: чи проблема – в партійній політиці, чи саме в Трюдо?.

Ще одним підтвердженням командної гри є домовленість прем’єра з генерал-губернаторкою Мері Саймон про вже згадану пророгацію парламенту до 24 березня 2025 року.

Це означає, що всі парламентські процеси будуть заморожені на найближчі два з половиною місяці, що дозволить Ліберальній партії виграти час для внутрішніх виборів і залишитися при владі.

В очікуванні виборів.

На відміну від багатьох інших політичних систем, у Канаді відставка прем’єра не обов’язково означає розпуск парламенту та нові вибори.

Офіційно таке рішення може прийняти генерал-губернатор, після консультацій з прем’єром – але домовленість Трюдо вже унеможливила цей процес.

Інша опція – опозиція має подати вотум недовіри, через голосування більшості.

Замороження парламенту також загальмувало цей процес, але остаточно не зупинило його.

Коментуючи відставку Трюдо, лідери опозиційних партій, окрім консерваторів, заявляли, що готові вчинити по-джентельменськи і дати шанс лібералам обрати керівника, однак в мінімальні потрібні для цього терміни.

Але якщо новий прем'єр не оголосить дострокові вибори, опозиція голосуватиме за вотум недовіри.

Це означає, що Ліберальна партія матиме необхідний час до кінця березня.

Хоча зазвичай цей процес є більш тривалим – для прикладу, самому Джастіну Трюдо знадобилося п’ять місяців, аби здобути перемогу у внутрішніх виборах 2013 року.

Президент лібералів (керівник партії, що опікується адміністративними питаннями) Сачіт Мехра повідомив, що вже цього тижня відбудеться засідання Національної ради партії для організації процесу виборів нового лідера.

Але поки невідомо, як саме виглядатиме цей процес, що вкотре підтверджує факт раптовості рішення про відставку Трюдо.

Обоє політиків лише наголосили, що внутрішні вибори будуть "загальнонаціональними і конкурентними".

Якщо не Трюдо, то хто?.

Формально лідером партії може стати будь-яка особа, незалежно від депутатського мандата, але для цього їй все одно доведеться пройти внутрішні перегони.

Проте з огляду на дуже обмежений час, на низькі рейтинги лібералів і на подальші національні вибори, де ліберали майже напевно програють консерваторам, найімовірнішим сценарієм є обрання лідера серед найбільш відданих партії осіб.

З моменту, коли почали циркулювати чутки про можливу відставку Трюдо, аналітики окреслили список імовірних наступників.

Домінік Леблан.

Новий віцепрем’єр та міністр громадської безпеки.

А разом із тим – один із найближчих соратників та друг Трюдо (власне, з ним прем’єр-міністр і їздив на "знайомство" з Трампом в час, коли ще Христя Фріланд була на посаді і мала бути переговорницею з економічних питань).

Як політик із понад 20-річним досвідом, він неодноразово керував міністерствами, які перебували у складному становищі.

У 2008 році Леблан вже висував свою кандидатуру на лідерство в партії, однак поступився Майклу Ігнатьєву.

Досвід і зв’язки в партії роблять його одним із найсильніших претендентів.

Христя Фріланд.

Колишня віцепрем'єрка та міністерка фінансів Канади, колишня права рука Трюдо і фактично найбільш упізнавана представниця Ліберальної партії після голови уряду.

Власне, оголосивши про свою відставку, Фріланд підтвердила свій намір брати активну участь у наступних виборах від лібералів, що не означає, але й не виключає можливості партійного лідерства.

Фріланд має репутацію компетентного управлінця під час пандемії COVID-19 (яку Канада пройшла з доволі високими успіхами з точки зору збереження життя людей, соціальної підтримки та підтримки бізнесу), а також прихильниці жорсткої політики щодо митних ідей Трампа.

Звісно, українці знають її як віддану прихильницю і лобістку інтересів України.

Мелані Жолі.

Міністерка закордонних справ Канади з 2021 року.

Ще одна з яскравих і впізнаваних облич партії.

Жолі представляє район Монреаля, має французьке походження, є випускницею Оксфорду та має значний досвід на міжнародній арені.

Свого часу Трюдо особисто запросив її до федеральної політики.

Вона може бути корисною в контексті привернення молодих виборців (що завжди є викликом для Канади), а також франкофонних районів Канади.

Крісті Кларк.

Колишня прем’єрка Британської Колумбії, Кларк на деякий час відійшла від федеральної політики, але в останні місяці висловила зацікавленість у змаганні за лідерство в Ліберальній партії і засвітилася в багатьох національних ефірах.

Її досвід регіонального управління та популярність на західному узбережжі можуть стати перевагою для партії, яка прагне відновити підтримку в цьому регіоні.

Однак вона не така популярна, як попередні кандидати.

Марк Карні.

"Темна конячка" цих перегонів.

Карні є колишнім головою Банку Канади та Банку Англії.

Він є випускником Гарварду, дуже відомим та висококваліфікованим економістом із великим міжнародним досвідом, якого свого часу відзначали Financial Times і Times серед найкращих фінансистів світу.

Але найцікавіша характеристика Карні – те, що він ніколи не був в уряді Трюдо (забігаючи наперед – це може бути вагомим фактором у виборчих перегонах), хоча впродовж останніх місяців працював спеціальним радником прем'єр-міністра.

Дві стратегії для лібералів.

Вибір нового очільника Ліберальної партії одночасно стане й вибором партійної стратегії на майбутніх виборах.

Фактично канадські ліберали обиратимуть між двома конкуруючими варіантами, кожен з яких не позбавлений слабких сторін: або підтримувати існуючу лінію партії та уряду Трюдо, або ж запропонувати йому альтернативу.

Проблема першого варіанта полягає в тому, що він майже гарантовано означає катастрофічну поразку для партії на національних виборах.

За зведеними даними найбільших агенцій на сайті CBC, з часу відставки Фріланд 16 грудня (тобто – лише за три тижні) рейтинг лібералів впав із 21,6% до 20,1%.

Навіть якщо припустити, що рейтинг зупинить падіння, такий результат означає ймовірність отримання у новому парламенті лише 44-46 місць замість нинішніх 158!.

Ліберали можуть навіть не отримати друге місце, а отже, втратити статус однієї з основних партій Канади.

До речі, на другу сходинку всерйоз замахнулася Нова демократична партія – недавній коаліційний партнер лібералів.

Крім того, вся нинішня риторика консерваторів – найбільших конкурентів лібералів – прямо розрахована на критику існуючої політики Трюдо.

Їхній лідер П’єр Пуальєвр (або, як він вживає своє французьке прізвище на спрощений англійський манер, – Полієв) активно використовує невдоволення населення, зосереджуючись на економічних проблемах, інфляції та зростанні цін на житло.

Фактично у своїй теперішній риториці він дуже нагадує основну Трампову критику адміністрації Байдена, критикуючи введення податку на вуглець та політику зеленого переходу, міграційну та економічну політику, використовуючи подібні гасла – "Розрубай сокирою податок" (англ.

axe the tax), апелює до робочих верств населення (що не надто типово для консерваторів), обіцяючи вирішити всі питання із США.

А в коментарі про відставку Трюдо Пуальєвр вкотре повторює тезу, що ліберали думають лише про рейтинги, а не про канадців, і цитує слова експрем'єра Вілфреда Лор’є: "Спочатку Канада.

Потім Канада.

Завжди Канада" (англ.

Canada First.

Canada Last.

Canada Always), що сьогодні дуже співзвучні з Трампівським "Спочатку Америка" (англ.

America First).

Схожі заготовки з критикою існують і в інших партіях.

Інакше кажучи, будь-який кандидат, що продовжуватиме попередню політику уряду, а такими можуть бути Леблан та Жолі, одразу зіткнуться з наперед продуманою контраргументацією опонентів.

Друга стратегія полягає у відході від партійної лінії лібералів чи навіть її критиці.

Цілком ймовірно, що Фріланд або Карні можуть вдатися до цього.

Однак це означатиме фактичне визнання помилок уряду Трюдо, і буде дуже важко пояснити виборцям, навіщо було слідувати цим крокам, а не одразу формувати іншу політику.

Втім, це буде вигідний сценарій для самої партії у разі формування альтернативної пропозиції, яка виявиться цікавою для виборця.

Тоді конкурентам буде важче критикувати оновлену програму, і падіння рейтингу не буде таким катастрофічним.

У цій стратегії треба виділити окреме місце Марку Карні, який, будучи взагалі не заангажованим у діяльність уряду, де-факто не може бути підданий критиці.

Ба більше, його не зв’язує жодна інституційна пам’ять чи тривале соратництво із Трюдо.

Як успішний економіст і фінансист із прекрасним корпоративним досвідом, Карні об’єктивно може запропонувати інноваційне бачення вирішення економічних викликів Канади (а національні вибори будуть переважно про них).

Питання полягає лише в тому, що ані партійці, ані виборці не знають, яким Карні виявиться на позиції лідера партії, а тому можуть відкинути цю кандидатуру як занадто непередбачувану.

Україна: без ризиків, але з нюансами.

Незалежно від розвитку подій упродовж наступних місяців та подальших дострокових виборів, які, швидше за все, відбудуться вже цієї весни, Україна не надто втратить від цих змін.

Усі кандидати від лібералів публічно висловлювалися на підтримку України.

Ми також маємо суттєву підтримку в усіх партіях, а тим більше – в Консервативній, яка неодноразово критикувала занадто обережну та вичікувальну політику Трюдо.

Втім, проблема полягає в часі таких змін.

Річ у тім, що з 1 січня цього року Канада перебрала головування у "Групі семи" (G7).

Минулого року "сімка" сформувала рамку і ухвалила компенсаційний механізм передачі України 50 млрд доларів за рахунок заморожених російських активів у вигляді кредиту, який ми зможемо не повертати, якщо не отримаємо компенсації від РФ.

Ми вже отримали перші транші, й уряд України розраховує, що уся сума надійде впродовж 2025 року.

Однак залишається відкритим питання, чи надаватимуть кошти в наступні роки, зважаючи на зміни урядів у США та деяких країнах ЄС, які забезпечували по 20 млрд доларів, а решту 10 млрд разом покривали Канада, Велика Британія та Японія.

Інше питання – як загалом забезпечити ефективність і довготривалість цієї ініціативи?.

Маючи доброго друга Канаду як головуючу країну, можна було не сумніватися, що це питання не опиниться в довгій шухляді.

Наразі немає ризиків, що воно не буде вирішене в принципі, однак вибори, а далі – потреба для нового уряду займатися першочерговими питаннями, зокрема митним конфліктом із США, зосередять увагу Канади на внутрішніх питаннях як мінімум до літа.

І якщо Дональд Трамп реалізує свої погрози щодо Канади, це здатне надовго відвернути увагу нового уряду від України.

Навіть цілком дружнього до Києва уряду.

Автор: Дмитро Шеренговський,.

проректор Українського католицького університету, програмний директор Центру Дністрянського.