"Тату, забери мене": вражаюча історія порятунку прикордонника з оточеного Маріуполя

Зранку 24 лютого прикордонник разом з побратимами облаштовували позиції на Бердянській косі, готуючись давати спротив російським військам. Ввечері того дня їх автобусом відвезли в Маріуполь на бойові позиції, там Дмитро отримав перші травми, пише 24 Канал в межах програми "Кордон.UA".

Спроба вийти з оточеного росіянами Маріуполя

В Маріуполі український прикордонник отримав контузію, поряд з ним влучив ворожий снаряд. Військовий втратив свідомість, а коли прийшов до тями – не розумів, де опинився. Упродовж кількох днів моряк-прикордонник Дмитро намагався вийти з оточеного Маріуполя та повернутися до своєї сім'ї у Бердянськ.

Коли пішов шукати своїх, я навіть не знав куди йти, в яку сторону, де свої, де ворог. Ухвалив рішення знищити свою зброю та старатись кудись піти як цивільний,
– розповів прикордонник.

Дмитро зовсім не знав місцевості. Пошуки побратимів завели його на ворожий блокпост. Тоді він вирішив спробувати вийти з оточеного міста пішки.

Йдеш по двору, а там в кожному дворі по 5 – 10 могил, або йдеш і бачиш "Нову пошту", а на ній надпис "морг" і запах вже відчуваєш,
– поділився військовий.

Дмитро розповів, що при собі мав тільки паспорт. В якомусь приміщенні знайшов собі цивільний одяг та окуляри, адже має проблеми з зором. Прикордонник пішов на блокпост і припускає, що його пропустили завдяки тому, що він був переодягнений у цивільний одяг.

Їм (російським окупантам – 24 Канал) головне було не казати, що прямуєш в Запоріжжя чи Київ. Людей пакували одразу і кудись відвозили,
– розповів моряк-прикордонник.

Дорога пішки до рідного Бердянська

Далі на українського прикордонника очікував новий блокпост, через 40 кілометрів поблизу селища Мангуш. Цього разу фільтрації було не уникнути. Але цивільний одяг знову "врятував" військового.

Блокпости були закриті, людей не пускали з Маріуполя до Бердянська, а тільки в напрямку Росії. Для цього були передбачені автобуси, які прямували в Крим, Ростов-на-Дону.

Мене пропустили й наступні 8 годин я йшов пішки до рідного Бердянська. Я у перехожого спитав, чи можна зробити дзвінок з його телефону, я зателефонував батькові та через 20 хвилин мої рідні приїхали й забрали мене з околиці міста,
– поділився Дмитро.

Батько українського прикордонника Юрій пригадав той день, коли йому надійшов дзвінок з невідомого номера.

"Почув слова: "Тато, забери мене". Я забув і одягтись, в чому був, в тому і побіг. Як для нормального батька це було тяжко і коли був зв'язок, в основному він надсилав "плюсики", то була найдорожча "смска". Кожен ранок дивитися, як літають літаки й бомблять Маріуполь і знати, що там твій син – тяжко", – розповів батько прикордонника.

В жовтні 2023 року Юрій доєднався до лав Морської охорони ДПСУ і тепер служить разом з сином. Дмитро розповів, що одразу запропонував батьку йти служити до нього у військову частину, аби надалі бути пліч-о-пліч.

Рідний Бердянськ довелося покинути

Весь цей час на Дмитра чекала у Бердянську і його дружина. Він благав її негайно виїжджати з російської окупації, але вона відмовилася, сподіваючись, що коханий повернеться.

Вона сказала, що буде чекати. Я казав, що тут 100-кілометрова зона навколо нас, звідси ми живими не вийдемо. Я наполягав, щоб вона ні в якому разі не залишалася там, тим паче дівчина молода, гарна, таких там викрадали,
– розповів Дмитро.

Як тільки Дмитру вдалося повернутися в рідний Бердянськ, він одразу спробував разом з дружиною вийти з окупованого міста. Їм це вдалося, а через декілька місяців покинули рідний дім і його батьки.

Кросівки та шеврон як згадка про Маріуполь та Бердянськ

Прикордонник подівся, що на згадку про знищений Маріуполь у нього залишилися страшні спогади та пара кросівок. Саме в них військовий подолав 70 кілометрів за 2 доби. Тепер зберігає їх вдома, адже в них закладена болюча історія.

А ще у Дмитра залишився шеврон з написом рідного міста Бердянськ. Його Дмитро ніколи не знімає з плеча. Він впевнений, що одного дня його родина повернеться додому.

Я піду на своє море, незалежно від того, яка це буде пора року: літо, зима чи весна. Я роздягнусь і купатимусь у рідному морі,
– сподівається Дмитро.

Батько прикордонника Юрій наголосив, що Бердянськ чекає звільнення від російської окупації, люди живуть надією на це. Син Дмитро додав, що місцеві чекають там ЗСУ, від рідної України не відмовилися.

Головна мотивація – майбутнє сина у вільній Україні

Український моряк-прикордонник розповів, що живе та воює зокрема заради своєї дитини. Каже, що коли уявляв, як стане батьком, то думав, що гулятиме з дитячим візочком по Приморській площі. Однак війна змінила плани, гуляти з малюком доводиться геть в іншому місці.

Я хочу, щоб моя дитина росла, вчилася у вільній країні, а не там, де їй диктують, що їй робити, яку віру сповідати, де працювати, за кого голосувати,
– зазначив прикордонник Дмитро.

Український захисник підсумував, що має велику мотивацію воювати та обороняти Батьківщину, аби його дитина зростала в незалежній демократичній країні.