"Тату, забери": щемка історія про те, як батько врятував сина-моряка в окупації

Українець дві доби йшов пішки з окупованого ЗС РФ Маріуполя, загубившись там після отриманого поранення. Підійшовши до Бердянська, він подзвонив батьку. Його історію розповіли в межах проєкту "Кордон.ЮА", відео оприлюднила пресслужба ДПСУ.

Юрій та Дмитро — батько та син, моряки-прикордонники. Після початку повномасштабної війни сім’я отримувала від українця плюсики — як знак, що живий. Одного дня пролунав довгоочікуваний дзвінок, але замість обнадійливих новин пролунало: "Тату, забери мене".

Дмитро родом з Бердянська, де і почав свою службу в дивізіоні Морської охорони. Він був мотористом на катері, на якому й зустрів початок повномасштабної війни 24 лютого 2022 року. Ще зранку чоловік разом з побратимами облаштовував позиції на Бердянській косі, а вже ввечері його повезли автобусом в Маріуполь. На бойових позиціях там він отримав контузію.

"Я втратив свідомість. Коли прийшов до тями, вже якби не розумів, де я знаходжусь. Коли пішов шукати своїх, я навіть не знав, куди йти шукати, в яку сторону, де свої, де ворог. Було ухвалене рішення знищити свою зброю та старатись кудись піти "по гражданці"", — згадав прикордонник.

Маріуполь він зовсім не знав, але вирішив спробувати вийти з оточеного міста пішки, у Бердянськ.

"Коли йдеш по двору, а там в кожному дворі по 5-10 могил, якось так… Або йдеш так — "Нова пошта", а на ній напис "морг" і вже запах такий відчуваєш", — розповів Дмитро.

При собі він мав лише паспорт. В якомусь приміщенні українець знайшов цивільний одяг та окуляри, адже має проблеми з зором. На ворожому пості завдяки "маскараду" пропустили.

"Їм головне було не казати, що ти йдеш там в Запоріжжя або Київ. Бо людей пакували одразу, кудись увозили", — поділився моряк.

Вже за 40 кілометрів, поблизу селища Мангуш йому зустрівся новий блокпост. Тут вже уникнути фільтрації було неможливо, але цивільний одяг знову "врятував". З Маріуполя до Бердянська людей не пускали, лише в напрямку Росії. Для цього навіть були передбачені автобуси, які везли в Крим, Ростов-на-Дону та Таганрог.

"Мене пропустили й наступні 8 годин я йшов пішки до рідного міста мого, Бердянська", — пояснив Дмитро.

Вже на підході до Бердянська він попросив у перехожого телефон та зробив один дзвінок — батьку. Вже за 20 хвилин рідні забрали моряка на околицях міста.

Його батько Юрій пригадав той день, коли задзвонив телефон. Дзвонили з невідомого номера. У слухавці пролунало знайомим голосом: "Тату, забери мене". Почувши, чоловік побіг "у чому був", адже знав, що син має перебувати в Маріуполі, та дуже хвилювався.

У жовтні 2023 року Юрій теж вступив до лав Морської охорони ДПСУ і став побратимом сина. Тепер вони служать в одній частині. У Бердянську на Дмитра чекала дружина, яка відмовлялась виїжджати навіть попри загрозу окупації до його повернення.

"Я казав, що тут 100-кілометрова зона навколо нас, ми звідси живими не вийдемо. Я їй казав, наполягав, щоб вона ні в якому разі там не лишалася", — поділився моряк.

Повернувшись, він одразу виїхав з дружиною з Бердянська. Через декілька місяців рідне місто залишили й батьки. На згадку про окупований Маріуполь у Дмитра залишилися страшні спогади та пара кросівок, в яких він подолав 70 кілометрів за дві доби. Тепер кросівки зберігаються вдома у прикордонника. Також він береже шеврон з написом "Бердянськ", який ніколи не знімає з плеча.

Українець каже, що після звільнення Бердянська у першу чергу піде на море. Незалежно від того, буде це літо чи зима. Колись моряк мріяв, як гулятиме з малям у візочку набережною біля рідного моря. Поки цій мрії не судилося здійснитися, але він живе й воює заради своєї маленької дитини.

Юрій запевнив, що мешканці Бердянська не відмовились від України та живуть надією на деокупацію.

Нагадаємо, старший сержант Андрій Панчоха розповів, як навчився стріляти з ПЗРК і у чому полягає секрет ударів просто в ціль.

16-річний ліцеїст Вадим Добровольський розробив пристрій, який захищає українські дрони від впливу ворожої РЕБ. З початком повномасштабної війни батько підлітка вирушив на фронт, і син вирішив допомогти.