"Вибрати не можна тільки Батьківщину": цитати та вірші Симоненка, які особливо актуальні нині

8 січня 1935 року народився Василь Симоненко. Хоч його життя було коротким, але життєва позиція гідного гордого і романтичного українця. 24 Канал пропонує дізнатися про діяча більше.

Про любов до Батьківщини і не лише: цитати Симоненка

Романтичні вірші цього поета зачаровують, з цих текстів створюють пісні. А про такі листи з освідченнями, які писав Василь своїй дружині, мріє кожна жінка.

Однак, чи ненайбільше зачаровують його вірші про любов до України – і це в СРСР!

Василь Симоненко, бувши журналістом, бачив відмінність між написаним у пресі та реальними ситуаціями. Розумів, що нав'язана історія різниться, з тим, що таке Україна. Щиро захоплювався своєю Батьківщиною та писав їй вірші. "Лебеді материнства" чи не найвідоміше напуття:

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Він дотримувався позиції – "Я – Українець! Ось і вся моя автобіографія!"

Вірш "Де зараз ви кати мого народу?" не втратив гостроти та актуальності й зараз, коли триває війна в Україні:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди
І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров клекоче і гуде!

Показовим є і випадок, про який згадує Євген Сверстюк. Під час творчої зустрічі в Черкаському педінституті на сцену надійшла записка: "Яку це Ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете: "Хай мовчать Америки й Росії... ", "Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті". Василь спокійно і наче недбало прочитав цю записку й сказав: "У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу – хай скаже. Будемо вибирати".

Звісно, він не міг не бути членом Клубу творчої молоді, заснованого навесні 1960 року. Василь Симоненко брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах. Займався пошуком місць масових поховань жертв сталінських репресій в околицях Києва. А спогади про знахідку у Биківнянському лісі – він побачив хлопчаків, які грали у футбол, а за м’яча їм слугував... череп із діркою в потилиці, запам'ятались назавжди.

Чи не тоді глибше усвідомив ницість влади її дій та глибоку трагедію скоєного – "нема нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини".

Здається, що його доробок невеликий – але на 29 років життя він гідний і розмаїтий. Писати вірші Симоненко почав ще студентом, але не публікував. Однак після першої збірки віршів "Тиша і грім" у 1962 році став улюбленцем молоді. А вірші у його прочитанні є серед архівних записів.

Вірш Симоненка у його читанні: дивіться відео

Милозвучні вірші цитували та перечитувала, хоч не обійшлося і без цензури. Був і самвидав на гостру соціальну тематику. Не любив брехні та позерства, несправедливості, гостро на них реагував.

В калюжі глибоко не пірнеш, будь ти хоч японським шукачем перлів.
Якими б цитатами бездари не підпирали свою розумову стелю, вона, однак, занизька.
Запізніле каяття завжди схоже на позерство.

Однак, поезію Симоненка оцінили уже після його смерті у 1963 році. Товариші, зокрема Петро Засенко, переписує неопубліковані вірші, які включає до збірки вибраних поезій 1967 року, яка так і не побачила світ. "Вибухом" стала публікація віршів у 1965 році в Мюнхені у журналі "Сучасність", разом із фрагментами його щоденника під назвою "Окрайці думок", а також його збірочка "Берег чекань". Симоненка переписували, цитували, про нього говорили по радіо, писали в пресі.

Мова не лише про вірші, він автор віршованих казок та новел, перекладів. Про свій стиль говорив, що "є в мені щось від діда Тараса і прадіда Сковороди", а "поезія – це прекрасна мудрість".

Ліричні вірші Василя Симоненка гарно лягають на музику і композиції проймають до глибини душі.

І ти ясна, і я прозорий,
І душі наші, мов пісні,
І світ великий, неозорий
Належить нам – тобі й мені.

На вірші Симоненка: дивіться відео

А лірична поезія стала трендом у мережі тікток – як освідчення у коханні.

Не бажаю я нічого, хочу тільки одного:
Стуку серця дорогого біля серденька мого.
Хай мене, немов пилину, носить доля по землі,
Подаруй мені хвилину – і забудуться жалі.
І минуле зло розтане, ніби привиди сумні,
І лице твоє кохане буде сяяти мені.

Симоненко понад усе цінував життя та прагнення зробити щось більше, тому варто взяти за гасло його вислови – "Щасливий той, хто хоче мало від життя: він ніколи не розчарується в ньому" та "Живе той, хто не живе для себе, хто для других виборює життя".