«Газова гангрена» Києва та Москви: інформаційна складова

Україна відмовилася від російського газу у 2015 році, а газові відносини Києва та Москви цілковито завершилися 1 січня 2025 року. Транзит російського газу через територію України до Словаччини, Чехії, Австрії, Італії та Молдови повністю зупинено. Україна роками обмінювала власні суверенітет і безпеку на знижку на газ, але врешті відмовилася від цієї стратегії та, попри апокаліптичні прогнози російської пропаганди, «не загнулася». Розповідаємо історію «газової гангрени» та газового шантажу Москви.

Історія «хвороби»

У 1945 році саме з території України були здійснені перші у світі міждержавні поставки природного газу, з Дашавського та Опарського газових родовищ до Польщі. Пікові показники видобутку українського газу припали на 1970-ті, тодішні обсяги втричі перевищували нинішні. Україна успадкувала радянську газотранспортну систему, і це зробило країну ключовим транзитером російського газу на західні ринки — у 1990-ті єдиний газопровід із Росії в Європу пролягав через Україну. Для того, щоб позбутися транзитної залежності від України, у 1999 році Москва відкрила газопровід «Ямал — Європа» через Білорусь і Польщу.

Перший російсько-український газовий конфлікт стався у лютому 1993 року, коли «Газпром» пригрозив припинити постачання газу в Україну через борги. У відповідь на погрози з боку російської влади українська влада пообіцяла перекрити транзитні газопроводи, якими московський газ надходив до Західної Європи. Конфлікт було залагоджено, відімкнень не відбулося. У березні 1995 року Москва знову призупинила поставки газу до України у зв’язку з заборгованістю. «Газпром» зажадав розв’язання проблеми боргу шляхом передачі Росії частини майнових прав на українські газопроводи та підприємства.

«Газове питання» водночас дозволяло Росії послаблювати обороноздатність України. Наприкінці 1990-х за газові борги Україна розрахувалася з росіянами дюжиною літаків, що були спроможні нести ядерну зброю, а також віддала майже 600 ракет-носіїв ядерної зброї Х-55 та майже 400 ракет типу Х-22.

Наступний конфлікт стався у 2005—2006 роках; цього разу щодо умов постачання газу в Україну і транзиту газу європейським споживачам. Цей конфлікт пов’язаний зі зміною влади в Україні, президентством Віктора Ющенка та його політикою, орієнтованою на Захід, а не на Росію. «Газпром» зажадав від України платити за газ з 2006 року за цінами, близькими до європейських. У 2006 роціНАК «Нафтогаз» віддав права на експорт російського газу територією України компанії-монополісту «РосУкрЕнерго»: «Газпром» володів її половиною, а решта належала Centragas Holding AG, основним власником якої був український олігарх Дмитро Фірташ (який потрапив під санкції РНБО у 2021 році).

Газова війна активізувалася, коли 1 січня 2009 року російський монополіст запропонував постачати газ до України за завищеною ціною, а через холоди постала загроза для житлово-комунального господарства. Європейська комісія і представники Чехії, які тоді головували в ЄС, заявили, що така ситуація є повністю неприйнятною. Після переговорів тодішні прем’єр-міністри Росії та України Путін і Тимошенко домовилися про відновлення транспортування газу в Україну та країни ЄС на невигідних Києву умовах. Зокрема, відбувся перехід на транзитну ставку, близьку до середньоєвропейських показників. А ціни на російський газ для України для власного споживання перевищували ціну для країн Європи. Було закріплено монополію «Газпрому» на постачання природного газу в Україну, а також Київ зобов’язувався отримувати газ за принципом «бери або плати», що передбачав штрафи для української сторони в разі недобору російського газу в обсязі, зазначеному в контракті. І також була заборона реекспорту придбаного в Росії газу.

На тлі газових криз, які виринали раз по раз, Україна замислилася про те, щоб позбутися газової монополії Росії, мала намір купувати газ із Туркменістану. Втім, цей план не вдалося реалізувати через газотранзитну залежність Ашгабату від Москви.

• Читайте також:«Правильна Європа», «Євразійська цивілізація», «Русскій мір». Як Москва виправдовує свої імперські амбіції в різних регіонах світу

Ще однією реперною точкою став 2010 рік, адже саме тоді газ став інструментом геополітичного впливу в обмін на стратегічні поступки: Москва як «доброзичливий партнер» запропонувала знижку на газ в обмін на лояльність Києва. За президентства Віктора Януковича Україна підписала Харківські угоди про продовження оренди Чорноморського флоту Росії в Криму в обмін на знижку на газ.

У 2013 році Київ почав купувати газ із Європи, правда, в малих об’ємах. У зв’язку з подіями Євромайдану, розвороту України в бік ЄС, Росія скасувала знижки на газ і почала вимагати оплати накопичених боргів. Це спонукало Україну відійти від повної залежності від російського газу та почати диверсифікацію поставок газу завдяки імпорту енергоносія з Європи.

З листопада 2015 року Україна не купує газ напряму в Росії. Внутрішні потреби України покриваються завдяки власному видобутку й імпорту газу з Європи. Фізично газ, найімовірніше, походив із Сибіру, але спочатку прямував до країн Центральної Європи, а потім повертався до України — це так званий реверс газу. Процес інтеграції з європейським газовим ринком став серйозним кроком для економіки України та дещо болісним для великих корпоративних інтересів. Відбувся перехід від довгострокових цін за контрактами до цін, установлених ринком. Такий самий перехід відбувся з нафтою у 1980-х і з багатьма металами в інші часи, коли вартість більшості металів установлюється ринком.

Ще в 1990-ті Росія хотіла придбати українську транспортну систему, й тоді постійно точилися суперечки про обсяг транзиту. Потім Кремль почав частково розраховуватися газом за транзит. Наприкінці 2019 року було поставлено крапку цьому конфлікту, бо Україна й Росія уклали новий транзитний договір на 2020—2024 роки. Він передбачав транспортування меншого, ніж раніше, але все ще суттєвого обсягу газу. А з 1 січня 2025 року Україна в інтересах національної безпеки зупинила транспортування російського природного газу своєю територією.

Пропагандистська складова «газового» питання

Газові війни мали й інформаційну складову. Російська пропаганда ліпила з України образ країни, що не в змозі управляти своїми газовими боргами та інфраструктурою, а фраза «українці крадуть газ» стала масовим фейком не лише у політичному дискурсі, а й у розважальних шоу.

«Україна — ненадійна країна-транзитерка». Україна, в уявленні росіян, постійно «крала» їхній газ. Про це почали говорити у 1990-х, а також у розпал чергової «газової війни» 2008—2009 років, Путін розповідав, що українці «присвоювали» 15% російського газу, який транзитом ішов до ЄС. Такі ж звинувачення лунали й від керівництва «Газпрому». Це пропагандистське твердження просували не тільки політики, його навіть обігрували шоумени в різноманітних телепрограмах розважального формату. Європейська комісія не зафіксувала несанкціонованого відбору Україною газу з магістральних трубопроводів. Навіть коли Росія не виконувала перед Європою свої контрактні зобов’язання за передплаченими обсягами, Україна не відбирала газ із транзиту, інформувала НАК «Нафтогаз». Якщо говорити про крадіжку газу, то це Росія крала газ із надр, які належать Україні. Достатньо згадати газонафтові родовища на шельфі Чорного й Азовського морів, зокрема, так звані «вишки Бойка» (нелегально перебували під контролем Росії у 2014—2023 роках), а також незаконне привласнення об’єктів газовидобувної промисловості в окупованій частині Донеччини та Луганщини.

«Ненадійність», за версією пропагандистів, проявлялася і в тому, що ГТС України застаріла. Глава комітету Держдуми з енергетики Павло Завальний у 2021 році сказав, що ЄС буцімто відмовляється від транзитних послуг України через аварійний стан її труб. Натомість Європа шукатиме обхідних шляхів (через «Турецький потік», «Північний потік» тощо) постачання газу. Та за певними оцінками, зокрема, за словами експерта з енергетики Геннадія Рябцева, за кількістю технічних інцидентів і аварій наша ГТС набагато надійніша, ніж російська. До того ж слід брати до уваги, що ці звинувачення часто лунали у 2021 році на тлі фіналізації будівництва «Північного потоку-2», тож дискредитувати українську ГТС тоді було вкрай критично.

• Читайте також:«Ізоляційний пояс» Східної Європи: інформаційні впливи Росії на вибори-2024

«Україна пропаде без російського газу». Україна десятиліттями сиділа на «газовій голці» залежності від російського енергоносія, а будь-які спроби диверсифікувати поставки подавали якнеминучий «холодний» апокаліпсис серед населення та зупинки української промисловості, яка функціонує на газу. Особливо нахабно цю брехню пропагандисти поширювали після того, як Київ почав закуповувати газ на європейському ринку. Мовляв, для чого «переплачувати» і купувати «дорогий» європейський газ, якщо є «вигідніший» російський.

Подібні маніпуляціїрегулярно лунали на підсанкційних каналах державного зрадника Віктора Медведчука. Ці канали транслювали поїздки Медведчука та його партійних соратників до Москви й переговори з Путіним і керівництвом «Газпрому» щодо «знижок» на газ, який Україна мала б отримати в обмін на поступки та лояльність. Європейський газ,за їхньою версією, доводив людей до повного зубожіння, знищував промисловість — саме цього нібито й прагнули зажерливий МВФ, західні партнери, а разом із ними й місцеві компрадори в особі української влади. Втім «дешевий газ» — це кліше без суті. За інформацією НАК «Нафтогаз», із 2010 року українські споживачі отримали ціну, значно вищу за європейські. У підсумку Україна переплатила «Газпрому» за поставлений газ від 16,8 до 28,8 млрд доларів. Натомість із 2015 року Україна почала закуповувати в Європи необхідні їй обсяги без принципу «бери або плати» за ринковими цінами. Історія стосунків підтверджувала неготовність Росії продавати газ Україні за ринковою ціною.

Вершиною цинізму проросійських коментаторів було твердження, що, мовляв, «однією рукою Україна проти Москви воює, іншою — її газ купує». Пропагандисти лукавлять, адже Україна напряму не купувала в «Газпрому», лише виконувала контракти, в яких була певна інерція, яку не можна просто проігнорувати.

• Читайте також:Проросійські, партійні, підсанкційні. Як Росія паразитувала на українському телебаченні

Разом із тим, пропагандисти зловтішалися, що Україна не нарощує власний видобуток. Утім, очільник «Нафтогазу» Олексій Чернишов у листопаді 2024 року повідомив, що Україна другий рік поспіль забезпечує себе газом власного видобутку. Ба більше, за оцінками директора енергетичних програм Центру Разумкова Володимира Омельченка, Україна має потенціал упродовж наступних десяти років збільшити видобуток природного газу.

Маніпуляції ширилися і щодо видобутку з нетрадиційних джерел, зокрема сланцевого газу. Зокрема, у 2013 році українські комуністи та екоактивісти збирали мітинги з гаслами «Сланцевий газ — другий Чорнобиль». Апелювали до того, що технологія гідророзриву пластів або фрекінг призведе до техногенної катастрофи. І коли у 2021 році Україна оголосила про розробку першого родовища газу щільних порід на межі Донецької та Харківської областей, Кремль запустив чергову дезінформаційну кампанію про начебто «згубний» сланцевий газ: «Україна перетворює Донбас на пустелю». В такий спосіб Кремль силкувався дискредитувати ідею збільшення власного видобутку.

Кейс Burisma. Маніпулювали не лише способом видобутку, а й дискредитували власників видобувних компаній. Зокрема, згадаймо про підприємство Burisma, одну з найбільших компаній в Україні, що займається видобутком і виробництвом природного газу. Вона відіграла свою роль у збільшенні внутрішнього видобутку газу, що було вкрай важливо на шляху доенергетичної незалежності від Росії. За версієюпропагандистів, західні діячі, зокрема син Джозефа Байдена Хантер, експлуатували природні ресурси України для власної вигоди, тобто Київ зображували як жертву жадібності західних можновладців. Маніпуляції довкола Burisma також мали на меті закріпити за Україною ореол корумпованості та ненадійності для ведення бізнесу (газовидобувного зокрема).

Припинення газових відносин у 2025 році

Як бачимо, Росія постійно використовувала ціноутворення та постачання газу як інструменти політичного й інформаційного впливу. З 2025 року Києву вдалося нівелювати цей вплив, нехай навіть це не так і безболісно для української економіки. Як ідеться в аналітичній публікації Bloomberg, хоча в абсолютних цифрах Україна втрачає менше від припинення транзиту, у відносних — росіяни у більш вигідному становищі, ніж ми (Україна втрачатиме 0,5% від ВВП, тоді як Росія 0,2—0,3%).

Однак Україні в ситуації війни не можна спиратися на економічні аргументи, адже через дешевий газ, який прокачувала Україна, Росія лобіювала свої антиукраїнські інтереси в країнах Європи, і послаблювала єдність проукраїнської коаліції.

Попри те, що Росія втратила частину ринків, інші залишаються відкритими. Не лише лояльні до Путіна очільники Угорщини та Словаччини досі регулярно згадують про російський газ — Росія досі отримує гроші за нього від Франції, Іспанії й Австрії.

Та все ж з огляду на західні санкції, у 2023 році «Газпром» уперше з 2001 року зазнав збитків. А через скасування транзиту через Україну Москва зменшить поставки газу на 14 млрд кубометрів газу на рік.

Пропагандистське видання «РІА Новости» так прокоментувало ситуацію: «Україна вкотре довела свою ненадійність і підвела Європу». Росіяни у своїх онлайн-виданнях поширювали пропагандистську тезу, що, мовляв, від зупинки транзиту «Україна втратить мільярди», а «Росії вдалося диверсифікувати географію поставок за допомогою нових надійних партнерів». Один із проросійських анонімних телеграм-каналів із більш ніж мільйонною аудиторією реплікував відверті погрози: «Якщо транзит газу не буде відновлений, то першим постраждає навіть не українська ГТС, а газові родовища, які фактично не захищені».

Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто звинуватив Україну в тому, що та поставила ЄС у скрутне економічне становище, припинивши транзит російського газу. Він зустрівся зі словацьким колегою Юраєм Бланаром, аби «проаналізувати ситуацію», що склалася після припинення транзиту російського газу. «Ми домовилися, що Угода про асоціацію між ЄС та Україною має поважатись обома сторонами, і ця угода також передбачає збереження маршрутів транспортування енергоносіїв», — сказав Сіярто. Українська сторона назвала ці слова маніпуляцією та частиною політично вмотивованої інформаційної кампанії й додала, що «якщо для угорської сторони в пріоритеті посилення Росії, то слід відверто це визнати. Україна буде готова зайняти вільне місце в ЄС і НАТО, якщо Угорщина вирішить звільнити його на користь членства в СНД чи ОДКБ».

Словацький прем’єрРоберт Фіцо, який має антиукраїнську позицію, назвав дії Києва «саботажем», а також пригрозив припиненням постачань електроенергії та зниженням підтримки громадян України в Словаччині. «Схоже, Путін доручив Фіцо відкрити другий енергетичний фронт проти України коштом інтересів народу Словаччини», — відреагував на слова Фіцо президент Зеленський.

• Читайте також:Антиукраїнське суголосся Фіцо й Орбана: як деякі заяви сусідів України підігрують російській пропаганді

Якщо позиція Словаччини радше показово-демонстративна (зупинка транзиту не становить критичної загрози для країни), то ситуація в Молдові та Придністров’ї складніша. Синхронно з тим, коли Україна припинила транзит російського газу, Росія припинила постачати газ Молдові, від якої залежить Придністров’я. І якщо Молдова, хоч і в режимі надзвичайної ситуації, але намагається зарадити труднощам, у Придністров’ї вимкнули централізоване опалення та гаряче водопостачання через відсутність газових поставок, запровадили віялові відключення світла, всі промислові підприємства закриті. При цьому самопроголошена влада з політичних причин відмовляється від постачань електрики з Молдови.

Але замість того, щоб звично повісити всіх собак на Україну, російська пропаганда перевела стрілки на Молдову, яка, мовляв, довела до катастрофи. За словами журналіста Сергія Сидоренка, в цьому є холодний розрахунок Кремля: виставити офіс президентки Санду недоговороздатним, а європейські ціни на газ — непіднімними. За задумом Москви, удар по кишені молдован посилить їхній євроскептицизм, змусить не голосувати за Санду й інших проєвропейських політиків, а заразом призупинить євроінтеграцію. Це також пригальмує євроінтеграцію України, оскільки Україна та Молдова об’єднані в один «пакет розширення» Євросоюзу.

У ситуації зупинки транзиту не можна спиратися на економічні аргументи, адже для Росії продаж енергоносіїв — не просто ринкова послуга, а елемент політичного тиску. Кремль використовує газ для підкупу європейських еліт, утримання поясу лояльних до Москви країн через їхню залежність від російського газу. Ця залежність робить їх вразливими до інформаційних впливів Росії. Витіснення Росії з європейського ринку газу фактично означає позбавлення Москви можливостей атакувати (зокрема й інформаційно) демократичні країни.

За словами президента Зеленського, російський газ є «найбруднішим у світі через значні викиди метану в процесі видобутку та транспортування, а також через корупцію, шантаж і маніпуляції». Тож припинення газових відносин — рішення, яке більше, ніж на часі; в цьому контексті європейські країни повинні брати приклад з України. І головним тут є те, що вдалося розгерметизувати єдиний газотранспортний простір, де Росія почувала себе монополісткою.

Ілюстрація на головній та інфографіка: Наталія Лобач