Інклюзія може врятувати від дефіциту кадрів

Війна змінила все. В тому числі розуміння інклюзії. Раніше ми сприймали її як можливість людей з інвалідністю інтегруватись у суспільні процеси, передусім вільно пересуватися, навчатись і працювати. В нинішньому розумінні інклюзія — це не тільки про транспорт з низькою підлогою, пандуси, широкі проходи в будівлі, великі туалети і багато простору на робочому місці. Зараз інклюзія на ринку праці — це доступність швидкого здобуття нової професії та можливість працювати для всіх, хто може й хоче: від осіб з інвалідністю та студентів до людей пенсійного віку.

Чому інклюзія може врятувати ринок праці? В нинішніх умовах ми можемо розраховувати лише на тих людей, які є в країні. Очевидно, що через небезпеку, відсутність житла й роботи наші громадяни за кордоном, як і іноземці, найближчим часом навряд чи приїдуть до України. У нас один вихід — максимально задіяти тих, хто може працювати і зараз перебуває в Україні.

Хочу відзначити, що жінки на чоловічих посадах є не настільки масштабним явищем, як здавалося. Наші розрахунки показують, що як мінімум один мільйон жінок перебувають за межами офіційного ринку праці. Але при цьому у найбільшій енергетичній компанії, в шахтах і на інших об’єктах «чоловічі» професії освоїли 583 жінки. Розраховувати на те, що на чоловічих посадах працюватимуть не тисячі, а сотні тисяч жінок, марно. Можливо, така ситуація склалася через масовість іншого явища — після мобілізації чоловіків у сім’ях із дітьми жінки є єдиним дорослим, який може піклуватися про молоде покоління.

Багато сподівань на людей з інвалідністю. Зараз в Україні 2,55 мільйона працездатних людей з інвалідністю. 57% із них — це 1,5 мільйона осіб — мають третю групу інвалідності. З цих 2,55 мільйона осіб працюють близько 465 тисяч, тобто тільки 18%. Це один із найнижчих показників серед країн Євросоюзу. Якщо провести системні зміни, то роботу можуть отримати щонайменше ще один мільйон людей.

Перше, що потрібно зробити, — змінити підхід держави до питання працевлаштування людей з інвалідністю. Нині усю відповідальність покладено лише на бізнес, який може обрати один із двох шляхів: узяти на роботу людину з інвалідністю або сплатити штраф. 2023 року підприємства сплатили 417 млн грн адміністративно-господарських санкцій, суди розглядають законність стягнення ще 3,5 млрд грн.

Друга перспективна група для поповнення ринку праці — пенсіонери. Війна подолала ейджизм. Сьогодні бізнес зацікавлений, щоб «молоді» пенсіонери та люди віком 65+ хоча б на період війни й відбудови повернулися на ринок праці. Станом на вересень 2024 року працюють 413 тисяч людей старше 65 років — це 11% від групи чисельністю 3,5 мільйона людей (https://www.futureskills.org.ua/). За попередніми оцінками, близько одного мільйона пенсіонерів за певних обставин могли б попрацювати ще якийсь час.

Третя перспективна група — студенти. На сьогодні в Україні 1,76 мільйона студентів навчаються в закладах освіти всіх рівнів. Щонайменше 500 тисяч із них — студенти старших курсів — могли б працювати кілька годин на тиждень у вільний від навчання час.

Складно оцінити перспективу повернення на ринок сьогоднішніх ветеранів війни. Ці хлопці і дівчата, які виборюють перемогу на фронті, заслуговують на повагу й увагу. Багато з них змінять професію. Вони повернуться до цивільного життя та роботи, але їхня реінтеграція займе чимало часу.

У підсумку: потенційно можливо залучити на ринок праці близько 3 мільйонів працівників. Хоча це завдання не з простих. І тут роль держави є визначальною.

Із чого почати? Першочергово — створити систему постійного моніторингу і аналізу стану ринку праці. Друге питання — створення стимулів і преференцій для населення та бізнесу, які знаходять компромісні рішення. Наприклад, для роботодавців і пенсіонерів чутливим буде питання скасування сплати 22% єдиного соціального внеску та незменшення пенсії, — це буде вигідно і працівникам 65+, і роботодавцям. Але вони сплачуватимуть податок із доходів, і це вже вигідно державі.

Для людей з інвалідністю, ветеранів і студентів буде важливим здобути практичні знання, які дадуть швидкий старт на ринку праці. І тут роль держави має бути головною. Саме вона повинна бути ініціатором, звернутися до цих категорій населення й розповісти про нові можливості та перспективи, розробити економічні стимули.

Навчання й перенавчання дорослого населення мають стати пріоритетом державної політики, яка має фінансуватися на гідному рівні. Впровадження концепції навчання протягом життя стане основою для підвищення продуктивності праці.

Звісно, для швидкого виходу на ринок праці будуть потрібні короткострокові програми навчання, набуття часткової кваліфікації, мікрокваліфікації тощо.

Війна показала, що за людей потрібно боротися. Наші умовні конкуренти — Німеччина, Польща, Чехія, які пропонують більш привабливі умови праці, чисте небо та відсутність вибухів. Ми маємо можливість утримати тих, хто в країні. Головним фактором є те, що вони вдома, на рідній землі.