Як Трамп планує змінити світ: аналіз його заяв без емоцій

Дональд Трамп іще не прийняв присяги й не повернувся до Білого дому, а його заяви вже спричинили інформаційні цунамі в усьому світі. Особливо активно аналітики, журналісти й офіційні особи коментували висловлювання 47-го президента про перетворення Канади на 51-й штат США, приєднання до Сполучених Штатів Гренландії та повернення контролю США над Панамським каналом. На тлі висловлених намірів щодо територіальної експансії ідея Трампа перейменувати Мексиканську затоку на Американську виглядає як дрібниця.

На жаль, щодо України Трамп повторив путінський наратив про порушення Сполученими Штатами зобов’язання, якого ніколи не існувало, стосовно нерозширення НАТО на Схід. Вочевидь, новообраний президент США сам не міг пристати на цю позицію, тож постає питання, хто пояснив йому причину російської агресії саме так і чому інші роз’яснення не досягли мети. Але не менше здивування викликає реакція на заяви Трампа значної кількості українських експертів, які, не чекаючи на додаткові аргументи з боку нової команди, поспішили оцінити майбутнє, що очікує Україну і світ, щонайменше як катастрофу. Справді, важко передбачити подальший розвиток подій у часи, коли основною характеристикою моменту є тотальна невизначеність. Проте варто все ж таки не поспішати та спробувати проаналізувати заяви Трампа без хайпу й лайливих слів. У найближчі чотири роки іншого президента США в нас не буде.

Наприклад, досить показовою була відповідь Трампа на запитання про те, що робити з пожежами в Каліфорнії, де в критичний момент виявилася тотальна нестача води. Трамп відповів досить розумно й обґрунтовано. Навряд чи хтось в Україні знає, що в найбагатшому штаті США є обмеження на споживання води у 55 галонів на людину на день до січня 2025 року і 50 галонів на людину на день до 2030 року. І одна з причин такої ситуації полягає в тому, що, за словами Трампа, на півночі штату реалізуються певні екологічні проєкти зі збереження рибок. 47-й президент пообіцяв усе це швидко виправити. Так само у свіжому інтерв’ю спеціальний представник Трампа з питань України і Росії Кіт Келлог напрочуд раціонально пояснив заяви Трампа щодо Гренландії та Панами. Так, питання про придбання Гренландії Сполученими Штатами вже неодноразово поставало в минулому. Зокрема 1947 року США запропонували Данії 100 млн дол. золотом за найбільший у світі острів. Щоправда, це було зроблено таємно, а тепер про те саме сказано відкрито, але що поробиш — часи зараз інші.

Те саме стосується Панамського каналу, який був побудований Сполученими Штатами у 1904–1914 роках, протягом тривалого часу перебував під спільним управлінням і 1999 року був остаточно переданий Панамі. На той час у Вашингтоні не могли передбачити, що 2017 року Панама розірве дипломатичні відносини з Тайванем на користь КНР, а 2018-го стане першою країною Латинської Америки, яка приєднається до китайського мегапроєкту «Один пояс — один шлях». Відтоді присутність компаній КНР у портовій інфраструктурі Панами різко збільшилася. Тим часом, згідно з так званим Договором про нейтралітет, США мають право втручатися, навіть із застосуванням сили, якщо «нейтралітет» управління каналом буде порушено. Сьогодні США вважають, що саме це й відбувається, хоча однаково більшість суден, які користуються цим морським шляхом, є американськими. Варто також зазначити, що питання зміни статус-кво навколо Панамського каналу поставали й раніше, і задовго до Трампа. Проте, як і в інших випадках, нерішучість попередніх адміністрацій ставала на заваді виправленню ситуації.

Під час своєї першої каденції Дональд Трамп неодноразово доводив, що здатний ухвалювати рішення. Саме він надав Україні зброю, зокрема «Джавеліни»; саме він дав команду атакувати «Томагавками» ІДІЛ у Сирії, хоча Обама багато говорив про «червоні лінії»; саме на його вимогу країни НАТО почали збільшувати витрати на оборону й більше дбати про власну безпеку, що стало в пригоді, коли Росія атакувала Україну; саме він запровадив мита проти китайських товарів, хоча про необхідність виправити дисбаланс у торгівлі США та КНР говорили й до нього. До речі, незважаючи на критику на адресу Трампа через це рішення, Джо Байден не скасував введених мит, тобто фактично визнав їх доцільність.

Трамп, політик і бізнесмен, належить до людей, які прагнуть змінювати реальність, розширювати межі можливого. Після трьох років війни в Європі, яка вже набула виразного азійського компоненту у вигляді активної підтримки агресора з боку КНДР і неактивної, але все ж таки підтримки з боку Китаю, у світі шириться усвідомлення кардинальних змін, інспірованих державами-ревізіоністами. Після провалу теорії Фукуями про кінець історії та концепції Хантингтона про зіткнення цивілізацій (тотально невірної в частині Росії та України), відійшла у вічність теорія Томаса Фрідмана про те, що «ніколи дві країни, які мають МакДональдси, не воювали між собою відтоді, як отримали ці МакДональдси». Воюють уже одинадцятий рік поспіль. Що має прийти на зміну цим концепціям — невідомо, але, можливо, з приходом Трампа ці зміни стануть більш проявленими.

Одним із найважливіших принципів шляху японського воїна є максима «живи так, наче ти вже помер». Вона означає, що в скрутній ситуації, коли потрібно зробити вибір чи ухвалити рішення в умовах повної невизначеності, варто відразу уявити найгірше (що може бути гіршим за смерть?), заспокоїтись і потім «покращувати» свої шанси розумними й розсудливими діями.

Саме це вже відбувається як у Європі, так і у Східній Азії, де лідери провідних країн нарешті почали усвідомлювати цілком реальну необхідність перегляду концепцій і систем безпеки у варіанті «без США». Найімовірніше, безумовним пріоритетом Трампа залишиться стримування Китаю, але крім мит, як це було під час його попередньої каденції, більше уваги приділятиметься такому інструменту, як політична й економічна орієнтація ключових країн на США. Саме в цьому полягатиме одна з найбільших невизначеностей — адже палкий прихильник Трампа Ілон Маск має потужні виробництва в КНР (зокрема завод «Тесла» під Шанхаєм), а, наприклад, Угорщина під керівництвом Віктора Орбана є одним із ключових партнерів КНР у Європі, на відміну від Італії, яка вийшла з «поясу та шляху». 10 травня минулого року Китай та Угорщина вирішили підняти рівень двосторонніх відносин до «всепогодного всеосяжного стратегічного партнерства в нову епоху». Цікаво, як «погода» в Білому домі віднині впливатиме на це партнерство. З урахуванням досвіду попередньої каденції Трампа ніхто з політиків та бізнесменів не може розраховувати на його вічну та беззаперечну підтримку.

Звісно, для України першочергове значення матиме позиція Трампа щодо війни Росії проти України, оскільки його особисте бачення віднині трансформуватиметься й у рішення Конгресу. Надзавдання — переконати його в тому, що політика Росії не лише в контексті війни проти України, а й у глобальному вимірі прямо суперечить інтересам США. Це в контексті й «стримування» КНР, і трансферу технологій до КНДР, і погроз на адресу Південної Кореї та Японії, оскільки саме ці дві країни є найбільшими інвесторами в американську економіку. Трамп має бути зацікавленим у їхній безпеці та процвітанні.

Висловлю припущення, що робота з командою Трампа має бути філігранною та здійснюватися як за формою, так і за змістом інакше, ніж із попередньою адміністрацією, хоча б тому, що Трамп постійно наголошує на своїй «інакшості». Водночас важливо здобути підтримку республіканців і не посваритися з демократами, знайти правильний баланс між стратегічними відносинами, з одного боку, зі США, а з іншого — зокрема з Канадою й особливо з Данією, яка є однією з країн, що найбільше підтримують Україну. Здається, Трамп симпатизує неординарним політикам, які вміють ухвалювати рішення й діяти «всупереч усім законам фізики». Та це не означає, що такі симпатії є сталими й гарантованими. Змінними є всі складники кадрового «рівняння Трампа», крім, можливо, членів родини й найближчого найвідданішого оточення.

Якось за каденції президента-республіканця на новорічному прийнятті в Державному департаменті держсекретар США розповіла як анекдот, яким є основний принцип зовнішньої політики США. Він полягає у двох пунктах: перший — це сформулювати національні інтереси США, а другий — довести до відома інших країн строки їх досягнення. Присутні сміялися над дотепом. Це було задовго до Трампа, але, здається, цей принцип із Вашингтона нікуди не зник і вже не є анекдотом. Питання лише в деталях — як саме зробити так, щоб інтереси України в ключових для нас питаннях збіглися з інтересами США, але не тільки США. Сто днів, протягом яких Трамп прагнутиме завершити війну Росії проти України, не мають перетворитися на сто років самотності.