Найкращий хокеїст України 2024 року Віталій Лялька: Люблю прогулятися Троєщиною, згадати дитинство

Федерація хокею України визнала найкращим хокеїстом 2024 року капітана хокейного клубу «Кременчук» та нападника української збірної Віталія Ляльку. 28-річний нападник - один із найпомітніших на сьогодні гравців національної збірної України, що підтверджує і статистика його виступів у ній: 5 шайб і 7 результативних передач за 11 матчів.

Багато в чому завдяки йому у травні 2024 року Україна виграла чемпіонат світу в третьому за силою дивізіоні ІВ та довела: хокей у нашій країні є. Зрозуміло, зі шведами та канадцями наша збірна змагатися на рівних зараз не зможе, але у майбутньому - чому б і ні?

Кореспондент Коротко про розпитав Віталія Ляльку про стан хокею в Україні, як вплинула на нього війна і плани на майбутнє.

Статистика не така важлива

- Віталію, вас визнано найкращим хокеїстом 2024 року. Що означає для вас ця нагорода?

- Ця нагорода - велика честь для мене. Це визнання не тільки моєї праці, а й зусиль всієї команди, тренерів та людей, які підтримують мене кожного дня. Вона мотивує мене ще більше працювати і вдосконалюватися.

- Які завдання ставите перед собою на 2025 рік?

- Головне завдання - продовжувати рости професійно, підтримувати високий рівень гри і досягати нових висот з командою. Також хочу зробити свій внесок у розвиток хокею в Україні.

- Скільки шайб хочете закинути в 2025 році?

- Чіткої цифри немає, але точно хочу перевершити свої результати. Для мене важливіша якість гри та перемоги команди, ніж статистика.

Зараз багато що тримається на ентузіастах

- Як справи у вашої команди зараз? Чи все бажане вдається втілити в життя на льоду?

- Команда працює на повну, незважаючи на всі труднощі. Війна внесла свої корективи, але ми продовжуємо тренуватися, грати і боротися за кожну перемогу.

- Яка ситуація в державі з хокеєм загалом?

- На жаль, ситуація складна. Інфраструктура постраждала, фінансування обмежене, але є ентузіасти, які роблять все можливе, щоб хокей в Україні жив і розвивався.

- Як на хокей вплинуло повномасштабне вторгнення?

- Це стало серйозним викликом. Деякі гравці виїхали за кордон, дитячі та юнацькі школи переживають важкі часи. Але водночас ця ситуація нас загартувала і показала, наскільки важлива єдність.

- Якщо порівнювати Україну з країнами Європи в плані розвитку і рівня хокею, то де ми є? Хто є нашим рівнем зараз?

- Ми трохи позаду, але потенціал є. Наразі ми можемо порівнювати себе з країнами на рівні третього дивізіону світового хокею. З правильним підходом можемо швидко прогресувати.

- Є у нас цікаві молоді хокеїсти, які могли б досягти великих результатів за кордоном?

- Так, у нас є талановита молодь, яка демонструє високий рівень гри. Вони потребують більше підтримки, зокрема можливості тренуватися за кордоном чи виступати в сильних лігах.

- Чому так склалось, що в Україні хокей незаслужено має менше уваги до себе, ніж інші види спорту?

- Це питання традицій і популярності. Футбол і бокс мають глибші корені в нашій культурі. Але я вірю, що з часом хокей також займе достойне місце в серцях українців.

Доводиться пристосовуватись під час війни

- Де тренуєтесь зараз?

- Тренуємося на нашій арені в Кременчуці, всі умови для вдосконалення в нас є.

- Як на тренувальний процес впливають повітряні тривоги?

- На жаль, вони переривають гру, і це створює певні труднощі. Але безпека понад усе, тому ми пристосовуємось.

- Що допомагає вам налаштовуватись на тренування та матчі?

- Мотивація йти вперед, підтримка близьких, команди і вболівальників. А ще думка про те, що наша гра - це теж внесок у підтримку України.

Адреналін від перемог захоплює дух

- Яким було ваше дитинство?

- Дуже активним і щасливим. Майже все моє дитинство пройшло на Троєщині, згадую ці моменти та інколи люблю гуляти місцями, де ми бігали ще маленькими.

- Як ви взагалі прийшли в хокей?

- Все почалося з того, що батьки вперше привели мене на ковзанку. Спочатку це було просто розвагою, але потім я побачив, як інші хлопці тренуються з ключками, і захотів спробувати сам. Так я вперше потрапив до хокейної секції, і з того часу льодова арена стала моїм другим домом.

- Пам’ятаєте своє перше тренування? Що на ньому було?

- Пам’ятаю дуже добре. Я був ще маленьким і дуже хвилювався. На тренуванні ми вчилися просто триматися на ковзанах, і для мене це було непросто. Але найбільше запам’яталося, як тренер похвалив мене за перші успіхи. Це надихнуло продовжувати.

- Коли зрозуміли, що хокей - то справа всього життя?

- Мабуть, це сталося у підлітковому віці, коли я почав брати участь у змаганнях і відчув цей адреналін перемог. Саме тоді я зрозумів, що хочу займатися хокеєм на професійному рівні і готовий присвятити цьому своє життя.

- Чим займаєтесь поза спортом? Чи є хобі або захоплення?

- Поза спортом я люблю проводити час із близькими. Одне з моїх хобі - риболовля, це допомагає розслабитися і відновити сили, та час від часу граю у настільний теніс чи футбол для розваги.

- Що для вас є ідеальним відпочинком?

- Ідеальний відпочинок - це коли я можу побути з родиною десь на природі, подалі від шуму міста. Ще подобається подорожувати, відкривати нові місця. Відпочинок - це для мене не стільки про бездіяльність, скільки про зміну обстановки та спокій.

До речі

Вже не завидний холостяк

Своє особисте життя Віталій Лялька вважає за краще не афішувати. Але в ЗМІ просочилася інформація, що нещодавно він втратив статус одного з найзавидніших холостяків України, зігравши весілля з Мартою, з якою він знайомий з дитинства.