Росія вміє грати вдовгу. Україна — теж

Наприкінці 2023 року я була на одному з заходів у Брюсселі. На той момент наші західні колеги за інерцією ще відчували певний шлейф очікувань від українського контрнаступу. І тоді я роздратовано сказала одному з них: «Перемога України у війні абсолютно не визначена наперед. Якщо не допомагатимете нам, може статися так, що Росія нас захопить, і тоді кордон Євросоюзу знесуть ще 10 мільйонів наших біженців». Співрозмовник не дав мені закінчити й вигукнув: «О Боже, і тоді в нас до влади прийдуть ультраправі!».

Рік потому, в грудні 2024 року, я знову мала зустріч із західними колегами. Зустріч відбувалася через два дні після першого туру президентських виборів у Румунії, й партнери перебували під неймовірним враженням від тодішнього першого місця Келіна Джорджеску — ультраправого популіста, який був темною конячкою і на таку кількість голосів за якого ніхто не очікував. У певному сенсі це була навіть подвійна темна конячка, бо Джорджеску використав для стрімкого набору своєї популярності тікток — мережу, що швидко зростає, але не є найпопулярнішою. В Україні заведено найбільше боятися телеграму, але він принаймні добре вивчений і навряд чи зростатиме: вже нема куди. А от перспективи тіктоку можна порівняти з очікуванням цунамі: зрозуміло, що удар буде сильним, але неможливо до кінця передбачити, наскільки сильним, у якій саме момент відбудеться удар і які наслідки спричинить.

Історія з румунськими виборами — це повчальна історія: світ повільно котиться в якомусь не дуже позитивному напрямку, і Росія його туди підштовхує. Для одного з її абсурдних планів проти України, який ми тут не повторюватимемо, щоб не розносити маячню, їй безперечно знадобилися б відбиті фашистські політики на чолі держав-сусідок нашої країни. Так що в майбутньому для профілактики нас цікавитимуть справи всіх наших сусідів, а не лише північно-східних.

Росія вміє грати вдовгу. Хочете — вірте, хочете — ні, але вже після початку повномасштабного вторгнення я зустріла в одній із балтійських країн відставного офіцера радянської армії віком за 70 років. СРСР катапультував його в Балтію в 1988 році, коли ці республіки почали проголошувати незалежність, де він із того часу й живе. Він розповів, що має російський паспорт і, за його словами, Росія досі дає йому пільгові путівки в кримські санаторії. І ніщо не заважає йому регулярно туди їздити.

Зараз Росія серйозно взялася за українську молодь. На тимчасово окупованих територіях триває ідеологічна обробка дітей і підлітків у школах і таборах відпочинку. На території вільної України Росія вербує підлітків для організації підпалів. Це — про гру вдовгу, бо попереду в молодих людей — довге життя.

Ще один довгобуд російських чекістів — створення так званого «чебурнету», або автономного російського інтернету. Здається, Росія просунулася в цьому напрямку, нарешті уповільнивши ютуб. Ця подія ставить нові запитання щодо ефективності проєктів, які покликані доносити інформацію на територію Росії, зокрема на тимчасово окуповані нею території України. Окремо підкреслю: це також ставить запитання про ефективність російських медіа в екзилі. І це вже не перший удар по них за останні три роки: мені доводилося чути про значні втрати рекламодавців, співробітників і власне аудиторії, тобто впливу. Крім того, в рядах російської екзил-опозиції почала проростати чи то кремлівська агентура, чи то її власні не найкращі якості — й вони стали знімати розслідування один про одного: що Ходорковський винний в олігархічній приватизації, а фонд Навального був утворений на вкрадені з якогось російського банку гроші.

Але й Україна теж уміє грати вдовгу. Наш довгобуд — це реформи. Поки триває післясвятковий настрій, дозволю собі жарт, що деякі з них — зокрема, антикорупційна — інколи нагадують мені чудовий сатиричний мюзикл «Книга Мормона». Американські проповідники-мормони відправляються в Уганду. Через деякий час угандійське село, де вони почали проповідувати, ставить рекорд за кількістю новонавернених і туди їде з почесним візитом мормонський керівник. Підлеглі влаштовують йому урочисту презентацію досягнень нової пастви. І від побаченого американець у шоку: почасти через власні уявлення про світ, почасти через недосконалу англійську угандійці дуже комічно перекручують релігію. Наприклад, вони поклоняються величезним золотим тарілкам, бо переклали слово plates, на яких були викладені постулати мормонів, як тарілки, а не сторінки книжки.

І не менш комічно, що угандійці абсолютно не зчитують реакцію американця і натомість вирішують теж стати проповідниками, життєрадісно просуваючи по світу свою версію вчення мормонів. І я цілком можу уявити, як ми з нашим рівнем пасіонарності теж будемо просувати свій реформаторський досвід у не дуже прогресивних закапелках цього світу, незалежно від думки західних партнерів про досконалість наших реформ.

І може, комусь наш досвід навіть допоможе. Адже, як сказав нещодавно в сюжеті ВВС про сумну долю заарештованого в Білорусі Василя Веремейчика один із його соратників, «допомогти йому може тільки така держава (він говорив російською і вжив саме слово «дєржава») як США чи Україна».

Ілюстративне фото: Getty Images