Три урока войны с Россией: почему Европе нужен свой Акт об оборонном производстве

Ігнорування уроків минулих воєн – гарантований шлях до майбутніх конфліктів.

Хоча ще рано підбивати всі підсумки нинішньої війни в Україні, деякі висновки вже очевидні.

Їх ігнорування зробить Європу вразливою на довгі роки.

Перший і найважливіший урок полягає в тому, що європейські країни повинні набагато швидше реагувати на нові військові кризи.

Війна в Україні підкреслила нагальну потребу в тому, щоб Європейський Союз, його держави-члени та такі інституції, як Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європейський банк реконструкції та розвитку і Банк розвитку Ради Європи, створили механізми для прискорення фінансування інфраструктурних та, за необхідності, оборонних проєктів.

Наприклад, коли Росія бомбить електроінфраструктуру України або коли більшість української торгівлі перенаправляється з морських шляхів на сухопутні маршрути, ЄС та інші міжнародні партнери повинні мати можливість швидко реагувати, будуючи транскордонні електролінії та зміцнюючи іншу критично важливу інфраструктуру – мости, пункти пропуску через кордон у Центральній Європі тощо.

Також необхідно пришвидшити будівництво сумісних із європейськими стандартами залізничних колій у країнах Балтії, де досі використовується радянська ширина колії.

ЄС міг би взяти приклад з інших країн, які стикалися з подібними викликами.

У 1950 році Сполучені Штати ухвалили Акт про оборонне виробництво, який з того часу використовується для прискорення витрат як на військові, так і на невійськові потреби – від розробки гіперзвукових ракет до просування "зеленої" трансформації через виробництво сонячних панелей.

Більш нещодавно Німеччина відповіла на енергетичну кризу, спричинену вторгненням Росії в Україну у 2022 році, ухваливши закон про прискорення будівництва терміналів для імпорту зрідженого природного газу.

Нідерланди готові наслідувати цей приклад із подібним законодавством, а Велика Британія експериментує з підходом "спірального розвитку" у військових закупівлях, віддаючи перевагу швидкості над досконалістю та прискорюючи виробництво обладнання, яке є "достатньо якісним" для негайних потреб безпеки.

Щоб подолати хронічну повільність і громіздку бюрократію, ЄС потрібен власний Акт про оборонне виробництво.

Це дозволить блоку швидше реагувати на загрози з боку ворожих сил і краще підготуватися до криз безпеки.

Другий урок війни в Україні полягає в тому, що переозброєння, будівництво інфраструктури та стримування ворожих сил вимагають значних інвестицій.

Щоб задовольнити ці потреби, ЄС повинен значно спростити процес перерозподілу наявних ресурсів, таких як фонди згуртованості для підтримки бідніших держав-членів, програма відновлення Next Generation EU та кредити ЄІБ.

Але перенаправлення наявних фондів недостатньо.

Для перемоги у війнах потрібні сталі довгострокові фінансові зобов’язання.

Під час Другої світової війни програма ленд-лізу США надавала таким союзникам, як Велика Британія та Радянський Союз, військове обладнання, продовольство та інші ресурси.

Радянський Союз погасив свій борг у 1972 році, а Велика Британія здійснила останній платіж у грудні 2006 року.

Європейські країни повинні усвідомити, що вони більше не живуть у мирні часи.

А разом із тим – забезпечити необхідні кошти для свого захисту.

Навіть запозичення половини суми, мобілізованої ЄС під час кризи COVID-19, може мати вирішальне значення.

Наприклад, довгострокове фінансове зобов’язання в розмірі 500 мільярдів євро на найближчі 50 або навіть 100 років може значно посилити обороноздатність України та тримати російську армію далеко від кордонів НАТО.

Війна в Україні вже призвела до структурних реформ і збільшення оборонних витрат як на національному рівні, так і на рівні ЄС.

Прискорення реалізації цих заходів буде критично важливим для зміцнення здатності Європи реагувати на нові загрози.

Хоча швидкість є ключовою, Європа повинна зіткнутися з жорстокою реальністю: її проблеми безпеки, ймовірно, збережуться на довгі роки.

Навіть якщо найближчим часом буде досягнуто перемир’я в Україні – а це дуже сумнівно, – ризик нового нападу Росії залишатиметься вкрай високим.

Зважаючи на цю реальність, європейські лідери зобов’язані не допустити, щоб Росія ще більше наблизилася до кордонів ЄС і НАТО.

Для цього вони мають гарантувати, що Україна здатна протистояти російській агресії протягом десятиліть, якщо це буде необхідно.

Більше того, для того щоб Україна досягла тривалого миру – а не просто перемир’я, яке може зруйнуватися через кілька років, – вона повинна або приєднатися до НАТО, або зміцнити свою оборону настільки, щоб будь-який російський наступ став занадто складним і дорогим для реалізації.

Збереження потужної міжнародної військової присутності також буде ключовим для стримування агресії.

Корисним прикладом тут може слугувати Південна Корея.

Ретельно укріплена демілітаризована зона (ДМЗ), що розділяє Корейський півострів, залишається непорушною вже 71 рік, оскільки її майже неможливо прорвати.

Тим часом постійна присутність американських військ у Південній Кореї допомагає підтримувати стабільність навіть за відсутності офіційної мирної угоди.

Останній очевидний урок війни в Україні – не новий: найкращий спосіб відновити мир – це допомагати союзникам його захищати.

США допомогли своїм європейським союзникам виграти дві світові війни не тому, що стикалися з негайною загрозою з боку Європи, а тому, що розуміли: якщо дозволити союзникам зазнати поразки, небезпека зрештою постане на їхньому власному порозі.

Сьогодні небезпека стоїть на порозі Європи, і настав час ЄС діяти.

Автор: Ніку Попеску,.

міністр закордонних справ та європейської інтеграції Молдови (2021-2024 рр.), член Європейської ради з міжнародних відносин.

Стаття початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.