5% ВВП на оборону для європейських країн: наскільки така вимога Дональда Трампа є реалістичною

П’ять відсотків від ВВП на оборону для європейських країн — членів НАТО. Що це — тролінг від Дональда Трампа чи об’єктивна необхідність?

Обраний президент США вимагає від європейських союзників по Альянсу збільшити оборонні витрати вже не до 2%, що є чинним нормативом для цих держав, і навіть не до 3%, розмови про що дедалі частіше велися останнім часом, а до 5% від ВВП.

Від нефахівців часто можна почути думку, що це не така вже й велика проблема. Ну, було 2%, а насправді для багатьох європейських країн і суттєво менше, тепер стане 5% — not a big deal. Однак у сучасній об’єктивній реальності багатьох європейських членів НАТО, максимально мирних, демілітаризованих і соціально-орієнтованих держав, це є величезною, практично невирішуваною у найближче десятиліття проблемою, якщо, звісно, у них не почнеться війна. Тоді гроші знайдуться на все, але може бути вже занадто пізно.

Ще раз окремо зазначимо, що йдеться про відсотки від валового внутрішнього продукту (ВВП), тобто від вартості всієї кінцевої продукції, товарів, робіт і послуг, не призначених для подальшої переробки та перепродажу, вироблених резидентами певної країни протягом року. Це не відсотки державного бюджету — різниця величезна.

Наприклад, номінальний ВВП України 2021 року становив близько 5,5 трлн грн, а доходи бюджету — майже 1,3 трлн грн, тобто менш як 24% від ВВП. Після повномасштабного вторгнення ці цифри різко зросли — до понад 34% від ВВП 2022 року і майже 41% від ВВП 2023-го. І приблизно таку ж цифру можна очікувати й 2024 року, адже реальні доходи бюджету за рік мають становити близько 3 трлн грн, а номінальний ВВП очікується на рівні 8 трлн грн. Проте ці показники є екстремальними й викликані надзвичайними умовами, в яких зараз живе Україна, тому вони не є характерними для більшості інших держав.

Витрати на оборону в Україні лише з державного бюджету 2024 року становили щонайменше понад 21% від ВВП. З урахуванням іноземної військової допомоги у вигляді зброї, боєприпасів, амуніції, розвідданих, витрат на навчання українських військових тощо, а також донатів як від українців, так і від іноземних добродіїв реальна цифра із запасом перевищить 30 і навіть 32% від ВВП, адже, за різними даними, 2024 року на оборону Україна витратила до 64,8 млрд дол. США. Проєктом бюджету на 2025 рік передбачається спрямувати на потреби оборони і безпеки безпрецедентні 26,3% ВВП України, збільшивши ці витрати до 2,23 трлн грн, половину з яких буде витрачено на оплату праці військових, отже, реальна цифра знову може бути ще більшою.

Росіян витратами на «оборону» у 5% від ВВП сьогодні також не здивуєш. Хоча вони й досі намагаються мавпувати американців, називати розв’язану РФ війну «спеціальною військовою операцією», таким собі втихомиренням непокірних бунтарів з периферії, щоб принизити українців, витрати на їхнє міністерство нападу та інші організації й установи, прямо чи опосередковано пов’язані з бойовими діями та внутрішньою безпекою, свідчать зовсім про інше.

Витрати на війну різко зростають щороку — вже 2024 року вони становили 5,4–6,4% від близько 2 трлн дол. російського ВВП. А насправді з урахуванням корупції та маси засекречених статей бюджету, які фактично також витрачаються на військові потреби, й традиційного для Росії домальовування власного ВВП і його стабільного зростання це можуть бути і 8–10%. У 2025 році навіть формально ці витрати можуть перевалити за 7% від ВВП.

Тобто сучасна Росія за даним показником перевершила навіть Радянський Союз часів закінчення холодної війни. Адже, наприклад, 1989 року його оборонний бюджет становив 77,3 млрд руб. із 494,8 млрд руб. загального бюджету і 1606 млрд руб. номінального ВВП. Отже, частка військових витрат у валовому внутрішньому продукті дорівнювала 4,8%.

Однак для сучасних цивілізованих країн, які не перебувають у стані війни, витрати у 5% ВВП на оборону у ХХІ столітті можуть видаватися відвертою дикістю.

Коли обраний президент США пропонує європейцям виділяти на оборону 5%, логічно було б припустити, що Сполучені Штати самі вже стільки витрачають і лише хочуть змусити союзників робити те ж саме. А от і ні. Хоча оборонні витрати США стабільно зростають принаймні з 2018 року, відбувається це приблизно тими ж темпами, якими збільшується й ВВП. 2023 року Штати витратили на оборону 782 млрд дол. із 27357 млрд дол. ВВП, а 2024-го — 842 млрд дол. із 28781 млрд дол. ВВП (прогнозні дані). Це лише 2,86 і 2,93% ВВП, відповідно. Звіти НАТО дають дещо інші дані щодо оборонних витрат свого найціннішого члена — 875,6 і 967,7 млрд дол. у 2023-м і 2024 роках, тобто 3,2 і 3,36% від ВВП. Тож усе ще досить далеко від 5%. Звісно, американці завжди можуть справедливо зауважити, що війна йде на Європейському континенті, а не на Американському, але така вимога все одно не виглядає цілком справедливою.

Німеччина, яка ще 2023 року витрачала на оборону лише 67,6 млрд євро (близько 73,17 млрд дол. США) із 4457 млрд дол. ВВП, що становило 1,64%, і, таким чином, навіть на другому році повномасштабної війни в Європі не виконувала нормативу НАТО у 2%, у 2024-му різко наростила ці витрати до 90,6 млрд євро (98,1 млрд дол.), тобто до 2,14% від очікуваного ВВП у 4591 млрд дол.

Проте, щоб виконати запропонований Дональдом Трампом норматив у 5%, Німеччині гіпотетично довелося б витратити на оборону 229,5 млрд дол., тобто трохи більше, ніж закладає Китай, ВВП якого вчетверо перевищує німецький. Це приблизно на 15% більше, ніж увесь ВВП України за 2024 рік. Іншими словами, довелося б десь знайти додатково понад 130 млрд дол. Варіантів небагато: або різко підвищувати податки, які в Німеччині і багатьох інших країнах Євросоюзу вже й так високі настільки, що це відчутно впливає на інвестиційний клімат і рівень життя багатьох громадян, або ж так само різко скорочувати інші бюджетні витрати, перш за все соціальні та інфраструктурні.

Аналогічна ситуація і з самими Штатами, от тільки шукати довелося б не 130, а 470–600 додаткових мільярдів доларів. Чи могло б керівництво цих країн за нинішніх умов, коли війна більшості їхніх громадян, як і нам колись, здається, швидше, лякалкою, ніж реальною перспективою найближчих років, пояснити такі величезні витрати своїм виборцям? Питання, очевидно, риторичне.

Чи є у НАТО хоча б примарний шанс досягнути витрат на оборону у 5% від ВВП у найближчі роки? Загалом, очевидно, ні, але окремі країни можуть спробувати виконати цей перспективний норматив. Подивимося на інфографіку, що базується на звітах самого Альянсу (див. рис. 1–3).

Перше, що впадає в очі, це той факт, що 2024 року витрати США на оборону усе ще становлять майже дві третини (65,6%) від сукупних витрат усіх країн НАТО, попри те, що номінальні витрати інших членів останнім часом зростають швидшими темпами. Втім, ще 2018-го це було 69,1% сукупних витрат. ВВП США теж більший, ніж ВВП усіх інших членів, разом узятих, хоча до Альянсу входять ще п’ять країн із першої десятки за цим показником, але тут різниця менш як у півтора разу, тоді як за витратами на оборону вона майже двократна. Отже, США дійсно витрачають на оборону більше, ніж союзники, і мають право критикувати їх.

Якщо у 2018–2019 роках не всі члени НАТО витрачали на оборону навіть 1% ВВП, то 2024-го переважна більшість із них уже забезпечила принаймні 2%, причому найкраща динаміка спостерігається за останні три роки і особливо у тих країн, які є сусідами Росії. Найгірші показники демонструють Бельгія, Канада, Італія, Люксембург, Португалія, Словенія і Іспанія, які за «дивним» збігом обставин не мають спільних кордонів із РФ, хоча і у них, крім Канади, динаміка позитивна.

Серед лідерів за показником витрат у відсотках від ВВП маємо, крім США, Польщу, Естонію, Латвію, Литву і Грецію. І якщо у останньої пік витрат припав на 2021–2022 роки і пов’язаний, швидше, з конфліктом із Туреччиною, ніж з війною Росії проти України, то інші чотири країни є очевидними «кандидатами» для подальшої російської агресії. І якраз вони це добре розуміють й лише вони мають шанси виконати «норматив Трампа» у найближчі роки. На жаль, наші великі друзі, країни Балтії, з об’єктивних причин є одними з найменших економік НАТО і фізично не здатні без допомоги союзників чинити серйозний опір потенційній агресії. Хоча в їхній сміливості і небажанні знову опинитися під російською окупацією ми можемо бути цілком впевнені, чого не можна сказати про багатьох інших членів Альянсу. Отже, єдиним із російських сусідів, хто дійсно серйозно ставиться до загрози і потенційно здатний буде чинити гідний опір, є Польща.

Решта країн НАТО, включно навіть із самими США, у найближче десятиліття мають мало шансів досягти показника витрат на оборону у 5% від ВВП, якщо не станеться чогось справді жахливого. Причому продовження війни в Україні для них таким жахом не є. Очевидним «чорним лебедем» тут міг би стати напад на члена НАТО, якого, як усі сподіваються, поки що не відбудеться через те, що Росія ослаблена війною проти України. Меншою мірою стимулами витрачати на оборону більше могли б стати нова війна в Кореї або спроба анексії Тайваню.

Світ сьогодні швидко змінюється, і, на жаль, у більшості випадків не на краще. Майже всі українці наразі з радістю погодилися би платити 5% від ВВП хоч наступні сто років, лише б не сталося того, що вже сталося. Лише б не гинули і не залишалися каліками наші люди, не знищувалися будинки, підприємства та інфраструктура, не залишалися в окупації та не тікали з країни назавжди мільйони людей, яких до того ж після війни доведеться заміщати тими самими мігрантами, від чого зараз так лихоманить усю Європу. І цим користується у тому числі й Росія, штучно розганяючи популярність правих і лівих партій, які виступають за обмеження міграції.

Насправді пропозиція обраного президента США витрачати на оборону 5% ВВП має у собі багато раціонального. Можливо, навіть більше, ніж він сам уявляє. Адже на сьогодні ініціатива для європейських країн, які ще кілька років тому часто не витрачали на це навіть 1% ВВП, виглядає, радше, як тролінг, якого від Дональда Трампа теж цілком можна очікувати.

Однак якщо умовна західна цивілізація, до якої ми тепер відносимо і себе, хоче якщо не перемогти, то хоча б вижити і зберегти свої цінності у боротьбі з автократіями та диктатурами, їй доведеться змінюватися, в якихось аспектах повторювати шлях України, на який та стала зовсім не за власним бажанням. Чи зможуть це зрозуміти громадяни і керівники західних держав і чи встигнуть вони зробити це вчасно?