Медіатравма, освітні втрати, ШІ. Чому медіаграмотність має бути базовою навичкою

«Детектор медіа» завершує підбивати підсумки 2024 року. Матеріали, в яких ми розповідали про тенденції, успіхи та проблеми медіа у 2024 році, можна прочитати за тегом Підсумки року 2024.

У 2025 році українці продовжать стикатися з викликами у сфері медіаграмотності, й ці виклики вимагають розвитку відповідних навичок, вважають опитані «ДМ» представники галузі. Медійні проєкти з медіаграмотності дають можливість підвищувати вміння широкої аудиторії критично оцінювати медіаконтент, розпізнавати маніпуляції та помічати проникнення ворожих наративів, тому вони критично важливі для виживання держави під час війни й у повоєнні часи. 

MediaSapiens попросив експертів оцінити торішні досягнення (чи, навпаки, провали) в поширенні медіаграмотності та спрогнозувати, з якими викликами українці зіштовхнуться у нинішньому році. Ми поставили  їм чотири запитання:

1. Назвіть події або тенденції у поширенні медіаграмотності в українському суспільстві у 2024 році, які ви вважаєте найбільш цінними. Які найбільш успішні, значущі проєкти можете виокремити й чому?

2. Які категорії та соціальні групи нині є найбільш вразливими до викликів інформаційного простору та потребують розвитку навичок медіаграмотності, критичного мислення, інформаційної стійкості? Чого не вистачає державі та громадським організаціям для підвищення ефективності в поширенні медіаграмотності для різних вікових і соціальних груп?

3. Як масові інформаційні кампанії та онлайн-проєкти — тестування, онлайн-курси, освітні відеопроєкти — впливають на рівень навичок медіаграмотності та критичного сприйняття медійної інформації людьми?

4. З якими викликами українцям доведеться зіштовхнутися у 2025 році та які навички з медіаграмотності відтак доцільно розвивати?

Це друга частина нашого опитування, першу читайте тут.

Альона Романюк, журналістка, засновниця ініціатив «По той бік новин» і «НотаЄнота», експертка з фактчекінгу, лекторка в Київському національному університеті та Києво-Могилянській академії:

1. Цьогоріч завдяки Національному тесту з медіаграмотності тема критичного мислення й інформаційної гігієни вийшла за межі звичної бульбашки. До тенденцій, які слід розвивати й у наступному році, належить створення культурних продуктів (фільмів, мультфільмів), ютуб-блогерство, а також ігрові й інтерактивні форми з залученням новітніх технологій. Щодо фільмів — це цикл «Велика російська брехня» та інші не менш важливі продукти Суспільного. Якщо говорити про ютуб, то надзвичайно якісним є проєкт Оксани Мороз «Як не стати овочем», а також проєкт «Реальна історія» з Акімом Галімовим. Загалом, надзвичайно актуальними є ютуб-канали, які розвінчують історичні та культурні міфи, які створювалися Московією впродовж століть.

Серед ігрових форматів не можу не виділити антифейкові ігри «НотаЄнота», які у розважальній і легкій формі показують, як працюють фейки, дезінформація та пропаганда. Ці ігри теж вийшли за межі звичайної бульбашки та залучили військових, волонтерів, освітян, учнів, студентів, представників органів місцевого самоврядування, бізнесу, міжнародних організацій. Також тішить, що зʼявляється більше проєктів із віртуальною та доданою реальністю, спрямованих як на підлітків, так і на дорослу аудиторію. Тут ідеться здебільшого про виставки на кшталт «За лаштунками реальності», «Пропагандаріум», «Справжні причини війни, або як працює російська пропаганда». Також не можу не згадати «Лабіринт медіаграмотності», який цього року продовжив своє турне Україною.

• Читайте також: «Війна йде як на лінії фронту, так і в інформаційному просторі. Це війна символів, нам важливо не віддавати свої», — Альона Романюк у подкасті «Медіуми»

2. Вразливими є всі групи людей, усе залежить від теми та порядку денного в інфопросторі. Проте як найбільш вразливих я б назвала людей елегантного віку. Зважаючи на те, що військові є однією з основних цілей російської пропаганди, то роботі з цією аудиторією слід приділяти більше уваги. Хотілося б бачити більше проєктів, що спрямовані на українських біженців за кордоном.

Насамперед нам потрібна співпраця і координація зусиль між різними відомствами й установами, а також взаємодії як у відбитті ворожих інформаційних атак, так і роботі на випередження, тобто відстежування трендів інфовкидів і виявлення інформаційних лакун, розробки якісних пояснень і нівелювання вкидів ворога. Продукти, створені в межах різних проєктів, можна було б якісніше доносити до ширшої аудиторії, якби така координація була дійсно якісною.

3. Кожен проєкт має свою аудиторію, точно так само, як кожна людина по-своєму сприймає різні ініціативи. Комусь чудово «заходять» фільми і ютуб-влоги, а для когось важливіше прослухати курс чи взяти участь у тренінгу. Хтось не хоче серйозної інформації і готовий грати в ігри або проходити нескладні, але цікаві тести, а є ті, кому цікавіше прочитати книгу чи серію розвінчувальних матеріалів. Хоча мені не вистачає якісного дослідження щодо впливу таких проєктів на поширення навичок медіаграмотності (слід також памʼятати, що люди можуть цікавитися темами критичного мислення, інфогігієни й тим, що називають медіаграмотністю, проте не використовують цих термінів).

Щодо розвитку суспільства з високим рівнем стійкості до ворожих інформаційних вкидів, то субʼєктивно можу стверджувати, що українське суспільство достатньо непогано тримається, оскільки російська пропаганда змінює підходи та формати впливу на українців, це може свідчити про те, що до частини попередніх методів українці напрацьовують своєрідний імунітет. Проте це можна виміряти тільки з часом.

4. На українців буде спрямована велика кількість інформаційних кампаній, які використовуватимуть не стільки фейки, скільки точкову правдиву інформацію для поширення зневіри та деморалізації суспільства загалом. Буде значна кількість постановних відеороликів, емоційного контенту та зради (частина цього всього буде вкинута державою-терористкою, частина — це вияв проблем, які існують в Україні). Також буде велика кількість шахрайських схем від імені різних аудиторій. Зважаючи на це, слід розвивати загальну ерудицію, розуміти, як працюють державні органи, медіа, політики, хто такі експерти й чому не кожен блогер є експертом, а також слід потурбуватися про безпеку паролів і напрацювати власний алгоритм реакції на грошові провокації (обіцянки виплат, виграшів або навпаки листи про заборгованість тощо).

Любов Найдьонова, докторка психологічних наук, заступниця директора Інститут соціальної та політичної психології НАПН України:

1. Найбільш цінною й адекватною тенденцією в часи війни я вважаю відповідь спільноти медіаосвітян на виклики медіатравматизації війною. Медіа не можуть не повідомляти важливу для життєвих рішень інформацію, не можуть не висвітлювати війну і зумовлені нею трагедії, зокрема й тому, що потоки брехні в інформаційному просторі продукує російський агресор. Разом із тим відбувається медіатравматизація, ретравматизація, повторне переживання воєнних жахіть, спровоковане медіапродукцією. Управління власним медіаспоживанням стає ключовим умінням, потрібним для зміцнення нашої стійкості. Саме тому за ініціативи науковців нашого відділу (психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України) і з опорою на наші напрацювання з медіапсихології війни було запропоновано нашим давнім колегам зробити акцент на ідеї травмазцілювальної медіаосвіти. Медіа можуть не лише травмувати, але й сприяти психологічному відновленню, соціальні медіа можуть не лише давати місце кібербулінгу, але ставати формою соціальної підтримки. Саме цей момент позитивного використання медіа, який протистоїть медіатравмуванню, бо сприяє психічному здоров’ю у важкі часи, — найбільше на часі. Медіапсихосвіта як частина інфомедійної грамотності — дуже на часі. Медіаосвіта стає не лише практикою формування медіаграмотності, але й практикою, яка сприяє посттравмівному зростанню, дає ресурси долання і єднання, сили витримати війну і відновлюватися. Вважаю в цьому контексті важливою подією вихід у світ практичного посібника для вчителя «7 кроків до здорового медіаспоживання», в якому IREX реалізував і надалі буде поширювати ідеї травмазцілювальної інтегрованої медіаосвіти в Україні у проєкті «Вивчай та розрізняй», який, на мою думку, є одним із найбільш масштабних і успішних.

Другим важливим трендом, який у цьому році почав явно набирати силу, є цифровізація: штучний інтелект (великі мовні моделі) змінюють не лише медіа, не лише освіту, але й медіаграмотність, великою мірою об’єднуючи її з цифровою грамотністю. На мою думку, поки ефективного синтезу в цій тенденції не вдалося продемонструвати. Тому науковці нашого Інституту ініціювали створення Концепції цифрової медіаосвіти воєнного і повоєнного суспільства, розпочалося її обговорення в академічних колах і вдосконалення перед винесенням невдовзі на дискусію з широкою громадськістю.

Важливим знаком я також вважаю те, що в цьому році Міністерство освіти та науки України профінансувало на конкурсних засадах науково-технічну розробку технології дистанційної діагностики медіатравми в складі травматизації війною, створено нові інструменти для психологів закладів освіти для своєчасного виявлення проблем і надання підтримки батькам дітей різного віку — від дошкільнят до старшокласників. Медіаграмотність на часі. Міністерство культури та стратегічних комунікацій прийняло Стратегію Міністерства культури та інформаційної політики України з розвитку медіаграмотності на період до 2026 року, до процесу підготовки тексту стратегії було запрошено і наш відділ. Підсумую зі свого боку найважливішу тенденцію: наукова складова і доказові методи, справжні експерти-психологи все більше затребувані медіаіндустрією. Я вважаю цю тенденцію дуже важливим досягненням цього року, адже в умовах руйнівної пропаганди, націленої на підрив інтелектуального потенціалу нашої країни, насадження пропагандою когнітивних викривлень, дискредитацію причинно-наслідкових зв’язків різними міфами, нам усім потрібно боротися за пріоритет наукового мислення. І попри те, що не все задумане вдалося реалізувати, і не всі наші спільні мрії здійснилися, ми продовжуємо і працювати, і мріяти, і жити — дякуючи тим, хто нас захищає від агресора.

2. Це досить складне запитання, адже різні аспекти медіаграмотності сьогодні по-різному виражені у різних категорій населення. Медіаграмотність як парасолькове поняття об’єднує не лише певні уміння, але й ціннісно-мотиваційний компонент, — те, для чого і заради чого ми маємо критично ставитися до інформації. Цей ціннісний аспект пов’язує медіаграмотність із розвитком демократії, формуванням активної громадянської позиції, патріотизмом і створенням внесків у розвиток своєї місцевої громади. У цьому політичному контексті вразливою групою залишаються люди з пострадянським мисленням, які ментально продовжують жити в минулому фіктивному «благоденстві Радянського союзу» часів своєї молодості. Для них медіаграмотність має перетворитися на інформаційно-психологічну реабілітацію, а не просто уміння обирати достовірні джерела чи визначати фейки. Деіндоктринація — це дуже складний і не прямолінійний процес, в якому інформаційна складова відіграє ключову роль. Не лише покоління 60+ чи 70+ потребує такої особливої медіаграмотності. Цій категорії чи не вперше в цьому році приділено увагу. Такої спеціалізованої медіаграмотності потребуватимуть і жителі окупованих територій після деокупації, особливо молодь. Чому молодь? Тому що вона формується під жорстким впливом тоталітарної російської пропаганди, частиною машини якої є освіта. Взагалі молодь, підлітки — це критично важлива група, вразлива група і надзвичайно ресурсна. Зміна поколінь передбачає, що через 10—15 років сьогоднішні підлітки будуть визначати, яким буде світ. А якщо повернутися до медіатравмування, то саме молодь є більшою категорією ризику медіастресу, дистресу й посттравматичних стресів, порівняно зі старшими дорослими. Але є ще одна вразлива категорія, про яку дуже мало наразі ведеться дискусій — це раннє дитинство (від 0 до 3 років). Від молодих батьків залежить не лише зростання малечі, але й психічний розвиток. Надмірне зловживання медіа в цьому ранньому віці, яке бездумно організовують дитині батьки, катастрофічно впливає на дитину, гальмує розвиток її мозку. Ця частина медіаграмотності системно не охоплена сьогодні. Мають бути проєкти розвитку медіаграмотності батьків, медиків, особливо педіатрів, які системно опікуються малечею. Концепція цифрової гігієни дитини дошкільного віку, яку в цьому році розробляє МОН України, теж не охоплює цієї категорії дітей, адже згідно з законодавством дошкільний вік визначається з трьох років. Годі вже всім удавати, що дитина до трьох років не є користувачем медіа, як і дитина до 12 років не є користувачем соціальних медіа. Реальність не така. Маємо послуговуватися принципом реальності в розвитку медіаграмотності цих та інших вразливих категорій.

3. Для того, щоб експертно відповісти на це запитання, потрібно провести дослідження. Наведу приклад: коли розпочався ковід, були ініціативи, спрямовані на забезпечення дистанційної освіти, зокрема всеукраїнські уроки. Допоки ми не провели дослідження, ми не могли знати їхньої ефективності, навіть того, що лише 10% школярів їх узагалі дивляться. Питання не тільки в тому, чи є якісь наявні ресурси, онлайн-курси чи відеопроєкти. Дослідження ініціатив медіаграмотності, яке було проведено в Європі, теж дійшло висновку — кількість таких онлайн-проєктів не настільки важлива, як важливе залучення аудиторії. А залучення аудиторії потрібно систематично вимірювати науковими методами, якщо ми хочемо мати повну картину, а не окремі погляди окремих експертів. У цьому сенсі медійні культурні проєкти мають високий потенціал. От згадаймо серіал, який масово дивилися підлітки, — «Перші ластівки». У цьому році одна з учениць секції «Медіапсихологія» в Київській малій академії наук досліджувала вплив перегляду фрагментів популярного серіалу на підлітків і їхню готовність звернутися по допомогу при виникненні суїцидальних думок. Це дослідження показало, що перегляд навіть окремих фрагментів може впливати на ставлення підлітків. На мою думку, це такий непрямий, але дуже ефективний шлях — включати сюжети медіаграмотності в медіапродукцію для дітей і підлітків, узвичаювати медіаграмотність як сучасний «мастхев», створювати моду на те, щоб бути медіаграмотним, як і моду на те, щоб підтримувати один одного у важкі часи.

4. Війна вимагає більше рефлексії та розуміння інформаційних обмежень. Потрібно розвивати уміння розуміти підтексти, вибудовувати картину світу, спираючись не лише на явне в інформаційному просторі, але й на замовчуване. Потрібно цілеспрямовано в розвитку медіаграмотності включати розрізнення популістських і дійсно демократичних медіаповідомлень. Зміни інформаційного простору, виправдані в часи війни, не мають тривати після завершення війни. Це величезний виклик перед медіа, але й перед медіаспоживачами також. Ми здолали страх перед імперією, довели всьому світу можливість боротися і не здаватися. Маємо відстоювати власну гідність і внутрішню свободу в боротьбі за якісні медіа та якісне життя. Допоки триває війна і небезпека життю, потрібно навчитися берегти свою психічну енергію на важливі справи, на те, що може комусь допомогти й підтримати в щоденній звитязі. Уявімо собі завершення гарячої війни, таке бажане всіма нами. Інформаційні загрози триватимуть, наслідки руйнівних інформаційних впливів самі собою не зникнуть. Біль війни затуляє інші загрози, які від нашої зосередженості на головному зараз нікуди не зникають: це й кліматичні, екологічні, енергетичні загрози, технологічні, економічні завдання. Роботи багато, треба бути в ресурсі. Регулювання медіаспоживання, фільтрування, вибірковість, керування часом і контентом. Відчуття спільності, дбати, турбуватися, разом обговорювати життя і медіа, мріяти. Більше свідомості та врахування складної реальності. Вистоїмо. Будьмо.

Дмитро Хоркін, член правління Суспільного мовлення, відповідальний за платформи телебачення, радіо та диджитал:

1. У 2024 році розвиток медіаграмотності та критичного мислення суспільства залишалися у фокусі уваги багатьох інституцій, Суспільне мовлення серед них, і низка проєктів підтверджує це.

За результатами якісного соціологічного дослідження «Сприйняття Українського радіо», проведеного на замовлення Офісу Ради Європи в серпні-вересені 2024 року, Українське радіо має стійку асоціацію в очах аудиторії як медіа, що бореться з дезінформацією. Щоденну праймову рубрику «Фейк-контроль» (раніше — «Русскій фейк...»), яка виходить із перших днів великої війни, аудиторія ідентифікує як одну з головних передач на радіостанції. У цій рубриці ми працюємо за методом пребанкінгу — тобто не лише розвінчуємо дезінформацію, а й попереджаємо слухачів про ймовірні загрози, пояснюємо взаємозв’язок між окремими фейками й маніпуляціями та довгограйними наративами пропаганди, а також приділяємо увагу тренуванню навичок інформаційної та цифрової грамотності. Підкреслю, що така рубрика у нас з’явилася завдяки співпраці з ГО «Детектор медіа» у найкритичніші перші дні повномасштабного вторгнення, коли переважна більшість медіа взагалі припинила мовлення. На сьогодні її ведуть наші лінійні ведучі, звісно залучаючи постійно різноманітну зовнішню експертизу — тобто, завдяки цій вчасній співпраці ми зміцнили нашу інституційну спроможність.

Серед успішних ініціатив також варто відзначити документальний цикл «Велика російська брехня» від Суспільного, який привертає увагу до історичних маніпуляцій та руйнує стереотипи про радянське минуле. У проєкті «Колайдер», що спрямований на підліткову аудиторію, ми інтегруємо важливі теми медіаграмотності, цифрової безпеки у просвітницькі ролики в доступному форматі, і при цьому залучаємо самих підлітків до виробництва контенту. «Радіо Культура» має лінійку передач з інформаційної гігієни, спростування міфів, поширення власного українського історичного наративу, підкріпленого західними дослідженнями, що спростовують російську пропагандистську та колоніальну версію історії.

Суспільне мовлення зараз уніфікує свої підходи до освітнього контенту, відповідну концепцію скоро розглядатиме Наглядова рада компанії. Сподіваємося, що розвиток медіаграмотності буде визначено як одну з засадничих цілей роботи в цьому напрямі.

2. Найбільш вразливими залишаються люди старшого віку (60+), які часто мають обмежений доступ до цифрових технологій, і молодь на окупованих територіях, де російська пропаганда впливає через освіту. Діти дошкільного віку також потребують особливої уваги: зростання використання гаджетів, життя онлайн практично з пелюшок — не означає, що людина автоматично набуває всіх потрібних навичок критичного мислення. Для кожної з цих аудиторій ми готуємо певну контентну пропозицію, намагаємося орієнтуватися на дані досліджень — зокрема це щорічнедослідження медіаспоживання USAID-Internews, а також «Індекс медіаграмотності українців» від ГО «Детектор медіа» й окремі відгалуження цього індексу —українці віком 66+ років і дослідження підлітків, яке для команди Суспільного вже представили наприкінці року, а публічно представлять у січні. Ми також проводимо і власні дослідження для того, щоб глибше розуміти аудиторії наших проєктів і платформ і формувати якіснішу контентну пропозицію. Утім, вважаю, що усім гравцям на цьому полі — і державі, і освітянам, і медійникам — ще чимало належить зробити, адже ми не лише долаємо багаторічну прірву втраченого часу для навчання медіаграмотності, а й мусимо відповідати на нові виклики — наприклад, появу штучного інтелекту, який теж може бути використаний для створення дезінформації та маніпуляцій.

3. У роботі над розвитком навичок медіаграмотності аудиторії важливою є сталість, послідовність і постійність. На жаль, чимало проєктів нагадують одноразове «щеплення», але досвід показує, що його потрібно повторювати з певною періодичністю. Тоді почута інформація засвоюється і перетворюється у щоденні практики.

4. 2025 рік принесе нові виклики, включно з масовим використанням штучного інтелекту для створення дипфейків і маніпулятивного контенту. Ми вже бачимо масові картинки про «братів на фронті, яким ніхто не дякує» і так далі, котрими розкручують сумнівні сторінки в соцмережах, а також використання ШІ в роботі ботоферм, яке вочевидь сильно спростило життя пропагандистам. У зв’язку з цим навички розпізнавання ШІ-згенерованих матеріалів стануть критично важливими.

У зв’язку зі зміною політики Meta щодо фактчекінгу користувачі можуть опинитися сам на сам зі значно більшою хвилею маніпуляцій, тож роль професійних медіа тут лише зростає.

Марина Дорош, головна експертка проєкту IREX «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність»:

1. Тенденції, які були у 2023 році, посилились і стали більш видимими. Зокрема, це поступове усвідомлення того, що медіаграмотність не є якоюсь автономною сукупністю навичок чи дисципліною, а має і може бути інтегрована у різні сфери життя та необхідна для різних аудиторій, може реалізовуватися шляхом різних інтервенцій — освітні відео, формальна та неформальна освіта, інфлюенсери, культурна сфера. Триває переосмислення самого поняття медіаграмотності, яке насправді зараз уже більш наближене до інформаційної стійкості, або ж когнітивної стійкості (термінологічна дискусія — то окрема цікава тема, проте добре, що вона є).

Якщо говорити про успіхи, я би виділила продовження роботи Національного проєкту «Фільтр» та ухвалення Стратегії Міністерства культури та стратегічних комунікацій із розвитку медіаграмотності на період до 2026 року. Сподіваюся, що згодом наступним кроком буде ухвалення загальнонаціональної стратегії на кшталт Стратегії інформаційної безпеки, аби більше державних інституцій мали відповідальність за її операціоналізацію та втілення. Обговорення пріоритетів стратегії та активні консультації Міністерства з громадськими організаціями на етапі написання — це дуже цінний процес для демократичного суспільства.

Цього року для проєкту IREX «Вивчай та розрізняй» став значущим новий компонент роботи, спрямований на збереження ментального здоров’я вчителів і учнів у споживанні емоційно важкого медіаконтенту під час війни, протидію медіатравмі та розвиток здорового медіаспоживання. Згідно з дослідженням, яке ми проводили влітку 2024 року, 57% опитаних учителів відчувають перевантаженість від новин про війну, а 97% зазначають переважно негативний вплив споживання новин на їхній емоційний стан. Шляхом кількісних і якісних досліджень ми проаналізували глибше потреби вчителів (і їхніх особисто, і як їм підтримувати учнів), потім розробили та реалізували тренінгову програму, а також  гайд «7 кроків до здорового медіаспоживання під час війни». Я маю сказати, що це був непростий робочий процес, бо потрібно було переосмислити наші тренінгові методики, відкрити нові напрями для себе. Відбулась успішна співпраця із Лабораторією психології масової комунікації та медіаосвіти, фахівчині якої стали нашими співавторками, зокрема, докторка психологічних наук Любов Найдьонова.

Також хочу відзначити нові проєкти, що реалізуються в межах Програми інформаційної стійкості українського громадянського суспільства IREX, які якраз демонструють важливість роботи із різними цільовими аудиторіями. Серед них, наприклад, проєкт із медіаграмотності «Ба та Ді проти брехні» від команди «Шо Там», який спрямований на старших людей, або ж проєкт «Куншт» «Пруф» — віртуальний ньюзрум для старшокласників із пошуку й спростування дезінформації. Важливо, що обидва проєкти мають компонент взаємодії «peer to peer», коли освітній контент подається від представників певної групи до своїх же, і відповідно, може викликати більше довіри.

Цікавою єініціатива з пребанкінгу Google і Jigsaw у співпраці з Moonshot та українськими профільними організаціями, де відомі люди пояснюють маніпулятивні техніки. Я думаю, це той формат, який варто надалі розвивати, вужче таргетуючи контент на аудиторії.

2. Власне, це одна із тенденцій цього року — більше обговорень у професійному колі про вразливі групи. З одного боку, якщо говорити про соціально-демографічні показники, то, відповідно до досліджень, є очікувані речі, зокрема, що люди з гіршою освітою та нижчим рівнем доходу є більш вразливими до інформаційних маніпуляцій. Але з іншого боку, є фактори, пов’язані з життєвим досвідом, переконаннями та психологічним станом, які важко категоризувати. Наприклад, усі українці, які живуть в країні, де йде повномасштабна війна, вже вразливі до медіаінформації — через підвищену тривожність, стрес, страх та особисті втрати. Більш вразливі також ті, хто має гірший доступ до джерел інформації. На мою думку, це складна тема, яка однозначно потребує глибшого міжсекторального діалогу, з активнішим залученням соціологів і психологів, вивченням наявних досліджень (зокрема, й Індексу медіаграмотності, який «Детектор медіа» проводив серед різних соціальних груп цього разу). Що потрібно вдосконалювати:

• Імплементаторам проєктів — глибше розуміння портрета аудиторії, її інформаційних потреб, щоденної поведінки, ключових мотиваційних гачків, кому і чому вони довіряють. Це все допоможе підібрати кращий формат, а також теми й навички, на яких фокусуватись. Ефективним є співтворення продуктів із цільовою аудиторією, коли представники аудиторії залучені у розробку. Донорським організаціям важливо теж враховувати час та ресурси, які потрібні для якісної роботи з аудиторією.
• Більша увага до створення та підтримування спільнот. Спільнота, в якій є регулярна комунікація, довіра та простір для рефлексії, сприяє інтеграції набутих знань і навичок у щоденне життя.
• Покращення координації у реагуванні на виклики. Розуміння актуальних наративів, їхніх каналів поширення та взаємообмін дослідженнями. Це може відбуватись і у форматі заходів. Цінним і небанальним, на мою думку, був звіт та обговорення, організовані УІМК на тему викликів щодо тіктоку наприкінці цього року.
• Системний діалог між досвідченими та новими гравцями у сфері медіаграмотності — які продукти й проєкти були, для яких аудиторій, і головне, які висновки про успішні та неуспішні практики вже зроблені. Глибинне дослідження розпочала робити Оксана Мороз, яке зокрема і міститиме багато питань до експертів (із різних секторів), я сподіваюся, що воно буде широко поширене та обговорене.

3. Думаю, що інформаційні кампанії та такі ініціативи як онлайн-курси, навряд можна ставити в один ряд, бо в них частіше за все задачі різні, так само як аудиторії. Ті, хто прийшов на онлайн-курс, — уже пройшов стадію «навіщо це мені», має зацікавленість і мотивацію. Інформаційна кампанія часто має на меті достукатися до тих, кого самонавчання не цікавить. Якісно зроблений онлайн-курс, безумовно, підвищує навички аудиторії, але важливо не дублювати схожі курси, а також підтримувати зв’язок із користувачами, комунікуючи їм новий освітній контент.

Щодо кампаній — глибинних кампаній із медіаграмотності типу behaviour change із показниками ефективності я в Україні не бачила. Проте думаю, що на цьому етапі корисними є й awareness raise, привернення уваги до теми та підвищення обізнаності щодо ризиків чи можливостей їм протидіяти. Залежно від початкового рівня зацікавленості та навичок, ці кампанії можуть вплинути й на поведінку. Цьогоріч втретє відбувся Національний тест із медіаграмотності «Фільтр» — цього року 236 237 українців розпочали тест, 76 323 пройшли його повністю (у 2023 році 13 980 учасників завершили тест до кінця). Я вважаю, що цінність тесту — саме в приверненні уваги до теми, також важливою була взаємодія у поширенні тесту на центральному й регіональному рівнях. Цікавою також є інформаційна кампанія «Детектора медіа» «Переходь на зелене. Одягай шапку. Читай перевірене», яка ставить медіаграмотність в один ряд із базовими звичками.

Звісно, ці приклади кампаній розраховані на широку аудиторію й виміряти їхній вплив досить важко. Але складність вимірювання (або ж браку ресурсів на це) не має стати перешкодою в реалізації таких ініціатив, головне — попереднє тестування меседжів і врахування травмоінформованого підходу. Адже суспільство зараз дуже заряджене й іноді складно передбачити, що може стати тригером, тому, особливо з вужчими сегментами аудиторій, доречним є залученням психологів.

4. Чинники, які впливатимуть на взаємодію з інформацією — це втома від війни й від новин про війну, прагнення дізнатися достовірний прогноз, коли це все закінчиться (хоч від політиків, чи блогерів, чи від мольфарів), інформаційні маніпуляції Росії навколо найбільш болючих для суспільства тем, таких як мобілізація. Я вважаю, що потрібно підвищувати усвідомлення цінності перевіреної інформації, розуміння взаємозв’язку між якісною інформацією та рішеннями у щоденному житті. Але це і завдання медіапроєктів — продумувати формати альтернативного контенту (до анонімних каналів, наприклад), які би зацікавлювали аудиторію. Важливо, аби українці знали про актуальні наративи, які поширює ворог, та розуміли, що вони можуть бути не просто в російському контенті, а й приховані в анонімних каналах, матеріалах блогерів невідомого походження, в тіктоці й розважальних форматах. Також варто більше уваги приділяти ризикам і можливостям штучного інтелекту, умінню розпізнавати там маніпуляції (новий компонент проєкту IREX якраз спрямований на цю тему).

Максим Запорожченко, менеджер медіаосвітніх програм Академії української преси, завідувач центру цифрової освіти та медіакультури Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти:

1. Вважаю, що основною тенденцією медіаграмотності у 2024 році є значне збільшення інтересу до усвідомлення впливу великих мовних моделей або, як кажуть, штучного інтелекту на наш інформаційний простір. Люди починають розуміти, що інструменти ШІ створені не заради розваг, а дуже часто використовуються маніпуляторами для впливу на суспільство, зокрема, українське. У цьому контексті виокремив би успішний проєкт Академії української преси та Фонду Фрідріха Науманна за Свободу «Штучний інтелект та медіаграмотність: інструменти та рекомендації», в якому ми спочатку орієнтувалися на освітян, але в результаті отримали багато заявок та проходження навчання не лише від цієї категорії, а й від журналістів, працівників органів місцевого самоврядування, підприємців, громадських активістів, юристів і навіть, геодезистів — ми навчили людей з абсолютно різних професій і основам функціонування великих мовних моделей, і тому, як ефективно його використовувати, і як протидіяти ШІ-загрозам, наприклад, у соціальних медіа, адже це є одним з аспектів інформаційної війни.

Окрім того, розвиток медіаграмотності в суспільстві починається з закладу освіти. У 2024 році ми поїхали в регіони для того, щоб допомогти долучитися до викладання медіаграмотності вчителям сільської місцевості, адже маємо програми та посібники з медіаграмотності абсолютно для всіх категорій здобувачів освіти — від дитячого садочка до університету та для освіти дорослих. Це передусім викликано значним розривом між викладанням медіаосвіти в містах і селах, оскільки в невеликих територіальних громадах дуже гостро стоїть питання кадрового забезпечення. АУП показала освітянам багатьох регіонів, що викладати цей напрям може будь-який учитель – для цього у нас є всі необхідні інструменти. І у 2025 році ми продовжимо розвивати ці напрями.

• Читайте також: Відмова від телеграму, вплив тіктоку, боротьба зі штучним інтелектом: 15 подій у світі мереж і технології 2024-го

2. Думаю, тут відповіді мої та колег, які долучаться до опитування, будуть суголосні — найбільш вразливі до викликів інфопростору люди старшого віку, і на цьому як наш ворог, так і внутрішні політичні сили, які підіграють ворогу, будують цілі інформаційно-політичні кампанії з однією метою — зробити цих людей прихильними до себе. Відповідаючи на друге питання, зазначу, що сьогодні існує багато рейтингів щодо рівня медіаграмотності в різних країнах, і найвищі позиції, зазвичай, займають країни з високим рівнем розвитку економіки. А значна частина маніпулятивного контенту стосується якраз питань умовного «холодильника» та базових речей побуту — ціни на продукти, комунальні послуги, пенсії, зарплати, загальний рівень життя. Якраз люди, які переживають складні життєві обставини, й стають обʼєктом пропаганди. Тому це, по суті, і є відповіддю на питання, чого не вистачає Україні в цілому. Коли у нас буде економічно стійке суспільство, яке матиме ресурси для постійної самоосвіти, — тоді й рівень медіаграмотності значно зросте. Однак знаємо випадки, коли й на суспільство економічно розвинених країн значно впливає дезінформаційний контент. Ось тут, окрім держави, мають активізуватися громадські організації та медіа для покращення доступу до якісної інформації.

3. Це складне питання для мене, оскільки я проводжу багато тренінгів із медіаграмотності й, по суті, перебуваю у відповідній «інформаційній бульбашці». Тобто більшість контенту та людей, які мене оточують, — це про медіаграмотність, інформаційну безпеку, освіту тощо, тому створюється враження, що абсолютно всі знають про це. Звісно, це не так. Чудово, що у нас є класні щорічні інформаційні кампанії, тестування до Тижня медіа- та інформаційної грамотності, але, на превеликий жаль, вони не охоплюють значну частину українців, якщо ми говоримо про багатомільйонну країну. Але чудово, що такі ініціативи існують і привертають увагу. Однак до дійсно масових інфокампаній, які б впливали на розвиток критичного мислення цілої держави, нам ще дуже далеко.

• Читайте також: Які «больові точки» використовувала російська пропаганда у 2024 році, щоби впливати на українців

4. Вважаю, що у 2025 році посилиться роль штучного інтелекту та його використання в поширенні дезінформації, тому доцільно розібратися в усьому цьому вже зараз: дипфейки, алгоритми соціальних мереж, боти, згенерований контент, який видає себе за справжній.

Наступний виклик — деякі політики чи діячі, які з початком повномасштабної війни медійно або навіть фізично зникли, потрохи починають повертатися в інформаційну стрічку українців зі своїми традиційними або «пристосованими» до реалій меседжами. У 2025 році, думаю, такі випадки стануть більш масовими.

• Читайте також: Росія готується до виборів. Тікток Юрія Бойка

Базове правило: якщо інформація викликає у вас різку емоцію чи бажання прокоментувати, поширити — скоріше за все, вами намагаються зманіпулювати, апелюючи до емоцій чи переконань. Зробіть паузу і подумайте, кому вигідна ваша реакція чи дія. Навичка усвідомлення власних емоцій — дуже цінна в контексті критичного мислення.

Ілюстрація на головній: Getty Images