Поліг під час штурму у Запорізькій області. Згадаймо молодшого лейтенанта Юрія Сочку

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Юрія Сочку. 

22 вересня 2023 року вірний військовій присязі у бою за Батьківщину, виявивши стійкість та мужність під час виконання бойового завдання командир першого аеромобільного взводу молодший лейтенант Юрій Юрійович Сочка загинув в районі села Новопрокопівка Запорізької області в результаті штурму переднього краю оборони противника. Про це повідомила Роменська міська рада. 

Юрій Сочка народився 5 травня 1991 року у селі Яловий Окіп, що на Липоводолинщині. Коли хлопчику виповнилося шість років, його родина переїхала до села Галки, де Юрій навчався і здобував перші життєві уроки. Згодом сім’я знову змінила місце проживання, осівши в селі Житнє, де у 2004 році Юрій закінчив дев'ять класів.

Потім Юрій продовжив навчання у Кременчуцькому залізничному технікумі, опановуючи професію колійника і провідника. Згодом здобув вищу освіту за спеціальністю в Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського, прагнучи досягти майстерності в обраній справі.

У дорослому житті Юрій знайшов своє кохання, створивши родину. У молодого подружжя народилася донечка, яка стала їхньою найбільшою гордістю та щастям. Сім’я оселилася в Кременчуці.

Тут Юрій працював провідником, а згодом – бригадиром депо, залишаючись справжнім професіоналом, якого цінували колеги. Чоловік полюбляв рибалити. У вільний час Юрій підробляв таксистом, намагаючись реалізувати свої мрії про затишне і спокійне життя.

Але мирні плани Юрія Сочки, як і багатьох інших українців, були перекреслені війною… 

З перших днів повномасштабного вторгнення Юрій, керуючись безмежною любов’ю та турботою про родину, прийняв рішення відправити донечку до Польщі, де на той час працювала його дружина. Усвідомлюючи небезпеку, яка стрімко наближалася, він поставив безпеку своєї дитини на перше місце, адже донька була для Юрія цілим світлом у житті, його натхненням і гордістю.

9 серпня 2022 року він прийняв виклик долі та, залишивши мирне життя, став на захист України, отримавши повістку від Кременчуцького РТЦК та СП Полтавської області.

Військова підготовка Юрія розпочалася у Житомирі, де він проявив себе як серйозний, дисциплінований і цілеспрямований боєць.

Після навчання він став до лав 46-ї бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України – еліти нашої армії.

Юрій швидко зарекомендував себе не лише як вправний воїн, але і як лідер, на якого можна покластися. Його відповідальність і вірність військовій справі викликали щире захоплення побратимів, а авторитет серед товаришів був заслуженим і непохитним.

Пройшовши шлях від солдата до молодшого лейтенанта, Юрій Юрійович став командиром першого аеромобільного взводу – обов’язок, який виконував із честю та відданістю. Його бойовий дух та людяність надихали побратимів, ставали прикладом сили, стійкості та віри в перемогу.

Юрій мав позивний Боб, а його підрозділ мав власний шеврон. Побратими розповідають, що ворог боявся Юрія Боба і його загону, адже всі знали, наскільки вправний і професійний взвод Юрій вів на передову.

Серед визначних моментів його бойового шляху – звільнення Миколаєва. За мужність та відвагу у цій операції Юрій отримав особливу нагороду від очільника Миколаївської обласної державної адміністрації Віталія Кіма – почесний годинник. Саме тоді, через нагородження, його мати вперше дізналася, що син не на навчаннях, як він казав, щоб вона не хвилювалася, а на самій передовій. Юрій оберігав спокій матері, замовчуючи небезпеки свого бойового шляху.

Квітень 2023 року став місяцем особливих відзнак для Юрія Юрійовича. Його бойові рани та витривалість були відзначені медаллю Міністерства оборони України «За поранення». Цього ж місяця за Указом Президента України він був нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

Юрій Сочка разом з побратимами пройшов через найгарячіші точки війни, захищаючи рідну землю на Херсонському, Миколаївському, Донецькому та Запорізькому напрямках. Він тримав оборону у Бахмуті та Соледарі, де кожен день вимагав від нього неймовірної мужності та відваги.

Не часто захисник був на відпочинку. Лише у березні 2023 року Юрій Сочка прийшов до близьких у довгоочікувану відпуску. Тоді з Польщі приїхала жінка з донькою і всі рідні зустрілися у матері в селі Галка.

21 вересня 2023 року Юрій Сочка написав матері, що вирушає на чергове бойове завдання. Того ж дня він зміг зв’язатися з родиною по відеозв’язку – як робив це за кожної можливості, аби рідні не хвилювалися.

З цього дня зв’язок з Юрієм обірвався.

24 вересня 2023 року побратими повідомили рідних, що Юрій вважається зниклим безвісти. Почалися важкі дні й місяці очікування та відчайдушних пошуків. Рідні не залишали спроб знайти його. І лише через рік, у жовтні 2024 року тіло Сочки було ідентифіковано за результатами тесту ДНК після передачі в Україну під час чергового обміну. Підтвердилося найстрашніше.

22 вересня 2023 року Юрій прийняв свій останній бій. Вірний військовій присязі, у бою за Батьківщину, виявивши стійкість і мужність молодший лейтенант Юрій Юрійович Сочка загинув під час штурму переднього краю оборони противника у районі села Новопрокопівка на Запоріжжі.

Він з побратимами потрапив в оточення. Ситуація ставала дедалі складнішою, але навіть у ці хвилини Юрій проявив справжній героїзм, віддавши своїм товаришам останній наказ: «Спасайтеся самі, мене залишайте…»

Воїну Юрію назавжди 32 роки… У Юрія залишилися мати, жінка, донька, сестра. 

Юрій Сочка віддав своє життя, захищаючи Батьківщину, родину і майбутнє кожного з нас. Його життєвий подвиг – це приклад відваги, сили духу і самопожертви, який залишиться в наших серцях назавжди.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.