Доісторичні кенгуру змінили свій раціон, щоб пережити зміну клімату

Протягом багатьох років вчені вважали, що доісторичні кенгуру в Австралії мали спеціальну дієту, покладаючись саме на певні види рослин або рослинності для свого виживання. Ця ідея припускала, що вони не змогли адаптуватися до змін у навколишньому середовищі, таких як зміна клімату чи рослинності. Коли улюблені джерела їжі для кенгуру стали дефіцитними, припустили, що негнучкість дієти сприяла їхньому вимиранню. Ця теорія вважала харчову спеціалізацію ключовою причиною зникнення деяких видів кенгуру в епоху плейстоцену. Однак останні дослідження спростовують ці припущення, припускаючи, що ці сумчасті тварини були більш витривалими, ніж ми спочатку уявляли.

Різноманітний раціон доісторичних кенгуру

Дослідження провели фахівці з Університету Фліндерса та Музею та художньої галереї Північної території (MAGNT). Дослідники використовували найсучасніші методи, щоб проаналізувати мікроскопічні моделі зносу скам’янілих зубів кенгуру. Ці закономірності показали, яку їжу їли кенгуру. Результати показали, що доісторичні кенгуру не обмежувалися певними видами їжі. Натомість вони були загальними спеціалістами, здатними їсти різноманітні рослини. Ця гнучкість у харчуванні допомогла їм вижити під час змін навколишнього середовища. Зосередившись на скам’янілості з печери Вікторія Fossil Cave у Печерах Наракурте в Південній Австралії, експерти проаналізували раціон харчування 12 вимерлих видів кенгуру та порівняли їх із 17 сучасними видами. Регіон Наракурте містить найбагатші та найрізноманітніші родовища викопних кенгуру епохи плейстоцену, що робить його ідеальним місцем для цього дослідження.

Гнучкі дієти допомогли кенгуру вижити

«Наше дослідження показує, що більшість доісторичних кенгуру в Наракурте мали широкий раціон. Ця дієтична гнучкість, ймовірно, зіграла ключову роль у їх стійкості під час минулих змін клімату», – пояснив провідний дослідник доктор Сем Арман. Всупереч попереднім припущенням, дослідження показало, що більшість видів були змішаними, здатними поїдати як чагарники, так і трави.

«Особлива короткоморда анатомія кенгуру призвела до широко поширеної думки, що стенурини не змогли адаптувати свій раціон, коли зміна клімату змінила моделі рослинності, що призвело до їхнього вимирання», — сказав співавтор дослідження професор Гевін Прідо.

Однак отримані дані свідчать про те, що їх здатність споживати широкий спектр продуктів харчування забезпечувала перевагу для виживання в періоди дефіциту.

Динаміка комплексного вимирання

Хоча здатність адаптувати свій раціон, ймовірно, допомогла доісторичним кенгуру вижити деякий час, це був не єдиний фактор, який вплинув на їх долю. Вимирання цих мегафаунних кенгуру також пов’язане з іншими проблемами, такими як їхній великий розмір тіла, спосіб їх пересування (пересування) та їх взаємодія з ранніми людьми, які, можливо, полювали на них або змінили їхнє середовище проживання.

Щоб краще зрозуміти цю складну динаміку вимирання, дослідники планують вивчити скам’янілості з інших місць плейстоцену. Вони будуть зосереджені на критичному періоді між 60 000 і 40 000 років тому – часі, коли багато видів великих тварин зникли. Це ширше дослідження може виявити, як різні фактори працювали разом, щоб стимулювати вимирання кенгуру.

«Виявлення того, що стало причиною вимирання мегафауни на континентах пізнього плейстоцену, залишається однією з найбільш суперечливих тем в історичній науці», — зазначили автори дослідження. «Це особливо актуально для Австралії, яка втратила 90% своїх великих видів 40 000 років тому, більше половини з них — кенгуру».

Уявлення про вразливі місця екосистеми

Дослідження підкреслює екологічну роль доісторичних сумчастих, пропонуючи цінну інформацію про еволюцію екосистем Австралії.

«Розуміння стійкості стародавніх видів допомагає контекстуалізувати, чому Австралія була такою вразливою до інтродукованих великих ссавців, таких як свині, верблюди та олені», — зазначив професор Прідо.

Доктор Арман використовує відповідну аналогію, щоб описати гнучкість дієти: «Здебільшого мені не потрібно використовувати повний привід, але ця можливість стає вирішальною, коли вона мені потрібна».

Вимирання мегафауни Австралії

Дослідження, фінансоване Австралійською дослідницькою радою, відображає давнє партнерство між Університетом Фліндерса та MAGNT. Дослідження також вшановує традиційних хранителів регіону Наракурте, народів Мейтангк, Мардітджалі та Потарувутдж, а також визнає внесок волонтерів і студентів у збір і підготовку зразків. Дослідження знаменує важливий крок у розумінні стійкості доісторичних кенгуру, їх адаптивної дієти та складної взаємодії факторів, які призвели до вимирання мегафауни Австралії. Дослідження опубліковано в журналі Science.