Викладачка Школи витинанки на Донеччині: Вдалося вивезти з Часового Яру увесь доробок

Декілька років тому знаний український кінорежисер Михайло Іллєнко побував у містечку Часів Яр, що на Донеччині. Побачивши витинанки учнів тамтешньої школи цього мистецтва, вигукнув: «І скажіть, що Донбас не Україна! Та ви погляньте на ці витинанки!». 

Про те, як зараз, під час війни, працює Школа витинанки з Часового Яру, як про українські роботи дізнались навіть у Китаї і як самому зробити таку красу - читайте у матеріалі Коротко про.

Навчалася за схемами з журналу «Українська культура»

Про такий вид народного декоративного мистецтва українці активно почали згадувати всього декілька років тому. І немала заслуга в цьому знаної майстрині витинанок Дарії Альошкіної. Хоча в Україні завжди вистачало майстрів паперу і ножиць. А до повномасштабного вторгнення існувала і Школа витинанки, яка знаходилась, на велике здивування авторки цього тексту, не у Львові чи принаймі Києві, а у провінційному містечку Часів Яр, що на Донеччині. Хоча викладачка цієї школи скромно додає, що це занадто гучна назва, та правда все ж така.

- Узагалі в нашому місті була Школа мистецтв, - розповідає Коротко про викладачка художнього відділення Школи мистецтв, мисткиня Школи витинанки Вікторія Нестерова. – Я художник за освітою, викладала там живопис та інше. Так сталося, що з 2007 року захопилася витинанками. Вчилася цьому мистецтву самостійно. Наприклад, вирізала з паперу за схемами і порадами авторів журналу «Українська культура», де були витинанки. Навчилася, поступово познайомилася з багатьма українськими й іноземними колегами. Дотепер мені порадами допомагає Зинаїда Косицька, відома майстриня, кандидат мистецтвознавства, науковий співробітник інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського Національної академії наук України. І в результаті у Школі мистецтв ввели предмет «витинанка», за вибором.

Власне, вирізати сніжинки з паперу – це теж витинанка, але такому можна навчитись і в першому класі звичайної школи. Вікторія Нестерова навчала своїх учнів більш складним орнаментам: флора, фауна, сценки з життя. Дітям подобалося придумувати сюжети, малювати, а потім вирізати з паперу.

Учні школи брали участь в багатьох конкурсах, в тому числі в міжнародних, здобували призові місця. А до 30-річчя незалежності України створили масштабну витинанку розміром 3х3 метри. Робота складалася з 5 частин. Сюжет традиційно український: квіти, тризуб, колоски, цифра «30», а в центрі - українка з паляницею. Витинанку зробили учні Вікторії - Святослав Цимах і Єгор Акіменко. З центральною частиною допомагала наставниця.

- Поступово витинанка ставала все популярнішою, чимало дітей хотіли навчатися цьому мистецтву, - пригадує Вікторія Нестерова. – Наш Часів Яр – місто маленьке. Тому ми вже думали організувати певні освітні заходи для дітей. Навіть планували, що навчатися витинанкам будуть учні з інших населених пунктів. Але всі плани перекреслила війна.

Кращі роботи врятував волонтер

Той страшний день 24 лютого 2022 року пам’ятає кожен українець. Не забула його і Вікторія Нестерова. Каже, тоді ж виїхала з дому. Звісно - тимчасово.

- Я навіть не пам’ятаю останнє заняття Школи витинанок, в такому стресі була, - каже жінка.

Залишила рідну домівку з валізою, в якій вмістилося все найнеобхідніше. А витинанки залишилися у Часовому Яру.

- Якраз у ті дні у місцевому Будинку культури проходила виставка витинанок, - пояснює Вікторія Нестерова. – Найкращі роботи школи були у тамтешній виставковій залі.

Жінка фізично не змогла б вивезти усі паперові картини. Але витинанки все ж вдалося врятувати.

- Дякуючи волонтеру Леоніду Марущаку, - каже мисткиня. – Леонід зібрав усі роботи, запакував їх. Йому допомагав мій учень Святослав Цимах. Витинанки вивезли в безпечне місце. Куди саме? На жаль, поки без подробиць.

Нині Вікторія Нестерова тимчасово мешкає у Кіровоградській області. Каже, що навіть зараз, коли фактично Школи витинанки немає, вона продовжує вивчати це мистецтво дітей.

- Всі ми виїхали з нашого рідного Часового Яру кудись, з деякими учнями втратила контакт, але багато й лишилися на зв’язку, - розповідає Вікторія Леонідівна. – Наприклад, Святослав, якого я вже згадувала, навчається в університеті, але і про витинанку не забуває, творить. Часто спілкуємося з ним телефоном, він надсилає мені свої роботи, я коментую, підказую, допомагаю.

Мисткиня також продовжує вирізати з паперу. Хоча в перші дні війни навіть ножиць до рук не брала.

- Не могла творити, - пригадує. – Був ступор, нічого не робила. Коли спілкувалась з іншими майстрами, ті казали те ж саме. Але поступово повернулася до улюбленого заняття. Знаєте, от малюєш, вирізаєш і разом відволікаєшся від страшних новин.

Вікторія Нестерова обов’язково переглядає усі новини, які стосуються її рідного міста. Знає, що згорів місцевий Будинок культури. Каже, що втрачено багато матеріалів, які збиралися роками. Та не опускає руки

- Зараз я увесь час щось роблю, вирізаю, малюю, - розповідає. – Мої витинанки – це моє хобі для душі. Я ніколи їх не продавала.

Витинанки Вікторії Нестерової - наче орнаменти до розповідей про українські традиції. В доробку майстрині є і вирізані з паперу узори вишиванки, і колоски жита-пшениці, і парочка голубів. Особливо цікаво розглядати деталі витинанок, які показують сценки з життя українців: хати, дерева, паперові фігурки людей, церква, над якою ширяють ангели.

Творчість майстрині відмітили навіть на батьківщині витинанок у Китаї. Так, влітку минулого року в Піднебесній вийшла книга «Витинанки світу». Туди ж увійшла і робота Вікторії Нестерової.

До речі

Не бійтеся паперу

Навчитися мистецтву витинанки може кожен. Треба лише бажання, гострі ножиці та папір.

Попередньо оберіть орнамент. Для початківців краще обирати не складні узори, а щось легше, наприклад, ту ж квітку.

- Є майстри які не малюють, а одразу вирізають узор на папері, - пояснює Коротко про майстриня Вікторія Нестерова. - Я малюю, щоб було симетрично. І початківцям раджу промальовувати орнамент, так буде легше працювати.

Коли узор відмальований, можна братися за ножиці або ж ніж. Спочатку краще вирізати дрібні елементи, опісля великі. У цій роботі важливо не поспішати. А ще майстриня радить не боятися паперу. Навіть якщо перша витинанка вийде така-сяка, з помилками, зайвими прорізами, продовжуйте творити.

Цікаво!

Перші у світі витинанки з’явилися у VІІ–ХІІ столітті в Китаї. В Україні набагато пізніше, приблизно через 5-6 століть, і більш поширені були на Прикарпатті, Поділлі, Подніпров’ї. У ХІХ–ХХ столітті витинанки активно використовували для прикрашання вікон, стін, мисників, печей. За сюжет брали життя громади: хтось народився, одружився, напився на свято.

Після Другої світової війни традиція витинанки поступово втрачає свою популярність. Замість паперових фіранок люди мали змогу придбати з тканини. А зараз це мистецтво зароджується заново.