Рецензія на фільм «Роббі Вільямс: Better Man» / Better Man

З 9 січня в кінотеатрах розпочався показ музичного байопіка «Роббі Вільямс: Better Man», котрий, як неважко здогадатися, присвячений популярному британському виконавцю Роббі Вільямсу. Особливістю стрічки стало те, що головний герой постає тут в образі антропоморфного CGI-шимпанзе. Тож в огляді нижче будемо розбиратися, як виглядає такий дивний хід та чи буде цікавий фільм глядачам, що не є палкими шанувальниками творчості зірки цього шоу.

«Роббі Вільямс: Better Man» / Better Man

Жанр біографічний музичний фільм
Режисер Майкл Грейсі
У ролях Джонно Девіс (захоплення руху), Роббі Вільямс (голос), Стів Пембертон, Кейт Малвані, Елісон Стедман, Деймон Герріман, Рейчел Банно, Джейк Сімманс, Ліам Гед, Джессі Гайд, Том Бадж
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

1982 рік. В традиційно похмурому англійському місті Сток-он-Трент восьмирічне мавпеня Роберт Вільямс грає з хлопцями у дворовий футбол, однак демонструє жалюгідні навички на позиції голкіпера. Після гри, брудний і принижений, він влаштовує співочий домашній виступ разом зі своїм батьком, котрий обожнює Френка Сінатру. І, треба сказати, що співає хлопчина значно краще, ніж ганяє м’яча.

Одного разу тато Роберта відправляється на футбольний матч, що має відбутися на знаменитому «Вемблі», і більше не повертається додому. Тому малий залишається разом з мамою і бабусею, яка аніскільки не сумнівається у таланті онука і завжди його підтримує. Вільямс марить музичною кар’єрою і вже у підлітковому віці їде в Манчестер на прослуховування у бойзбенд Take That. Це буде початком великого та, як з’ясовується, надзвичайно складного і тернистого шляху на Олімп слави.

Після шаленого успіху «Богемної рапсодії» (2018) музичні байопіки почали з’являтися наче гриби після дощу. Елтон Джон, Емі Вайнгаус, Боб Марлі, Елвіс Преслі (та навіть його дружина Прісцила окремо), Вітні Г’юстон, тепер от Роббі Вільямс — ось список лише найпопулярніших зірок, яким були присвячені фільми за останні кілька років. І це не кажучи про виконавців менш впізнаваних чи документальне кіно. Буквально за два тижні в прокат виходить стрічка про Боба Ділана «Цілковитий незнайомець» з Тімоті Шаламе, а ще ж попереду нас чекає історія Майкла Джексона.

Але у подібній кіномоді є і зворотний бік медалі. По-перше, жанр біографічного музичного фільму не передбачає особливих маневрів з позиції побудови драматургії, що, втім, не означає, що ламати шаблони тут неможливо (достатньо згадати хоча б «Останні дні» (2005) Гаса Ван Сента» чи, наприклад, «Контроль» (2007) Антона Корбайна). Якщо ж мова йде про дорогий мейнстрим, то тут навряд чи будуть ризикувати і виходити за рамки типових жанрових тропів.

По-друге, успіх проєкту залежить в тому числі від масштабу описуваної особистості і того, наскільки вона цікава сьогоднішньому глядачу. По-третє, як і у випадку з супергероїкою, або ж будь-яким іншим жанром, котрий зазнав величезної популярності (наприклад, бойовики у 90-ті) публіка елементарно втомлюється від перенасиченості одноманітного контенту.

 «Better Man» намагається певною мірою освіжити погляд на усталеність музичного байопіка, розповідає про великого виконавця та отримав гарну пресу, це не врятувало стрічку від набридлої вторинності та невдалого прокату. При бюджеті у $110 млн на момент написання тексту вона не зібрала і $8 млн. І хоча покази ще тривають, а у деяких країнах навіть не розпочалися, годі мріяти, що проєкт зможе окупитися. Люди банально не йдуть на фільм, що означає, що історія Роббі Вільямса не зацікавила масового глядача.

Найрадикальнішим способом відходу від жанрових канонів стало те, що режисер Майкл Грейсі, котрий ставив «Найвеличнішого шоумена» (2017) та був виконавчим продюсером «Рокетмена» (2019), відмовився від підбору актора на титульну роль та, керуючись висловами самого Вільямса, зробив з головного героя мавпу. Якщо акторська гра Рамі Малека чи Остіна Батлера відігравала надважливу роль у картинах про Фредді Мерк’юрі та Елвіса Преслі відповідно, то тут нічого подібного немає й близько.

Це при тому, що особистість Роббі Вільямса чи хоча б його творчість вам має бути цікавою, бо нейтральний глядач (яким і є автор цих рядків, зважайте на це) отримує кіно про божевільне шимпанзе, що здебільшого витворяє усіляку дичину. Спостерігати за цим — не прям щоб велике задоволення. Словом, ми виступаємо такими собі психотерапевтами, котрим сповідується головний герой. Тож і залученість в оповідання буде залежати від того, хто для вас є Роббі Вільямс.

А хто ж він, власне, є? Бунтар? Класичний бед бой? Самозванець, якому шалено пощастило? Що дійсно імпонує в «Better Man», окрім яскравих, чудово поставлених і захопливих музичних номерів з хітами виконавця (Supreme, щоправда, немає), то це відвертість Вільямса, який також був залучений до створення фільму. Тут ніхто не буде боягузливо відвертати погляд від найбільш суперечливих чи навіть ганебних моментів. Глядачу пропонується зазирнути у найнепривабливіше залаштункове життя британської суперзірки. І це заслуговує як мінімум на повагу.

Злети і падіння, сміх і сльози, перемоги та поразки, дитяча травма й кокаїновий рай — ніколи ж раніше ні з ким такого не траплялося, і от знову. Не ти, Роббі, перший, не ти останній. Хіба що тут маємо більше сентиментальності, ніж зазвичай, і саме вона може викликати відгук у небайдужого глядача, особливо у фіналі. Але потрібно бути дійсно небайдужим, вболівати за дурня.

Фільм наповнений всесвітньо відомими хітами й запальними танцями. То тут, то там стрибає мавпа, доводячи дійство мало не до циркової вистави. У кадрі миготять виступи молодих учасників Take That (про свіжий альбом яких ми, до речі, писали у відповідному матеріалі, коли ще оглядали музичні новинки). Як мюзикл картина працює гарно.

Варто згадати й про наявність візуально цікавих, винахідливих сцен, як от потоплення героя у збіговищі папараці, або ж неочікувана зміна локації, коли за допомогою внутрішньокадрового монтажу камера переносить місцевого манкімена на велику сцену фестивалю в Небуорт-хаус. Кульмінацією цього пишного дійства зі 125-тисячним натовпом стає символічна сцена внутрішньої боротьби героя, запозичена десь із фантастичного блокбастера «Королівство планети мавп».

Елтон Джон називав його «Френком Сінатрою XXI століття». Обсяги продажів його альбомів сягнули позначки у 75 млн копій. Він рекордсмен премії «Brit Awards». Це дійсно непересічна і масштабна особистість. І якщо вона вам цікава — це варто побачити на великому екрані. Якщо ж ні, то обіцяне «let me entertain you» ризикує так і залишитися порожнім звуком.