З Путіним — як із Гітлером: чому 2025-й рік у Європі ризикує повторити фатальний 1938-й

Заманливо порівняти ці два роки — 1938-й і 2025-й. Будь-яка угода, яку Трамп укладе з Путіним, може мати схожі з Мюнхеном риси: земля в обмін на тимчасовий мир. Захід уже послабив свої позиції на переговорах, знявши питання про негайний вступ України до НАТО. Що ж станеться, якщо Путін відновить свою атаку через один рік, три — або п'ять років?

Учасники конференції в лондонському Chatham House у грудні постійно поверталися до думки про те, що Європа переживає 1938 рік. З одного боку, таке порівняння цілком доречне. Коли у вересні того року британський прем'єр-міністр Невілл Чемберлен прилетів до Мюнхена і продав частину Чехословаччини в обмін на "мир у наш час", настав момент, коли більша частина Європи повірила в те, що вона може уникнути війни з Німеччиною. Ця омана тривала всього шість місяців.

Будь-яка угода між президентом Росії Володимиром Путіним і Дональдом Трампом у 2025 році, найімовірніше, матиме схожі характеристики: земля для тимчасового миру. Але амбіції Путіна не зміняться, хоча йому може знадобитися три або більше років для відновлення армії, перш ніж він знову вирушить на захід.

Схоже, на Заході склався ледачий консенсус, заснований більше на надії, ніж на серйозному аналізі, що Путін погодиться припинити свої подальші вторгнення в Україну. Незважаючи на масові жертви і втрату величезної кількості техніки (і зворотну ситуацію в Сирії), він, можливо, вважатиме за краще продовжити війну. В останні кілька місяців росіяни поступово просуваються в Донбасі, і масштаби проблеми з людьми в Україні стають дедалі очевиднішими. Україна потребує миру (або навіть паузи) набагато більше, ніж Росія. Президент Володимир Зеленський перебуває під більшим внутрішньополітичним тиском, ніж Путін.

Насправді головним мотивом для Путіна, який погоджується на перемир'я або паузу, було б бажання дати Трампу результат, про який він міг би сурмити вдома як про успіх. Після періоду відносного миру Путін цілком може розрахувати, що Трамп буде ще більш неохоче втручатися, коли війна почнеться знову (а вона, безсумнівно, почнеться).

У Трампа поганий послужний список миротворчості. Його Дохійська угода з талібами (за спиною афганського уряду) була таким самим бездарним дипломатичним актом, як і будь-який інший в історії, а його переговори з Північною Кореєю не привели до укладення угоди щодо денуклеаризації.

Уже виникла асиметрія в переговорних позиціях для будь-яких передбачуваних переговорів із Путіним. Ще до початку переговорів країни НАТО знімають вимоги з порядку денного. Так, уже широко визнано, що Путін може зберегти Крим, де-факто, якщо не де-юре. Вважається само собою зрозумілим, що Україні доведеться піти з Курського виступу. І вже точно Україні не буде надано членства в НАТО. Джо Байден дав це зрозуміти від самого початку, і Трамп, найімовірніше, дотримується тієї ж думки. Угорщина і Словаччина (і, можливо, Австрія) також чинитимуть опір будь-якій подібній ідеї.

Важливо Не спрацювало з Гітлером — не спрацює з Путіним: чому обмін землі на мир нічого не дає

У приватних бесідах британські дипломати визнають, що Путін навряд чи погодиться на суд над військовими злочинцями або репарації. Тому, всупереч основним принципам дипломатії, Захід піде на переговори з мінімальними вимогами. Путін, найімовірніше, висуне максималістські позиції; наприклад, він, імовірно, вимагатиме всі чотири області цілком. Він захоче зберегти контроль над Запорізькою атомною станцією. Він вимагатиме від країн НАТО не розміщувати війська в Україні та поважати інтереси Росії у сфері безпеки.

З чим же залишиться Україна? Після Будапештського меморандуму 1994 року Україні було б розумно не приймати більше жодних "запевнень" або навіть "гарантій". Було висловлено припущення, що США можуть запропонувати розмістити європейські війська вздовж кордону між Україною і Росією, щоб вони служили бар'єром. Але протяжність кордону становить понад 1200 миль, і для цього знадобиться величезна кількість військ у той час, коли Великій Британії важко навіть утримувати свій контингент в Естонії. Крім того, Києву можна пробачити питання про те, що робитимуть ці європейські країни, якщо Росія перетне нову лінію припинення вогню. Чи справді німецькі, французькі чи британські війська відкриють вогонь, чи вони просто не висовуватимуться, як миротворчі сили ООН у Лівані?

Одна велика різниця з 1938 роком полягає в тому, що Велика Британія більше не є воєнною державою. За колишнього міністра оборони Бена Воллеса Велика Британія надала Україні значну частину своїх запасів, але не змогла провести реорганізацію у себе вдома. Один високопоставлений чиновник НАТО нещодавно сказав мені, що Велику Британію зараз вважають одним із найслабших воєнних учасників НАТО. Польща і Фінляндія зараз є двома найбільш вражаючими військовими державами, що протистоять Росії, за підтримки країн Балтії та Швеції (остання з яких також досягла значних успіхів у забезпеченні внутрішньої стійкості). Франція все ще зберігає серйозний потенціал, але військовий розвиток Німеччини, обіцяний канцлером Олафом Шольцем, тихо випарувався.

Це теж можна порівняти з 1938 роком, але з однією серйозною відмінністю. У бюджеті 1934 року Британія вирішила подвоїти чисельність своїх ВПС з 42 до 84 ескадрилій. Це рішення, відоме як схема А, потім із регулярними інтервалами змінювалося новими схемами розширення, поки наприкінці 1938 року не з'явилася схема М. Усіх дивує, коли вони дізнаються, що канцлером казначейства, який затвердив схему А, був не хто інший, як Невілл Чемберлен. Таким чином, великий політичний умиротворець 1938 року був тією ж самою людиною, яка сприяла тому, що Королівські ВПС готувалися перемогти Люфтваффе в 1940 році.

А ось ще одна схожість із 1938 роком полягає в тому, що адміністрація Трампа, яка приходить, не хоче вступати у війну в Європі або за Європу. Дійсно, Європа має бути задоволена, якщо їй вдасться утримати США в НАТО, і вже повинна була послати Трампу сигнал, що тепер вона візьме на себе основний фінансовий тягар війни.

Однак Європа, схоже, щиро не бажає йти на внутрішні економічні жертви заради захисту України. Це відчайдушно недалекоглядно. Якщо російські війська або порушать лінію припинення вогню, або продовжать просуватися до Одеси, Молдови, Дніпра та Києва, що тоді робитиме Європа?

Звичайно, найкращим результатом була б добре узгоджена мирна угода. Росія зазнала величезних втрат і не стала б вводити північнокорейські війська, якби не була в розпачі. Захід міг би укласти жорстку угоду, якби він посилав жорсткі сигнали, переозброюючись. Замість цього відбувається зворотне. Джон Хілі щойно скоротив чисельність Королівського військово-морського флоту напередодні перегляду оборонної стратегії, який буде далеко не відповідати активній "Схемі А" Невілла Чемберлена.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Чеська історія з уйгурським фіналом: що готує Путін Україні під виглядом "фінського сценарію"