Досвід мирних переговорів між Росією і Україною під час нинішньої війни

При цьому проявляються прямо протилежні підходи і оцінки – від заперечення самої можливості таких переговорів до очікування швидких мирних домовленостей. Тому є сенс проаналізувати (хоча б тезово) історію перемовин між Росією і Україною під час нинішньої війни.

Насправді, досвід мирних переговорів між Росією і Україною існує ще з 2014 року, і він пов'язаний з переговорами про завершення війни на Донбасі. Це були переговори в Нормандському форматі (за участі Німеччини, Франції, Росії і України), а також переговори про укладання і реалізацію першої і другої "Мінських угод", які відбувались також за участі ОБСЄ. Однак тоді Росія не визнавала себе стороною конфлікту і намагалася виступати в ролі формального посередника. І війна тоді була локальною і гібридною, а не повномасштабною, як зараз. Тим не менш, неоднозначний досвід тих переговорів (зокрема, домовленостей про припинення вогню) впливатиме і на майбутні переговори про завершення війни між Росією і Україною. Росія, як і тоді, може впливати на переговорний процес шляхом військового тиску. А в Україні і досі згадають про невдачу Мінських угод, і бояться "Мінська-3".

Прямі переговори про припинення війни між Росією і Україною розпочалися вже за декілька днів після російського вторгнення. Їх активна фаза (прямі переговори між офіційними представниками Росії і України) тривала приблизно місяць – до кінця березня 2022 р. Інерційно, в онлайн-режимі, вони продовжувались в квітні 2022 року, але вже без особливих надій на конкретний результат. Наприкінці березня – на початку квітня 2022 року обидві сторони були близькими до підписання мирної угоди. Українська сторона на переговорах в Стамбулі представила Концепцію мирної угоди, яка виглядала доволі компромісним підходом. Російська сторона пізніше заявляла, що обидві сторони навіть про щось нібито домовились, але фактичних підтверджень таких домовленостей не було тоді, не має і зараз.

Чому Росії і Україні не вдалося домовитись в березні-квітні 2022 року? Головним чином тому, що ворогуючі сторони прагнули різних цілей у цих переговорах. Кремлю не вдалося захопити Київ за три дні, але російські війська стояли під Києвом, і в Москві сподівалися, що в ході переговорів вдасться примусити українське керівництво до фактичної капітуляції і виконання більшості своїх вимог (зміна влади в Києві, так звані "демілітарізація" і "денацифікація" України, тощо). Українська армія зупинила ворога під Києвом і Харковом, але не вистачало зброї і боєприпасів, і не було зрозумілим, чи вдасться вистояти перед російською навалою в довгостроковій перспективі. Тому українське керівництво було тоді готовим на широкий компроміс, зокрема і на відмову від прагнення до членства в НАТО в обмін на припинення Росією бойових дій і повернення до ситуації, яка існувала до 24 лютого 2022 року. Але для державного керівництва України, Збройних Сил України, як і для більшості українців була категорично неприйнятною навіть напівформальна капітуляція перед Росією (тобто мир на основі односторонніх поступок України, які обмежують її суверенітет).

Теоретичний шанс на компроміс був наприкінці березня 2022 року в Стамбулі. Однак на той момент до компромісу не була готовою Росія. Російська відповідь на українські пропозиції з’явилась (і то лише в закритому режимі) тільки у другій половині квітня 2022 року, коли шанс на компроміс фактично вже був втрачений. До речі, коли Путін і російська пропаганда говорять про "стамбульську мирну угоду", то вони посилаються на російський проект (саме проект) "мирного договору" від 15 квітня 2022 року, який не був погоджений українською стороною, тому, що росіяни вимагали неприйнятних для України поступок, зокрема скорочення ЗСУ в декілька разів.

Після того, як стало відомо про трагедії в Бучі і Ірпені, ставлення до переговорів з РФ різко змінилося в негативний бік і у Президента Зеленського і у більшості українців. Емоційний і моральний шок від цих трагедій сформував у українців вкрай критичне ставлення до самої ідеї якогось компромісу з росіянами. До того ж, на той момент стало очевидним, що Україна вистояла перед російською навалою, а західні партнери почали допомагати Києву зброєю, матеріальними ресурсами і грошима. В Україні почали з’являтися надії на перемогу у війні проти російської агресії.

Хоча офіційні мирні переговори між Росією і Україною фактично припинились ще в травні 2022 року, періодично відбувались спроби відновити переговорний процес. І деякі такі спроби принесли конкретний результат, але не в мирному процесі як такому, а у розв’язанні окремих проблемних питань, пов’язаних з війною між двома країнами. Історіями відносного (іноді тимчасового) переговорного успіху в 2022 році стали Зернова угода ("Чорноморська зернова ініціатива") і домовленості про обмін полоненими. І це було свідченням того, що домовлятися все ж таки можливо.

Історія Зернової угоди, яка була підписана 18 липня 2022 року між Росією і Україною при посередництві Туреччини і ООН, насправді є неоднозначною. Її початковий відносний успіх вже за рік завершився провалом, виходом Росії з "Чорноморської зернової ініціативи". Короткий і суперечливий досвід Зернової угоди тим не менш дає нам як позитивні, так і негативні уроки для майбутніх мирних переговорів.

Позитивний урок - перспективність формату паралельних переговорів за допомогою посередників і паралельного підписання домовленостей (окремо з Росією і окремо з Україною). Саме такий формат може дозволити подолати психологічні і політичні бар’єри щодо неготовності офіційних осіб України і Росії до прямих переговорів. Позитив є і в підтвердженні самої можливості досягати компромісних домовленостей між Росією і Україною.

Негативний урок є в тому, що Росія в черговий раз підтвердила свою сумнівну репутацію ненадійного і конфліктного партнера по переговорах, який може порушити будь які домовленості.

Ще один приклад позитивного досвіду непрямих переговорів за допомогою посередників – переговори про повернення дітей з території іншої сторони війни. Про ці переговори відомо дуже мало, але підтверджуються сам факт їх періодичного проведення і певні позитивні результати.

Мабуть найбільш успішним є досвід переговорів про обмін полоненими. Парадоксальність цього переговорного кейсу в тому, що вже тривалий час це є прямі переговори (посередники допомагали лише на початку, а також в окремих складних ситуаціях). І хоча Росія декілька раз припиняла обмін полоненими, цей переговорний канал і досі працює достатньо регулярно, як налагоджений механізм. Що могло сприяти успіху цих переговорів? На мій погляд, це обумовлено тим, що вони носять суто технічний і конкретний характер (в даному випадку, обмін полоненими і тілами вбитих – скільки на скільки, коли і де). В цих переговорах не має конфлікту політичних інтересів (геополітичних, внутрішньополітичних, особистісних, тощо) і складності поєднання різноманітних тем і проблем. Переговорами щодо обміну полоненими займаються в закритому режимі представники військових, спецслужб, і омбудсмени. У спецслужб різних країн вже давно є ексклюзивний хист одночасно і воювати з ворогом і підтримувати з ним поточні технічні контакти.

Досвід переговорів щодо обміну полоненими хоча і є успішним, однак навряд може бути безпосередньо перенесений на політичну комунікацію щодо припинення війни. Чим більше в переговорах буде великої політики і питань, по яких неможливо знайти взаємоприйнятний компроміс (як, наприклад, статус територій, окупованих Росією в Україні) тим складніше буде домовитись.

Таким чином, досвід переговорів між Росією і Україною під час нинішньої війни дозволяє зробити наступні висновки:

- Переговори між Росією і Україною є можливими, але скоріше за сприяння і участі дієвого посередника і медіатора. Прямі двосторонні мирні переговори між Росією і Україною навряд будуть можливими, а тим більш результативними, в силу взаємної недовіри, яка накопичилась за роки великої війни, а також глибоких і гострих протиріч позицій воюючих країн щодо умов завершення війни.

- Жодного разу за час великої війни (з 24 лютого 2022 року) не було переговорів на вищому рівні (між президентами РФ і України). З боку України навіть є офіційна заборона на переговори саме з Путіним, що не заперечує переговорів між офіційними представниками РФ і України.

- Сам факт мирних переговорів ще не гарантує результату – певних мирних домовленостей та їх практичної реалізації.

- Результативними будуть такі переговори, коли обидві сторони будуть одночасно готові до певного компромісу.

- Цілком ймовірною є можливість домовитись з конкретних технічних питань (обмін полоненими "всіх на всіх"; припинення вогню), хоча це теж буде не просто. Вкрай складно, а то і неможливо буде домовитись з політичних питань, по яких інтереси воюючих сторін є принципово протилежними. В першу чергу це стосується визначення правового статусу територій, окупованих Росією в Україні.

- Росія може в будь який час порушити будь які домовленості з Україною. Тому не варто очікувати стабільних угод про сталий мир між Росією і Україною. Однак зазначу, що це не означає відмову від необхідності мирних переговорів і прагнення припинити війну. Через якійсь час якісь мирні переговори все одно відбудуться, тому можливість мирних перемовин треба мати на увазі. До того ж, історичний і міжнародний досвід знає чимало прикладів того, коли "перемир’я" діяли/діють тривалий час (десятиріччями), і виявлялися більш стабільними і дієвими ніж класичні "мирні договори".

Джерело