Рецензія на фільм «Ad Vitam»

10 січня на сервісі Netflix вийшов кримінальний трилер/бойовик Ad Vitam з зіркою французького кіно та бойфрендом Маріон Котіяр Гійомом Кане у головній ролі. Чи є у фільмі щось таке, через що варто витрачати на нього свій час — читайте в рецензії нижче.

«Ad Vitam»

Жанр кримінальний трилер, бойовик
Режисер Родольф Лога
У ролях Гійом Кане, Стефані Каяр, Зіта Анро, Алексіс Маненті, Йоган Гельденьберґ
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Колишній офіцер елітного спецзагону GIGN Франк Лазареф стикається з таємничою групою силовиків, котрі викрадають його вагітну кохану Лео. Погані хлопці вимагають надати їм докази, що залишилися у Франка після перестрілки в готелі, адже ті можуть, — щоб не спойлерити, використаємо узагальнений штамп — призвести до катастрофічних наслідків. На додаток багатостраждальний герой знаходиться у розшуку, адже його підставляють, і тепер бідолазі доведеться добряче постаратися, щоб врятувати Лео та очистити своє добре ім’я.

Ad Vitam, що з латині перекладається як «до життя», становить надзвичайно просту, а значить в принципі доречну в рамках трилера/бойовика історію, наповнену відчайдушним героїзмом, персонажами-функціями та кількома захопливими екшн-сценами. Але до них ще треба дотерпіти, адже структурно стрічка робить величезний сюжетний гак, пропонуючи глядачу довготривалу передісторію, що неквапливо пояснює причини складної ситуації, у якій опинився Франк.

Автори різко збивають заданий темп і перемикають увагу глядача з гостросюжетності та трюків від Гійома Кане аля Ітан Гант на потужні тренування чи теплі посиденьки команди у колі найрідніших в стилі Домініка Торетто та сім’ї. Заходять сильно здалеку, аж до того, як головний герой потрапив на службу, знайшов там друзів, обзавівся другою половинкою тощо. Власне, через це флешбек розтягується на щонайменше добру половину фільму, через що залученість в оповідання сильно падає, і згодом виявляється, що очікування не були того варті.

Чому не були? Тому що у підсумку все однаково зводиться до перестрілок, погонь і типових рятувань «діви у біді», дарма, що остання спроможна розкидати бугаїв направо й наліво на 8-му місяці вагітності. А те, через що зав’язалася уся ця колотнеча (і чому нам довелося терпіти тривалий флешбек) особливого значення все одно не має.

Помітно цікавіше стає десь в останні пів години, коли оповідання повертається до актуального таймлайну і пропонує розбірки у дусі старих-добрих бойовиків з Залізним Арні чи будь-ким іншим з когорти олдскульних борців з негідниками. Тут вам і ожила динаміка, і напружені перестрілки, і захоплива погоня на позашляховиках, зафільмована, як зараз модно, з салону автівки утікачів. Саме жвавий кульмінаційний акт і рятує цей посередній фільм від повного провалу.

Наприклад, посеред лісу у розпорядженні ворожих сторін з’являються одразу два мотоцикли у потрібний для подальшого екшену момент — дуже зручно. Згодом головний герой, знову ж таки, коли вже припікає, обзаводиться безхазяйним парапланом, нагадуючи Ксандера Кейджа з «Трьох іксів» (2002), який безстрашно ширяв над річкою в Празі. Що вже казати про місцеве приземлення, якому місце десь у комедіях про Джонні Інгліша, а не у начебто серйозному сюжеті. Тут ще, мабуть, легше усе сприймати не як кіно, а як відеогру, де персонаж знаходить на своєму шляху лут, що допомагає йому пройти «рівень».

Писати сценарій французькому кінематографісту Родольфо Лога, котрий до цього більше зосереджувався на жанрі комедії, допомагав виконавець головної ролі Гійом Кане. І у творчого тандема місцями вийшло дійсно непогано, особливо це стосується екшенової частини з прицілом на Ітана Ганта на мінімалках. Та у підсумку марудний відрізок, котрий займає більшу частину хронометражу, ледве додає якоїсь драматургічної глибини та псує загальне враження від стрічки. Тому якщо пропустите — точно нічого не втратите.