Вибори в Україні можуть бути частиною підготовки до переговорів з Путіним - Кошель

На тлі інавгурації Трампа, який пообіцяв сприяти завершенню війни в Україні у 2025 році, активізувалася дискусії про проведення виборів під час дії воєнного стану.

В інтервʼю Главреду політичний експерт, голова Комітету виборців України Олексій Кошель розповів, чи можна провести вибори під час війни всупереч Конституції, чи погодиться Захід визнати вибори та за яких умов вибори здатні зменшити допомогу партнерів.

Проведення виборів на період дії воєнного стану прямо заборонено законодавством. Яким гіпотетично може бути механізм проведення цих виборів, навіть якщо відбудеться тимчасове припинення вогню – які можуть бути варіанти?

Норма про пряму заборону проведення виборів під час правового режиму воєнного стану передбачена Конституцією України. Тому обійти її дуже складно. Однак Конституція прямо говорить про парламентські вибори, але логіка цих норм поширюється також і на місцеві та президентські вибори.

Чи можна це обійти? Заяви представників влади протягом останніх двох років свідчать, що вони готові до проведення виборів за будь-яких обставин. Перша хвиля дискусії про вибори мала місце восени 2023 року, коли влада розглядала можливість проведення виборів навесні 2024 року. Наразі ми спостерігаємо другу хвилю таких дискусій із припущеннями про можливі конкретні дати. Наприклад, видання The Economist пише про 25 травня.

Важливо зазначити, що під час обох хвиль дискусій представники влади акцентували лише на одному: проведення виборів не дозволяє чинне законодавство, яке необхідно змінити. Однак вони говорять про зміни на рівні законів, а не Конституції. Тобто законодавчі пропозиції тлумачаться на їхній розсуд.

Не виключено, що ухвалять політико-правове рішення, згідно з яким буде внесено зміни до закону "Про правовий режим воєнного стану". Це дозволить провести вибори, навіть із порушенням Конституції. Такі випадки вже траплялися, коли влада нехтувала нормами Конституції. Зокрема, в останньому тригодинному інтерв’ю президент наголошував на потребі змін у законодавстві, акцентуючи на слові "закон", а не "Конституція". Це тому, що змінити закон можна досить швидко, з сьогодні на сьогодні, маючи монобільшість та союзників у парламенті. А змінити Конституцію в умовах воєнного стану нереально.

Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук у своїх висловлюваннях також зазначав, що жодної конституційної заборони немає. Він припускав, що після закон "Про правовий режим воєнного стану", виборчий кодекс та інші пов’язані законопроєкти, можна відкрити шлях до проведення виборів.

Відтак влада вважає, що законодавчих перешкод для виборів немає. Тож не виключено, що вибори можуть бути "розблоковані" в будь-який момент.

Дивіться відео інтервʼю Олексія Кошеля Главреду про варіанти проведення виборів під час війни:

Чи правильно я зрозуміла, що за такою логікою навіть не обов’язково має бути завершення війни, припинення вогню чи підписання якихось умов або гарантій безпеки?

Вибори з порушенням Конституції, теоретично, можна організувати будь-коли. Питання в тому, наскільки такі вибори будуть легітимними, як їх сприймуть західні партнери та українське суспільство. Легітимність виборів — це не лише юридичний аспект, а й суспільне сприйняття. Наприклад, яка буде реакція суспільства, якщо з 8 мільйонів українців, які перебувають за кордоном, проголосує лише символічний відсоток? Або якщо у виборах де-факто не зможуть взяти участь військові?

На сьогодні військові мають понад 90% довіри суспільства. Цілком природньо це створює умови для того, щоб із середовища Збройних сил України вийшло кілька політичних партій, які можуть стати достатньо впливовими і навіть перемогти на виборах. Я не виключаю, що партії, сформовані з військових, можуть отримати більшість місць у парламенті.

Очевидно, якщо влада побачить, що середовище військових стає серйозним конкурентом, вона може піти на крок прискореного проведення виборів.

На моє переконання, вибори потрібно проводити після демобілізації. Це дасть військовим можливість повноцінно брати участь у виборчій кампанії не лише як виборцям, але й як кандидатам.

До речі, як саме може виглядати процес голосування? Адже той формат, до якого ми звикли (з виборчими урнами, комісіями тощо), може бути недоступним у поточних умовах. Чи, можливо, влада розглядає варіант електронного голосування, про що неодноразово йшлося в попередніх дискусіях?

З часів Стародавньої Греції механізм голосування не змінився. Тоді також існувала таємниця голосування, спостерігачі, а замість паперових бюлетенів використовували глиняні жетони. Сьогоднішня форма паперового голосування залишається однією з найбільш захищених — як від зовнішніх втручань, так і від маніпуляцій із результатами.

Водночас історія українських загальнонаціональних виборів — це історія масштабних спекуляцій і сумнівів у легітимності. Наприклад, під час останніх виборів лунали звинувачення в маніпуляціях із голосами кількох мільйонів трудових мігрантів, зареєстрованих на заході України. Політики та партії заявляли, що подолали п’ятивідсотковий бар’єр, надаючи протоколи з мокрими печатками, але згодом програвали вибори й не надавали офіційних підтверджень своїх слів.

Спроба запровадження електронного голосування може завершитися великими проблемами, включно з невизнанням результатів виборів. Це серйозний ризик, тому владі слід максимально практично підходити до таких питань.

Наша проблема — це 8 мільйонів українців за кордоном. Для них, можливо, потрібні інші форми голосування, але безпечні. Є два можливі шляхи: збільшити кількість виборчих дільниць у десятки разів, і запровадити голосування поштою, як це робить Польща чи Франція.

До речі, Франція свого часу відмовилася від електронного голосування для французів за кордоном і повернулась до звичних і безпечніших форм голосування поштою.

Я питаю про це, тому що одним із аргументів, які наводяться проти виборів, окрім можливості змінити законодавство, є неможливість організувати процес голосування через питання безпеки під час війни. Адже невідомо, що може зробити Росія. Як це може виглядати, якщо, наприклад, буде оголошено перемир’я або тимчасове припинення вогню?

Перше: я не виключаю, що проведення виборів — парламентських чи президентських — може бути частиною переговорного пакету щодо перемир’я або миру. Недаремно останніми місяцями в риториці Путіна та Кремля загалом актуалізувалася тема нелегітимності української влади. Ця тема періодично виникала, але її раніше не сприймали серйозно в українському суспільстві, а колективний Захід відкидав такі аргументи. Однак зараз ця риторика знову загострилася.

Я не виключаю, що в межах переговорів проведення виборчої кампанії може бути використано як аргумент для Путіна, мовляв, його умови врахували, і Україна провела вибори. Це може стати приводом для підписання мирних домовленостей із новою владою.

Теоретично такий сценарій можливий, але форматів може бути десятки. Ми можемо говорити про черговість виборів, їхнє поєднання з переговорним процесом або інші варіанти.

Ключова позиція наразі така: до виборів потрібно готуватися заздалегідь. Очевидно, потрібна нова редакція закону про вибори й нова виборча система для парламентських виборів. За чинним виборчим кодексом організувати вибори буде дуже складно, тому, ймовірно, знадобиться спеціальний закон разової дії.

Також потрібно адаптувати форми голосування для українців за кордоном. Це величезна проблема, яка потребує часу. Наприклад, механізм голосування поштою, який використовують Польща чи Франція, є складним. За півтора-два місяці його впровадити неможливо через його складність.

Однак зараз важливо, щоб українська влада утримувалася від заяв про вибори. Чим більше таких заяв, тим гірше ми собі робимо, бо ці заяви грають проти нас.

Зараз ключове завдання усього світу — посадити Путіна за стіл переговорів. І хоч складається враження, що цим займається лише адміністрація Байдена, це не так — кожна країна ЄС робить свій внесок. Наприклад, Данія днями заявила про відновлення програми будівництва бомбосховищ, що сигналізує Путіну про підготовку до затяжної війни. Заяви Бориса Пісторіуса про необхідність підготовки до війни з Росією – це також заяви про готовність. Так само, як і заяви єврокомісара про необхідність підвищення витрат на оборону ледь не в 10 разів.

І коли вся Європа зараз говорить Путіну про те, що готова підтримувати Україну, навіть якщо відвернуться Сполучені Штати, це відповідь на риторику Росії про затяжний формат війни. Європа дає гідну відповідь. У цей час ми говоримо про вибори. Тобто ми виглядаємо в цьому контексті як країна, яка замість того, щоб готуватися до тривалої фази війни, займається підготовкою до виборів.

Такі заяви грають проти нас. Зараз нам, навпаки, потрібно доносити сигнали до Кремля про те, що ми готові до тривалої війни: до мобілізації, до витрат, до перегляду бюджету, до будь-яких рішень, які цього потребують, а не до виборів.

Я думаю, що ці заяви про вибори, а точніше початок використання виборчих технологій, можуть бути дуже неоднозначно сприйняті на Заході. Як, наприклад, британський, французький чи німецький парламентар сприйме інформацію про те, що з державного бюджету України виділяються мільярди гривень на реалізацію передвиборчих програм? Я маю на увазі тисячу гривень кожному громадянину, незалежно від статків, 900 гривень доплати на купівлю книги для 18-річних, передвиборчі доплати вчителям, а також нові анонсовані програми доплат. Замість того щоб акцентувати увагу на підготовці до найгірших сценаріїв, держава зосереджується на виборах. І цим, по суті, шкодить собі.

Якщо говорити про сприйняття Заходом такої риторики й дій України, які реальні негативні наслідки це може для нас мати? Наприклад, що станеться, якщо за певних умов Захід все-таки не визнає результати виборів? Або як можуть позначитися на нас заяви, про які йшлося раніше?

Наслідки реалізації передвиборних програм можуть бути для нас досить сумними. По-перше, це може призвести до зменшення підтримки України. Наприклад, якщо польський сенатор запитає: "А для чого нам підтримувати Україну, якщо вона в цей самий час витрачає півмільйона євро на передвиборчі витрати?" Така логіка може серйозно позначитися на готовності партнерів фінансувати наші програми.

По-друге, жодних серйозних ризиків із боку Заходу щодо нелегітимності виборів станом на сьогодні я не бачу. Думаю, Захід влаштує будь-який формат проведення виборів, навіть якщо він суперечитиме положенням Конституції.

Проте увага Заходу до цих виборів буде надзвичайно великою. Адже незалежно від формату мирних домовленостей, Україна зберігає великі шанси на євроінтеграцію та набуття членства в Європейському Союзі. Тому події, що стосуються внутрішньополітичного життя України — дотримання стандартів демократії, свободи слова тощо — перебуватимуть під ретельним контролем міжнародної спільноти.

Повоєнні вибори — це ті вибори, які Захід буде вивчати буквально під мікроскопом. Саме тому важливо провести їх на високому рівні.

Наразі ж ми, на жаль, демонструємо протилежне: підготовку до виборів у форматі єдиного марафону, тобто за умов обмеженої свободи слова, та реалізацію передвиборних програм, орієнтованих на окремі електоральні групи.

Нещодавно в одному з інтерв’ю голова партії "Слуга народу" Олена Шуляк заявила, що всі фракції нібито ще у 2023 році домовилися провести вибори за пів року після завершення дії воєнного стану. Також прозвучала заява Ярослава Юрчишина про те, що навіть після підписання документу про припинення вогню, режим дії воєнного стану не скасовуватиметься. Чому називають саме такі терміни? Наскільки це виправдано і від чого залежить? Адже в законодавстві йдеться про три місяці, які відводять на підготовку.

Я не готовий коментувати заяви ні Шуляк, ні Юрчишина. У нас є 400 депутатів, і кожен з них має право на власну думку. Проте в нас дійсно є публічний документ, підписаний лідерами фракцій і груп на початку 2023 року, де було чітко зазначено, що вибори мають бути проведені через пів року після скасування правового режиму воєнного стану.

Цей документ був важливим для суспільства і світу, щоб показати, що Україна не грається у "виборчі ігри". Але це не означає, що влада обов’язково дотримуватиметься цієї позиції.

Ключовим фактором у прийнятті рішень може стати політична логіка. Наприклад, побоювання конкуренції з боку військових політичних партій. У такому разі вибори можуть провести у прискореному форматі, поки військові ще перебувають на фронті й не мають можливості повноцінно брати участь у виборчій кампанії.

Така логіка може використовуватися для проведення повоєнних виборів, адже конкуренція з боку військових буде просто колосальною. Адже, перебуваючи в складі Збройних сил, навряд чи хтось із військовослужбовців зможе повноцінно вести виборчу кампанію. Ми це чудово розуміємо. Тому логіка проведення виборів може мати політичний характер, і це також небезпечно.

Для чого потрібен піврічний період часу? По-перше, це підготовка до виборів. Крім голосування громадян України за кордоном, у нас є проблема з внутрішньо переміщеними особами. Також існує проблема з чоловіками, які ухиляються від служби в армії. Очевидно, що їхня кількість може сягати сотень тисяч, а можливо, навіть більше мільйона.

У нас є проблеми, пов’язані з Державним реєстром виборців. Зараз Центральна виборча комісія працює над його оновленням, але це надзвичайно складний механізм.

По-друге, протягом майже трьох років війни інформаційний простір України функціонував у форматі єдиного телемарафону. Громадяни мали обмежений доступ до альтернативних джерел інформації. Для повернення до звичного інформаційного середовища, де представлені різні точки зору, теж потрібен певний час.

По-третє, майже три роки в Україні політичні партії не функціонують як повноцінні інституції. Більшість із них працюють у форматі виборчих штабів, що є великим плюсом. Але для відновлення їхньої роботи також потрібен час.

Крім того, ми не повинні ставити перешкоди для українських військових у реалізації їхнього права балотуватися та бути обраними. Тому я вважаю, що піврічний перехідний період — це обґрунтована норма. Спільна позиція щодо такого терміну мала би бути підтримана. Проте сказати, яка логіка домінуватиме у представників влади, складно. На реалізацію будь-якого сценарію сьогодні у влади в парламенті вистачає голосів.

Якщо дійсно не буде реалізовано право військових на голосування, які наслідки це може мати всередині українського суспільства?

Я думаю, що значних наслідків це не матиме, тому що кожна політична партія, яка братиме участь у виборах, намагатиметься залучити до своїх лав представників військових чи волонтерів. Повірте, навіть оновлена версія "Опозиційної платформи – За життя" обов’язково включить до першої десятки свого виборчого списку когось із відомих волонтерів або військових.

Запит на військових у суспільстві зараз надзвичайно високий, і рівень довіри до них також. Тому у нас можуть з’явитися військові партії, але поряд із ними будуть і політичні мародери, які спекулюватимуть на військовій тематиці.

Для виборців оновлена партія "Слуга народу" під іншою назвою, опозиційні партії, і навіть ті, хто представляє проросійські сили, можуть виглядати однаково – всі намагатимуться використовувати "військовий відтінок".

Політичні спекуляції на темі війни будуть значними. Окрім того, в ході підготовки до виборів нам важливо вирішити ще одне принципове питання — можливу участь у виборах оновлених версій заборонених проросійських політичних партій. Наразі проросійські політичні партії заборонені, але їхні представники залишаються у складі парламенту, місцевих органів влади та рад. Вони активно працюють і навіть готуються до виборів. Я вважаю, що необхідно ухвалити рішення про люстрацію, яке заборонить брати участь у виборах всім лідерам і керівникам заборонених проросійських політичних партій, а також кандидатам, які з 2014 року балотувалися від таких партій.

Ця заборона має поширюватися мінімум на два виборчі цикли, тобто на 10 років, що дозволить хоча б частково зменшити політичний вплив проросійських проєктів у цей період.