Чому українці повертаються на окуповані території: Андрющенко розібрав причини

Про це 24 Каналу розповів керівник "Центру вивчення окупації" Петро Андрющенко, зауваживши, що житло є критичною необхідністю для кожного. Сьогодні мільйони внутрішніх переселенців перебувають на території України, але незрозуміло, де вони розміщені.

Головні причини повернення

Переселенці, яким не вдалося знайти дешеве житло, змушені виїжджати за кордон або повертатися під окупацію. Варто зауважити, що з листопада 2024 року зробити це стало ще важче, адже через російську території майже не пропускають тих, хто їде туди вперше.

Це не скасовує іншу міграцію, яка відбувається систематично з тими людьми, які вже встигли отримати російські паспорти. Вони більше не перебувають на обліку. Коли повернення українців набуло розголосу, росіяни перестали їх приймати.

Якщо говорити доволі широко, то однією з причин є образа, відсутність турботи з боку держави, несправедливість, яка обурює людей. Це спонукає їх повертатися туди, де у них хоча б залишилися домівки й речі,
– розповів Петро Андрющенко.

Важливим фактором є те, що люди, які мають певні соціальні виплати, українську пенсію – можуть повертатися та одночасно отримувати фінансування від України та від Росії.

Яким є життя на окупованих територіях

Росіяни усвідомлюють, що життя на окупованих територіях, їхній розвиток до 2022 року був значно кращим, ніж у Росії. Навіть деякі невеликі селища чи міста виглядали більш конкурентоспроможними, якщо порівнювати з російськими.

Сьогодні без паспорта країни-агресорки життя на окупованих територіях неможливе. До 1 січня 2025 року українці, які були зареєстровані й мешкали в цих районах до 2022 року, мали право на пришвидшене отримання паспорта. Зараз ця норма перестала діяти. Люди без російського документа вважаються іноземцями.

Отримати російський паспорт – це довга й непросто процедура. Тепер в наших людей є 90 днів, аби покинути територію Росії, або в іншому випадку їх депортують. Без документів вони не можуть просити про медичну допомогу, адже іноземцям її не надають,
– підкреслив Андрющенко.

З ліками ситуація ще гірша ситуація. Теоретично їх можна купити, але препаратів, які потрібні для хронічних захворювань чи, наприклад, інсуліну – в аптеках не знайти. Тому зараз найгірше почуватимуться люди, які не отримали російського паспорта й живуть у сільській місцевості. Скоріш за все, їм доведеться виїжджати або їх депортують.

Що має зробити держава

Найперше подбати про житло для переселенців. Це можна зробити навіть без додаткових тотальних вкладень. Наприклад, роздати муніципалітетам державну нерухомість, якої є достатньо у великих містах.

Також повернути громадам право дбати про своїх людей. Адже часто військово-цивільні адміністрації не знають, де перебуває їхня громада. Разом з муніципалітетами та міжнародними партнерами треба переобладнувати нерухомість під житло для наших переселенців,
– наголосив керівник "Центру вивчення окупації".

Варто розуміти, що мовиться не про будинки чи квартири, а хоча б про дешеві чи безплатні гуртожитки. Вони необхідні людям, які не отримують ніякої іншої допомоги від держави. Тоді українці перестануть думати про повернення під окупацію.

Треба запустити програму перекваліфікації людей з окупованих територій. Всі, хто виїхали, мають певні професійні навички, які зараз не потрібні. Через це вони змушені шукати найдешевшу і найпростішу фізичну роботу, навіть якщо є кваліфікованими спеціалістами.

У Маріуполі були 2 величезні заводи, порти. Люди з професійними навичками зараз є в Україні. Нам не потрібно нікого із-за кордону. Достатньо знайти їх, швидко перевчити й залучати до військово-промислового комплексу,
– наголосив Андрющенко.

Люди можуть і хочуть працювати. Тому рішення, як вберегти українців від повернення до окупантів є, вони очевидні та їх можна реалізувати. На жаль, поки на це наважуються, з кожним місяцем кількість людей, які розчаровуються і виїжджають, – збільшується.

Наскільки важлива психологічна й соціальна адаптація

Про це треба дбати особливо, адже люди змінили не лише місце проживання, а фактично відмовилися від свого колишнього життя. До таких обставин треба звикнути. Переселенці мають відчувати, що їх не кинули напризволяще.

На щастя, здебільшого серед людей ми не бачимо негативного ставлення. Звісно, є винятки, але тотального негативного ставлення до внутрішньо переміщених осіб не фіксуємо,
– зауважив керівник "Центру вивчення окупації".

Проте уваги потребує постійна комунікація, щоб люди знали правду й розуміли, що відбувається у їхніх рідних містах. Наприклад, зараз з'являються відео, у яких пропагандисти переконують, що населення нібито чекало окупантів, навмисно залишилося на цій території. Очевидно, це не так, але дехто може повірити в такі розповіді.

"Тут важливо називати речі своїми іменами, наводити справжні цифри. Наприклад, у місті Кураховедонедавна жило близько 500 людей. А до повномасштабного вторгнення цифра становила 18 тисяч. Це яскраво показує справжнє ставлення громади міста до Росії. Мешканці підтвердили, що є частиною України", – наголосив Андрющенко.

Тому як переселенці, так і громади, які їх приймають, повинні розуміти, що насправді відбувається та проявляти добре, людське ставлення один до одного.