Пам’яті снайпера Ігоря Воєводіна

«Азовець» назавжди лишається «азовцем», віддавши свою юне гаряче серце Батьківщині

Ігор народився у 2003 році. Він з дитинства присвятив багато часу вивченню іноземних мов, вільно володів англійською, на достатньому рівні знав німецьку. Тому і вибір майбутньої професії пов’язував із міжнародними відносинами.

«Ми очікували, що Ігор зупинить свій вибір на міжнародному праві. Але він не відкидав і Одеську морську академію як можливість реалізувати свою здібність до мов та відкрити нові горизонти», - згадує батько хлопця, Олег Воєводін.

Але юнак обрав Київський національний університет імені Тараса Шевченка, де вивчав японську мову і мріяв стати перекладачем. «Цікаво, непросто, перспективно», - пояснив батькам свій вибір Ігор.

Паралельно він навчався у Військовому інституті КНУ, де готували офіцерів запасу для Збройних Сил України. Й отримані там навички Ігорю довелося застосувати вже з початком повномасштабної війни – у 2022 році хлопець став на захист Батьківщини у складі одного з добровольчих підрозділів.

Але намагався потрапити на службу до легендарного полку «Азов», щоб разом з елітним підрозділом взяти участь у деблокаді Маріуполя. Не встиг. Можливість вступити до «Азову» у нього з’явилася лише восени: його взяли на службу на посаду гранатометника. У складі підрозділу виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.

Паралельно зі службою Ігор продовжував навчання в університеті, не брав академвідпустку, бо обожнював вчитися. Зразковим студентом назвала хлопця його викладачка Тетяна Дибська.

У студентському ж середовищі юнак познайомився зі своєю майбутньою дружиною Дариною.

«Йому подобалось навчатись і дізнаватися щось нове, щоб потім це розповідати іншим людям. Ігор любив допомагати мені розібратися в чомусь новому, щоб ми могли це робити разом», - розповідає дівчина.

Хист до опанування нових знань, наполегливість та завзятість допомогли Ігорю й під час снайперської підготовки, яку він пройшов вже під час служби в «Азові». Він очікувано став одним з найкращих випускників курсу.

У війську Ігор обрав собі позивний «Стіч» - це герой мультиплікаційної саги, маленький прибулець з неординарними здібностями. У нього розвинутий нічний та інфрачервоний зір, він добре чує, не горить у вогні, може лазити по стелі… Маленький герой, якого важко знищити. Фігурку улюбленого героя Ігор носив із собою скрізь. Вона була єдиною річчю, що залишилася неушкодженою після обстрілу 19 серпня 2023 року, під час якого загинув військовий. Це сталося під Кремінною на Луганщині... Тепер йому назавжди 20.

Побратими згадують «Стіча» як надійного, сміливого та вправного бійця, який постійно прагнув самовдосконалення. У його очах ніколи не було страху. Попри молодий вік, воїн випромінював впевненість та надійність. Не виключено, що таку внутрішню силу йому надавала служба у легендарному підрозділі та почесне право носити його шеврон.

Ігор ставився до війни виважено, реалістично, і вважав, що без бою немає слави, а загинути зі зброєю в руках на полі бою – честь для воїна. «Останніми словами Ігоря перед виходом на бойове завдання були «Люблю вас. Не прощаємось…», - розповідає батько.

Влітку 2023 року хлопець успішно здав сесію та перейшов на 4-й курс. До омріяного диплома бакалавра не вистачило року.

В ужгородському ліцеї ім. Т. Г. Шевченка, де навчався Ігор, торік відкрили памʼятну дошку. А у березні 2024 року у столичному ботанічному саду ім. Олександра Фоміна на честь загиблого героя встановили паркову скульптуру у вигляді незламного маленького героя Стіча. Залізна рука фігурки навіки застигла у фірмовому жесті азовців – міцно притиснутій правиці до серця. Знак справжнього воїна та патріота.

Указом Президента України від 30 грудня 2023 року Ігор Воєводін нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).