Росія втратила цінність для одного із союзників, але в Кремля залишилися важелі тиску

У той час як Росія посилює позиції в Грузії, а відносини з Азербайджаном перебувають у стані невизначеності, у Вірменії вона втрачає вплив.

Єреван розчарований відсутністю військово-політичної підтримки з боку Москви під час другої карабаської війни. Її пасивною роллю під час повернення Баку контролю над Карабахом силовими засобами восени 2023 року. Тому він демонструє готовність вийти з ОДКБ та ЄАЕС і ввійти до ЄС. Днями уряд Вірменії зробив крок до цього, схваливши законопроєкт про запуск процесу вступу країни до Євросоюзу. В разі, якщо за документ проголосує парламент, рішення щодо євроінтеграції мають схвалити ще й на референдумі.

Раніше прем’єр-міністр Нікол Пашинян уже вжив низку заходів, які зменшують військово-політичну присутність Росії в країні та сприймаються як дистанціювання Єревана від Москви. Він заморозив участь Вірменії в ОДКБ. Домігся поступового виведення російських прикордонників із КПП у єреванському аеропорту та на вірмено-іранському кордоні. Розмістив на вірмено-азербайджанському кордоні місію спостерігачів ЄС, відмовившись від аналогічної російської пропозиції. Крім того, попри протести Москви Єреван ратифікував Римський статут.

«Розворот у бік ЄС — це серйозно. Росія втратила цінність для вірмен як країна, що захищає суверенітет Вірменії, і Єреван шукає нового союзника, здатного гарантувати його безпеку в умовах постійної загрози з боку Азербайджану. Таким союзником видається Захід. Тож нині Вірменія зміцнює політичне та військово-технічне співробітництво з Францією, Грецією, Кіпром — країнами, в яких напружені відносини з Туреччиною й, відповідно, Азербайджаном», — зазначив у розмові із ZN.UA директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

Але у Вірменії достатньо європесимістів. Вони зазначають, що Пашинян намагається провадити стосовно Росії дуже обережну політику. Кажуть про недостатні реформи в республіці. Впевнені в тому, що країну не надто хочуть бачити в ЄС серед учасників клубу, й звертають увагу на те, що переговори стосовно лібералізації візового режиму тільки-но розпочалися, а фінансова допомога Вірменії з боку Заходу значно поступається допомозі іншим країнам. Зрештою наголошують, що Москва має безліч важелів впливу на Єреван.

Серед скептиків — головний редактор «Медіамакс» Давид Алавердян. У коментарі ZN.UA він зазначив: «Із боку може виглядати так, що у Вірменії дуже серйозні суперечності з Росією. У вірменському суспільстві й справді розглядають російське керівництво як зрадників. Але між Вірменією та Росією — дуже тісні зв’язки. На кордоні так само перебувають російські прикордонники, а в Гюмрі розташована російська військова база. Товарообіг між країнами зростає: за десять місяців минулого року він становив 10,2 млрд дол., що вдвічі більше за показник 2023 року». Крім того, в РФ проживає велика вірменська діаспора.

«Не уявляю, як євроінтеграція може виглядати в реальній перспективі», — своєю чергою зауважив у розмові із ZN.UA сходознавець В’ячеслав Ліхачов. Залежність Вірменії від Росії особливо очевидна у сфері енергетики, комунікацій, продовольства… У власності росіян у Вірменії — залізниці, газогін, гірничодобувні компанії. І заява російського віцепрем’єра Алєксєя Оверчука про те, що в разі згортання відносин із ЄАЕС у Вірменії зростуть ціни на енергію та продовольство, а експорт країни скоротиться на 70–80%, — не пуста погроза.

«Не думаю, що Вірменія вийде з ЄАЕС, але сподіваюся, що покине ОДКБ і СНД. У Росії є ресурси для дестабілізації Вірменії, що може спричинити катаклізми», — вважає Алавердян. Наразі Москва не вживає кроків щодо зміни влади в Єревані. Можливо, тому, що в Росії впевнені: вони в будь-який момент можуть повернути назад те, що відбувається у Вірменії. Нині для цього немає ресурсів: війна з Україною й падіння режиму Асада в Сирії демонструють, що в Кремля бракує сил одночасно працювати на кількох фронтах.

Окрім того, попри програш у другій карабаській війні, вихід вірменів із Карабаху й проблеми в економіці Пашинян залишається найпопулярнішим політиком. За даними соцопитування Міжнародного республіканського інституту (МРІ), проведеного в грудні 2023 року й оприлюдненого навесні 2024-го, рівень довіри вірмен до Пашиняна становив лише 17%. Але навіть із таким невисоким рейтингом він значно випереджає своїх найближчих політичних конкурентів.

«Опозиція не має підтримки у вірменському суспільстві, оскільки її лідери багато в чому відповідальні за нинішні проблеми Вірменії. Зараз у країні немає альтернативи Пашиняну, який залишається ключовим гравцем у вірменській політиці. Його основні опоненти, а це колишні президенти Роберт Кочарян і Серж Саргсян, нічого не можуть запропонувати Вірменії, крім минулого. А минуле не влаштовує вірмен», — зазначив Ігор Семиволос.

Посилює позиції Пашиняна те, що у вірменському суспільстві розглядають Росію як ненадійного партнера. І якщо до другої карабаської війни серед вірмен панували сильні проросійські настрої, то після неї вони зникли, оскільки в їхніх очах Москва провадить проазербайджанську політику. Згідно з даними соцопитування МРІ, основними партнерами Вірменії у сфері безпеки є Франція (так вважають 50% респондентів), Іран (46%) і США (46%). Лише 31% опитаних бачить таким партнером РФ, хоча 2019 року таких було 93%.

Головний виклик для Пашиняна — убезпечити країну в умовах постійної загрози воєнних дій із Азербайджаном. Не так давно президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив, що Вірменія по суті є «фашистською державою» й джерелом загрози для регіону. Ця заява стала новим етапом ескалації у відносинах Баку та Єревана, які одночасно ведуть переговори про мирний договір.

«В Азербайджані серед політиків і військових є ті, хто хоче силою вирішити проблему Зангезурського коридору, який з’єднує Нахічеванський ексклав із рештою Азербайджану. Та й загалом вони хочуть, щоб Вірменія капітулювала. Ця частина азербайджанської еліти прагне спровокувати Єреван», — зазначив Ігор Семиволос. Тим часом баланс сил у регіоні явно не на користь Єревана. А за рахунок коштів від продажу каспійської нафти й газу, військової й технічної підтримки Анкари та Тель-Авіва Баку має значно сильнішу армію.

У Єревані серйозно ставляться до загроз, що лунають із Баку: Алієв відчув силу. Пашинян усіляко намагається уникнути катастрофічного сценарію. Опитані нами експерти не виключають, що нова війна між Азербайджаном і Вірменією ймовірна. Але вони вважають: якщо війна й почнеться, то не в найближчій перспективі. Наразі Баку намагається через ескалацію домогтися від Єревана максимальних поступок і зафіксувати в договорі положення, що обмежують суверенітет Вірменії.

В інтерв’ю кремлівському пропагандисту Дмітрію Кісєльову Алієв позначив чотири питання, що перешкоджають підписанню договору. Перше — утримання країн від міжнародних позовів одна до одної. Друге — нерозміщення представників інших країн на азербайджано-вірменському кордоні. Третє — зміна конституції Вірменії, в якій є посилання на декларацію про незалежність, де згадано постанову «про возз’єднання Вірменської РСР і Нагорного Карабаху». Четверте — ліквідація Мінської групи ОБСЄ.

У Єревані, схоже, готові піти назустріч вимогам азербайджанців: це дасть змогу зберегти вірменську державність і стабілізувати відносини з Азербайджаном і Туреччиною. Але ключовим питанням для двох країн залишається Зангезурський коридор, який через вірменську територію має з’єднати західні райони Азербайджану з його ексклавом — Нахічеванською автономною республікою: Баку вимагає від Єревана визнати екстериторіальність Сюнікського району, на що Вірменія піти наразі не готова.

Політика Пашиняна — це балансування на межі між тиском Москви, погрозами з Баку й очікуваннями вірменського суспільства. У ситуації, коли колишній союз із Росією перестав працювати, Пашинян символічними діями прагне забезпечити підтримку Вірменії з боку Заходу й створити нову модель безпеки. Однак ціна цього курсу може виявитися високою, якщо Москва почне активно застосовувати традиційні важелі впливу на Єреван.