Військовий фотограф, автор фільму «Два дні в Іловайську». Згадаймо Руслана Ганущака

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Руслана Ганущака.

На війні в Україні загинув воєнний фотограф і оператор, боєць 92-ї Окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка Руслан Ганущак (позивний Остап). Про це на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook повідомила речниця Івано-Франківського обласного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки Наталія Коцкович. У минулому вони разом працювали у пресслужбі «Азова».

Ганущак розпочав свою діяльність як воєнний оператор у 2014 році, будучи бійцем батальйону «Азов». Він став одним із документалістів війни на Донбасі, фіксуючи злочини російських військових у Широкиному, Гранітному, Бердянському, Лебединському та Мар'їнці.

Його роботи, включно з фільмом про грузинських добровольців «Брат за брата», були представлені у США, Британії та інших країнах світу.

У 2016 році Ганущак зняв документальний фільм про війну на Донбасі «Два дні в Іловайську» – про те, з чого починався Іловайський котел.

У 2022 році він став військовослужбовцем 92-ї механізованої бригади ЗСУ, продовживши публікувати фото й відео про війну.

«Ми нашим дуетом знімали найкращі кадри і короткометражки з Широкиного, Гранітного, Бердянського, Лебединського, Марʼїнки. Ми пліч-о-пліч фіксували у своїх сюжетах всі злочини Росії на Донбасі. Руслан був неймовірним! Мої смішні історії з війни зазвичай були повʼязані з ним. Це Руслан вивозив групу під час мінометного обстрілу в Широкиному. Коли всі вже молилися, він просто спокійно обертав до нас голову і казав: «я і цього разу вас вивезу». Запашна фірмова кава від Остапа – всі знали, що без неї робота не почнеться. А заварював він її у глиняне горнятко, привезене з Карпат.

А як Руслан любив Карпати!!! І не тільки українські гори! У мирний час Руслан багато подорожував і підкорював вершини в Україні і закордоном. А потім захоплено про них розповідав… З початком війни Руслан знайшов своє місце і у ній. Він знімав відео, фотографував та готував матеріали про війну в Україні. Завдяки його праці, світлини з війни побачили у Америці та Англії. Також світ побачив його фільм про грузинських добровольців в Азові «Брат за брата». Рік тому, коли Руслан вже служив у 92 механізованій бригаді ЗСУ, у Івано-Франківську організували його виставку світлин. Руслан був моїм одним із кращих друзів. Талановитий, розсудливий, скромний, стриманий і дуже добрий. Україні бракуватиме його, правда. Він багато користі міг ще принести для нашої перемоги», – написала Коцкович.

Спогадами про Руслана Ганущака поділився також воєнний журналіст Андрій Цаплієнко: «Сьогодні на війні загинув мій друг. Дуже близький. Надійний. Людина неймовірно світла. Наповнена талантом, добром і бажанням змінити світ на краще. Руслан Ганущак. Оператор. Режисер. Боєць». 

За словами Цаплієнка, подружились вони з Ганущаком, коли він був в «Азові».

«Це Руслан підняв прапор на вишці над відбитою в ворога територією в селищі Широкине під Маріуполем. Ми працювали в одному ритмі й думали однаково. Ми тримались одних і тих же цінностей, що не заважало нам сперечатися. Ми робили сюжети так, щоб нікого наша війна не залишала байдужим. У нас були свої коди і свої прислів’я», – розповів Цаплієнко.

«І настане день, коли мільйони скажуть Героям Слава! А Пінк Флойд заспіває «Червону Калину», – так ми казали. «Хочу з тобою працювати», – пригадав Цаплієнко слова Ганущака, коли почалась повномасштабна. – «Хочу бути корисним».

Цаплієнко розповів, що їх разом накрило РСЗВ в Анисовому під Черніговом: «Він перший крикнув «Лягай!», коли зашелестіли ракети. Врятував, по суті, всіх, хто був поруч. Наша машина була вся в дірках, як решето. І мене теж зачепило. Та, якби не Руслан, все могло бути значно гірше. А коли я ліг на операцію, Руслан сказав мені: «Не хочу ні з ким, крім тебе, знімати. Піду служити». І пішов до 92-ї бригади».

За словами Цаплієнка, Ганущак все робив так, нібито від його роботи щось мало змінитися. На краще. Він завжди намагався розібратися в тому, що хотів знати. Він мав золоті руки. Він був глибокою людиною, бо бути поверхневою його не влаштовувало. Він ліз в саме пекло не тому, що був «адреналінщиком», а тому, що хотів знати все про цю війну, бачити її впритул і бачити тих людей, які тримають Україну. І тому він сам став такою людиною.

«Він загинув як герой. Але хіба від цього легше його дружині? Його дітям? Його друзям? Я передивляюсь його фото. Читаю його повідомлення. Слухаю голосові. Ось він кілька місяців тому написав. Прочитайте. Згадайте. Не забувайте, що ми втрачаємо найкращих», – написав Цаплієнко і опублікував слова Ганущака: «Я вирішив піти на службу, бо відчував, що можу зробити щось більше для свого народу, для своєї країни. Тут, на передовій, я вільний. Вільний від страху смерті. Тебе не турбують дрібниці. Це неповторне відчуття свободи. Ти розумієш, що можеш не повернутися з бойового завдання. І це нормально, це війна. Але «фішка» не в тому, щоб геройські загинути. Складніше вижити у цьому всьому і дійти до Перемоги. А потім ще треба відбудовувати країну і нове суспільство! Ця війна мусить нас змінити, вже змінила».

У Руслана Ганущака залишилися дружина та донька. 

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.