«Бессарабська народна республіка». Десять фактів про регіон, на який почала «претендувати» Болгарія

10 січня лідер болгарської проросійської партії «Відродження» Костадін Костадінов заявив, що Болгарія має право претендувати на Південну Бессарабію. Але не тільки. На Македонію, між іншим, Болгарія має право претендувати також. Про це Костадінов написав у ФБ та напустив історичного туману у дусі його друга Путіна. 

«Це була частина болгарської держави понад 450 років. Болгари є корінним населенням цієї території: з VI століття і донині становлять більшість населення. Для порівняння, Україна володіє Південною Бессарабією лише 34 роки (Костадінов має на увазі, що то 1991 року ця територія належала до складу СРСР – «Главком») Україна розпадається, і на майбутньому мирному конгресі, який вирішить долю невдалої так званої української державності, Болгарія повинна претендувати на болгарську Бессарабію», – зазначив автор. 

Коментувати «вагнування» болгарського політика-маргінала про розпад України, ані те, що було 15 століть тому, не варто. Зосередимося на більш актуальних моментах та дамо відповідь на десять запитань про українську Бессарабію та про того, хто хоче її відібрати.

1. Хто такий Костадін Костадінов?

Проросійський діяч, котрий заснував партію відповідного спрямування у 2014 році. На жаль, її політична вага поступово зростає. Сам Костадінов роботу в інтересах Росії заперечує.

«Я весь час говорю лише про Болгарію, не знаю, де ви чули, щоб я говорив про Росію…», – запевняє він. При цьому Костадінов постійно хитає ситуацію і всередині країни, запевняючи, що нині діюча болгарська влада – нелегітимна та незаконна.

2. Як сприймають на Костадінова у Болгарії?

Узимку минулого року делегація «Відродження» побувала у Москві – на запрошення путінської «Єдиної Росії». Тобто із Москвою у Костадінова відносини є, вони дружні та навіть, можна сказати, братерські. Але у самій Болгарії Костадінова та його політичну силу назвали «неофашистською». 

Автором цього визначення є колишній прем'єр-міністр Болгарії Ніколай Денков.

«Неофашистська партія безчинствує у Народних зборах, вона піариться у національних ЗМІ, оголошена війна європейським цінностям, які є також болгарськими цінностями. Болгарія програє битву за свою європейську ідентичність», – констатував Денков.

3. Чи відреагувала офіційна Софія на провокаційні заяви Костадінова?

Поки що ні. Хоча українська сторона закликала чинну владу Болгарії відреагувати на слова Костадінова.

«Висловлювання лідера партії «Відродження» щодо територіальних зазіхань до України є неприпустимими для політика країни-члена ЄС, і підтверджують його системне просування наративів Кремля», – зазначає українська амбасада у Болгарії.

Загалом владі Болгарії властива неспішна реакція на гарячі події. Як зазначав «Главком», у 2022 році Софія досить довго народжувала відповідь на вимогу Москви вивести сили НАТО з Болгарії та «відкотити» кордону Альянсу до 1997 року.

4. А що кажуть у Македонії, на яку Костадінов також поклав око? 

Реакція Македонії була бурхливою та своєчасною. МЗС Республіки Північна Македонія назвало «зловмисні заяви» Костадінова «прямим нападом на суверенітет» країни і зажадало реакції з боку офіційної влади. А президентка Північної Македонії Гордана Силяновська-Давкова розцінила слова Костадінова як «непристойну пропозицію».

Озвався і політичний блок албанських партій Vlen/Вреди, який входить до правлячої коаліції: там нагадали, що «Болгарія за Угодою про добросусідство з ЄС зобов’язалася бути партнером, промоутером і прихильником Північної Македонії на шляху до членства в Європейському Союзі», а нині порушує взяті на себе зобов’язання. Про все це повідомляє «Балканський оглядач».

5. Де та Бессарабія, що раптом стала каменем спотикання?

Бессарабія – історична область у східній Європі між річками Прутом, Дністром і гирлом Дунаю та Чорним морем. Вона також відома під назвою «Буджак». В Україні Бессарабія утворює південно-західний кут наших територій – з Молдовою на півночі та Румунією на заході. 

Свого часу Бессарабія перебувала під владою Османської імперії (наприкінці XV століття), потім правителі змінювались на румунських, російських і радянських. У 1954 році Ізмаїльська область, названа на честь найбільшого міста, була інтегрована в Одеський регіон, ставши у 1991 році частиною незалежної України. 

Болгарія як суверенна країна, член ЄС та НАТО, має поважати міжнародні визнані кордони іншої суверенної держави України.

6. Що іще відомо про українську Бессарабію?

Джерела «Главкома», які часто бувають або проживають в Бессарабії, засвідчують, що  це – переважно російськомовний регіон з яскраво вираженою ностальгією за радянськими часами. Жодна національна група не утворює тут більшості, а етнічні українці становлять менш ніж половину від загального 600-тисячного населення. За віросповіданням домінують християни – віряни УПЦ МП. Багато хто з місцевих має, окрім українського, ще болгарський або румунський паспорт.

Усі народності, у принципі, уживаються мирно. «Главком» знайшов в архівах лише один неприємний інцидент майже десятирічної давнини. Жителі села Лощинівка вчинили щось на кшталт самосуду над сім’ями ромів – одного з ромів звинуватили у вбивстві дев’ятирічної дитини. Під тиском населення роми були змушені покинути Лощинівку та переїхати. Місцева влада у цей конфлікт не втручалася. 

7. Що таке «Бессарабська народна республіка»?

У 2014-2015 роках багато хто припускав, що Бессарабія може стати наступною після Криму та Донбасу в контексті поширення сепаратистських настроїв. Але тут подібні прояви були швидко зведені нанівець. І не лише через вчасні дії силових структур. Ще одну «народну республіку» просто не підтримало місцеве населення. 

А сталося от що. У квітні 2015 року була спроба запустити так звану «Бессарабську народну республіку», що складалася б з дев’яти західних районів Одеської області. Сепаратисти навіть провели лише одну пресконференцію у ресторані «Монте-Крісто» в Одесі. При цьому ніхто так і не відповів на їхній заклик приєднатися до так званої «Народної ради Бессарабії». Авантюра з тріском провалилася, хоча могла закінчитися й трагічно: СБУ повідомляло, що в плани організаторів «БНР» входив підрив мостів у регіоні – через підірвані мости до «БНР» мали приєднатися війська з невизнаного Придністров'я та Гагаузії.  

За словами голови тодішнього голови СБУ Василя Грицака, проєкт «Бессарабія» курував Ірнал Ардзиндба – заступник радника президента РФ Путіна Владислава Суркова. 

8. Що сталося з тими, хто впроваджував «БНР»?

14 червня 2016 року Україна обміняла двох політв'язнів – 74-річного Юрія Солошенка та 25-річного Геннадія Афанасьєва на двох… ні, не росіян, а українців, котрі якраз і проходили по справі «Бессарабської народної республіки». Усі фігуранти цієї провокації були затримані СБУ ще у 2015-му, а двох із них Росія зажадала звільнити та переправити до себе. 

Це були українські журналісти Олена Гліщинська та Віталій Діденко. Гліщинська працювала директором телекомпанії «Нова хвиля», а Діденко – редактором проросійського сайту «Настправда». Першу заарештували у квітні 2015-го за посягання на територіальну цілісність та державну зраду. У СІЗО вона, до речі, народила дитину. Діденка ж відправили до слідчого ізолятора після обшуку у його квартирі, де знайшли маніфест про відокремлення Бессарабії. Під час затримання він намагався тікати, вистрибнув із вікна і зламав ноги.

9. Хто ще претендував на українську частину Бессарабії?

У січні 2024-го румунська ультраправа партія «Альянс об’єднання румунів» та її лідер Клаудіу Тирзіу закликав до відновлення Румунії у її історичних кордонах. «Північну Буковину не можна забувати! Південну Бессарабію не можна забувати! Земля Герца, Закарпаття, все, що було і є румунським народом, має повернутися в межі тієї ж держави!», – заявляв він. 

Наприкінці минулого року у Румунії були проведені президентські вибори, де у фінал вийшли проросійський ультраправий кандидат Калін Джорджеску та представниця ліберал-консерваторів Елена Ласконі. Перемога Джорджеску не означала б нічого доброго для України, однак зараз питання переможця все ще відкрите – Конституційний суд Румунії вирішив скасувати перший тур виборів та перепризначити його на травень. Якщо владу в країні здобудуть ультраправі, це запалить зелене світло для таких як Тирзіу, і територіальні претензії гарантовано будуть звучати знову.

10. Як регіон реагує на заклики єднання з Болгарією та Румунією?

Поки що – все спокійно. «Главком» проаналізував місцеві медіа та сторінки у соцмережах, аби переконатися у цьому. Аналітика щодо покриття Бессарабії українськими телеканалами, визнає, що якісного контенту, який «ловиться» на території регіону, все ще замало. 

«Є проблеми з покриттям у деяких селах Болградського району, у Тарутинській громаді, у Ренійській і Вилківській міських громадах. Ще 2014 року влада рапортувала про те, що 95% населення області отримали можливість цілодобово безкоштовно приймати три загальнонаціональні та місцеві канали. Особливо це стосується радіосигналу. Якщо їхатимете на авто поблизу кордону, то навіть не мрійте почути хоч щось із радіоприймача українською. І так було завжди, попри те, що офіційно ще з того ж таки 2014 року «територія області на 99,8% охоплена радіопрограмами Одеської обласної державної радіокомпанії». От тільки як так виходить, що дороги, якими мандрують подорожні Бессарабією, весь час потрапляють у ті зловісні 0,2%?», – запитує видання Infopost.

А відтак важливо не програти ідеологічну війну за українців, які живуть у Бессарабії. 

«Донині українське якісне кіно на великому екрані в регіоні недоступне. Книгарень майже немає. У бібліотеках бракує сучасної актуальної літератури. Сюди вкрай рідко доїжджають із виступами популярні артисти й письменники. Гастролі провідних театрів відсутні як явище взагалі», – продовжує перелік відсутніх можливостей Infopost. 

Такі лакуни неодмінно намагатиметься заповнити ворог. А ворог у нас – один, хоча він і постає у різних іпостасях.

Під його личиною може ховатися і Костадін Костадінов, і Клаудіу Тирзіу, і всі, хто мріє шматувати Україну на частини, пересварити їх між собою та запустити сепаратистські процеси. 

Як боротися із цим – держава знає. Протидія «Бессарабській народній республіці» є тому підтвердженням. 

Наталія Лебідь, «Главком»