Максим Бородін – про хіт «Якби не ти», продюсера, новий альбом, мінуси публічності та родину

«Якби не ти – я б не вірив в любов, якби не ти - я б не знав, в чому сенс у простого земного життя»… 51 мільйон прослуховувань пісні «Якби не ти» Максима Бородіна лише в YouTube - тож ви точно знаєте ці слова напам’ять. Або ж, принаймні, чули.

Минулого року пісні артиста потрапили у чарт «Топ 100» від Apple Music Україна. 7 лютого співак презентує сольний альбом, а 12-го відіграє перший сольний концерт у «Жовтневому» у Києві.

В інтерв’ю Коротко про Максим Бородін поділився, в чому феномен треку «Якби не ти», чому обрав своїм продюсером Вадима Лисицю, за що вдячний дружині Наталії, про спілкування зі Святославом Вакарчуком, як реагує на плітки в шоу-бізнесі та якими мріями живе далі. 

Озираючись назад, вже розумію, що всьому свій час

- Максиме, ви все життя писали пісні, але багато чого лежало в столі. «Якби не ти» коли була написана?

- З роками, написавши багато пісень, я став вже інтуїтивно відчувати, яка пісня слабенька, яка – середня, а яка – хороша. Коли написав «Якби не ти», одразу відчув, що це хороша пісня, тому вона майже не лежала в столі. Звернувся до Вадима Лисиці, який вже став моїм другом, продюсером і партнером, щоб він зробив для неї аранжування. Тому ця пісня не чекала свого часу, ми випустили її одразу, щоб люди її почули.

- Ви з Вадимом земляки. Давно знайомі чи доля звела вас вже в Києві?

- Колись я приходив на шоу «Х-фактор», де Вадим Лисиця був музичним продюсером. Але тоді ми не звернули уваги один на одного. Коли вже стали разом працювати, Вадим згадав, що бачив мене на кастингу цього проєкту.

Вадиму мене порекомендував мій друг. Він теж родом з Вільнянська, як і я, у нього в Києві є студія звукозапису, і я попросив Толіка познайомити мене з людьми, які можуть щось вирішувати в нашому шоу-бізнесі. Першим, кого він набрав, був Вадим Лисиця.

Я прийшов до Вадима зі своїми піснями, він послухав, щось йому сподобалось, десь він зробив мені якісь підказки, але співпрацювати ми почали пізніше.

Думаю, так сталося тому, що тоді не було такої пісні, як «Якби не ти». Саме з цієї пісні почалася наша співпраця. Озираючись назад, я вже розумію, що всьому свій час, що не варто форсувати події, час сам за тебе все розставить на місця. Просто треба продовжувати робити свою роботу – от і все.

- Ви з Вадимом завжди тепло говорите один про одного. Не боялися йти до продюсера? Бо, зрештою, мені важко пригадати історії, коли наші артисти розходилися з продюсерами без скандалів.

- Словом «продюсер» у нас називають іноді різні професії. Часто продюсером вважають людину, в якої товстий гаманець, яка вкладає в тебе гроші, робить за тебе всю адміністративну і творчу роботу, а ти виходиш на сцену як маріонетка. Цього я не хотів і боявся.

Я завжди розумів, що я музикант, автор своїх пісень, що я артист, який вміє працювати на сцені. І що мені потрібен партнер, який допоможе зі зв’язками і аранжуваннями. Наприклад, є людина, яка обробляє деревину, а є людина, яка з цієї деревини робить човни. Умовно кажучи, я обробляю деревину, а Вадим робить човни.

Мені завжди хотілося, щоб у нас була невеличка артіль, невеличкий цех, де кожен робить свою роботу, один одного розуміє і прагне зробити пісню кращою. У моєму житті було багато людей, з якими я хотів співпрацювати, але ніколи мені не вдавалося знайти таку людину, як Вадим.

Чого я хвалю чого? Чого ставлюся до нього з теплом? Бо до того матеріалу, який я шкрябаю у себе на кухні днями і ночами, Вадим відноситься як до свого, рідного, він має для нього таке ж велике значення, як і для мене. І знайти таку людину - це дар, велика удача.

А повертаючись до питання, чи переживав, ідучи до продюсера? Ні. Я знав, яким він має бути, в мене був його образ в голові. Я завжди сподівався знайти однодумця. Щасливий, що знайшов таку людину, як Вадим.

- Правильно я розумію, що ви вкладаєте свої гроші в творчість? Тобто не берете гроші у продюсера, не залазите в борги, щоб бути потім комусь винним?

- На початку ми залазили в борги. Зараз ці гроші, які були вкладені, потихеньку повертаємо. Мені здається, це нормальна історія, коли люди роблять бізнес.

Ми вкладаємо не дуже великі кошти, бо не сподіваємося заробити моментально. Той, хто робить все поступово, потихеньку, довше буде сяяти на цьому небосхилі. Тим паче, враховуючи, що у нас йде війна, сильно розгулюватись - це було б навіть трішки аморально. Тому рухаємося маленькими впевненими кроками.

Найбільша нагорода – це куплений квиток на мій концерт

- Аналізували для себе, чому «вистрелила» саме «Якби не ти»? Лише на YouTube 51 мільйон прослуховувань. Не кожна зірка може похвалитися такими результатами.

- Колись один великий музикант сказав, що люди розкладають пісню на різні жанри, але насправді жанрів тільки два – це погана і хороша пісня. Думаю, це хороша пісня. Хоча далеко не кожна хороша пісня «вистрелює», подобається людям.

Потрібно, щоб співпали певні складові. Перше – це час. Ця пісня була потрібна саме в той час, коли вона вийшла, вона дає надію. Під час великої війни людина для людини стала ще важливіша, ніж раніше. Ми стали роз'їжджатися по містах, розвозити сім'ї по різних краях, хтось пішов на фронт… Багато людей були розділеними не за своєю волею. Тому такі пісні, як «Якби не ти», стали моральною підтримкою. Це я знаю і за відгуками, і особисто мені люди говорили. Це пісня, яка просто співпала з часом.

До того ж, Вадим Лисиця знайшов правильне аранжування, яке підсилило пісню, зробило її ближче до слухача. Тому пощастило, що прийшов її час і пісня стала потрібною людям. Якби ця пісня вийшла за 2-3 роки до свого релізу, вона могла би бути не так почутою людьми. При цьому сама пісня не була би гіршою. Тому, напевно, це той момент, коли все співпало.

- 51 мільйон прослуховувань у «Як би не ти», 25 мільйонів – у «Скажи мені», по 3 мільйони – у «Не відпускай» і «Притулись - обійми». Це нормальні роялті? Вдалося щось заробити?

- Коли мене питають, скільки мені потрібно для життя, завжди кажу, що хотів би не задумувався про те, де взяти гроші для сім'ї. Маю на увазі на базові потреби – їжу, лікування, одяг, навчання дітей, і при цьому продовжувати вкладати в музику. У мене виходить це робити. Можливо, я не можу відкладати на якийсь важкий день, але базові потреби для родини закриваю і встигаю писати музику. В нашій країні під час великої війни це велика розкіш, і я вдячний за все.

- Торік дві ваші пісні потрапили в «Топ 100» Apple Music Україна. «Скажи мені» - 27-ма сходинка, «Якби не ти» - 29-та. Ви були в номінації «Відкриття року» премії YUNA-2024. Які це відчуття?

- Кожного разу це одні й ті самі відчуття – розуміння того, що моя музика потрібна людям. Інколи сам дивуюся, що те, що тримаю в своєму серці, в голові, а потім виписую в рими і музику, важливо й для інших. Може, так тому, що багато років я писав для дуже вузького кола, майже тільки для сім'ї, і досі не звик до того, що багатьох людей моя музика рятує і тримає на плаву. Мене кожного разу це радує, наче малу дитину.

Не хочу применшувати такі премії, як YUNA, але найбільшою нагородою для мене завжди було, є і, думаю, буде – це куплений квиток на мій концерт, це повний зал. Коли виходжу на сцену, постійно ловлю себе на думці, що люди, замість того щоб після важкої роботи влягтись на дивані, з'їсти щось смачненьке, подивитись якусь свою улюблену програму або фільм, купують квиток, вдягаються у святковий одяг і йдуть до мене.

Найбільшої нагороди, ніж люди на моєму концерті, для мене просто не існує. Все інше - це просто приємні бонуси.

Дружина завжди допомагала мені вірити в себе

- Думаю, як і багато артистів, ви теж відчували зневіру: а якщо не вийде?  Шукати себе – це добре, коли є можливість, в тому числі й фінансова. А у вас велика родина, яку потрібно забезпечити.

- Я зневірювався багато разів. Але щоразу повертався в свою «релігію». Завжди думав: а якщо я, зробивши до цього мільйон кроків, не зробив лише пів кроку, не дійшов міліметр і опустив руки? Думав про те, чи зможу коли-небудь бути щасливим, якщо не здійснив те, у що вірю. Мені здавалося, якщо зрадити свою мрію, щастя мені не бачити. Завжди думав, що це завелика ціна.

Потім, маючи вже трьох доньок, говорив собі: а чи матиму я право їм щось радити, казати, вчити стояти на своєму, досягати своєї цілі, якщо сам своєї не досяг!

І таких питань переді мною завжди стояло так багато, що вони спонукали мене продовжувати робити те, у що вірю. Мені здавалося, якщо моя мрія не здійсниться, то й життя буде неповноцінним. Тому іншого вибору, як працювати, не було.

- Мені здається, велика шана і подяка в цій історії й вашій дружині, яка підтримувала, не казала, що хочу нові чобітки чи авто, а ти, мовляв, вкладаєшся лише в себе. Ви їй дякуєте за це?

- Я не можу прибрати свою роль в цьому процесі, але однозначно своїм успіхом я завдячую й Тасі. Точно знаю, що значно легше зневіритися, коли ти тільки сам віриш в себе.

Тася неодноразово мені казала: «Я ніколи не сумнівалась, що в тебе все вийде». І одна справа, що вона ніколи не сумнівалась, інша справа - завжди підтримувала, ніколи й слова не сказала, що, мовляв, у нас складно з грошима, а ти вкладаєшся в музику і часом, і ресурсом, і тими самими грошима. В цьому сенсі вона була єдиною підтримкою, вона протягом багатьох років допомагала, коли моя енергія в мені просідала.

Мотивація - це короткий вогник, потрібна дисципліна, щоденне писання. І Тася була другим двигуном, паливом, завжди допомагала мені не сходити з дистанції і постійно вірити в себе. Часто кажуть, що за успішним чоловіком стоїть жінка. Не знаю, як за іншими, а за мною точно.

- Ось кому ви мусите платити роялті за натхнення! Бо всі ваші пісні про кохання до неї.

- Однозначно. Тут інших думок бути й не може. Це чиста правда.

- 7 лютого у вас реліз альбому. Це перший альбом?

- Колись, щоб навчитися писати пісні, я поставив собі ціль - щороку випускати по альбому. Тому випустив вже сім альбомів. Можливо, не на такому професійному рівні, це все робилося самотужки. Тому, можна вважати, що це мій перший альбом з таким звуком, мастерингом, матеріалом. Це найкраще, що я зробив в цьому житті.

- Одразу після виходу альбому у вас і перший великий сольник у «Жовтневому» у Києві. Готові?

- Готовий. Про це мріє кожен артист. Це велике щастя, ще одне здійснення мрії. Наразі це буде найбільший майданчик, де я виступатиму. У Києві буде розширений склад музикантів на сцені, запрошені гості і розширена програма. Співатиму найкращі пісні, створені зі ці півтора року. А за півтора року ми зробили понад 25 пісень.

- Святослава Вакарчука на сольник запросите? Ви товаришуєте ще з часів вашої участі в «Голосі країни».

- Ви підкинули чудову ідею. Поговоримо, і я одразу напишу і запрошу на концерт. Ясно, що він дуже зайнятий, але я все ж таки спробую.

- Спілкуєтеся час від часу?

- Важко сказати, що ми прямо спілкуємося. Але я, маючи його номер телефону і користуючись можливістю, що він завжди готовий дати пораду, щось підказати, завжди до нього звертаюся. Слава мені відповідає, дає конкретні поради з приводу пісень. Я іноді прислухаюся, іноді - ні. Але завжди безмежно вдячний за можливість спілкуватися із класиком.

Я артист, і використовувати слова, яких немає в офіційних словниках, - це моє право

- А Златі Огнєвіч ви запропонували заспівати разом?

- Частину своїх пісень Злата записувала у Вадима на студії, і він цю ідею запропонував. Ми всі разом зустрілися, я привіз пісні, які на той момент були в мене в роботі, зіграв три чи чотири пісні, і Златі сподобалась пісня «Без тебе», яку ми зрештою й записали.

Зустрілись на першому зіспівуванні, а далі вже кожен окремо записував свою частину пісні, не бачачись, бо графіки не співпадали. Зустрілись уже на майданчику, коли знімали кліп.

- До речі, пісню обговорювали ще на етапі анонсу за вживання слова «біжав». Не засмучувало, як автора, що так всі вчепилися за це слово?

- Перші кілька днів мене це засмучувало. Хоча слово не вигадане. Можливо, його немає в словниках. Але не всі слова, які існують, є в словниках. Я  родом з містечка Вільнянськ, і там це слово вживають. Сказати, що слова «біжав» немає, значить, сказати, що його і у Вільнянську ніколи не було. А це неправда. Люди ним користуються.

Я не вчений-філолог. Я артист, художник, і використовувати слова, яких, можливо, немає в офіційних словниках, - це моє право. Я знав, що правда за мною, і з часом переможе пісня, а не оці голоси, які кричать, що цього слова немає. Що, зрештою, вони замовкнуть, втомляться, забудуть, а пісня залишиться.

Бачу по відгуках, що людям «Без тебе» подобається. Тому вже зараз ставлюся до цього, щиро кажучи, з посмішкою.

- Готові до публічності – і ви, і родина? Приміром, коли ви випускали трек зі Златою Огнєвіч, почали писати, начебто між вами роман. Як таке сприймаєте?

- Кожен новий виток спочатку важко сприймаю, але усвідомлюю, що це даність. Поступово сприймаю ці правила гри.

Іноді буває неприємно, але все залежить від того, наскільки ти готовий тримати цей удар, сприймати як іншу сторону медалі творчої професії.

Сказати, що я до всього готовий, - точно ні. Напевно, це і неможливо. Але поступово з цим зживаюсь. Є деякі речі, які не обов'язково сприймати, краще уникати, обходити.

- У родині обговорюєте такі моменти? Бо такі плітки може прочитати ваша дружина, доньки, і це може бути для них неприємно.

- Обов'язково. Ми завжди розмовляємо, коли виникає така ситуація чи є необхідність. Обов'язково треба розмовляти, щоб тримати баланс. Розмови – це наче ліки, коли ти відчуваєш якісь симптоми. Пояснюю, що це негативна сторона моєї професії.

З моїх чотирьох дівчат троє уже знялися в моїх кліпах

- Ви близькі з доньками? Можете на різні теми порозмовляти?

- Ми близькі. Про щось вони розмовляють з мамою, про щось з нами обома. Коли ми ввечері збираємось за столом, вони діляться усіляким. Я, напевно, не міг би таким поділитися, будучи у своєму віці. Наприклад, про закоханості з нами розмовляють. Тому мірилом довіри і близькості, як на мене, якраз і стають складні теми, якими вони з нами діляться. Мені здається, щирість між нами не втрачена, і це комплімент нам, батькам.

 - У кліпі на пісню «Одна» знялася ваша молодша донька Аня. Вона розуміла, що вона - головна героїня вашого кліпу?

- Вона одразу відключила в собі дитину і, маючи невеликий гонорар, працювала як справжня артистка. Вона розуміла, що має зробити свою роботу, і відпрацювала без вередувань 8 чи 10 годин. Дуже вдячний за цю роботу донечці.

- Сестри не образилися, що знімалася тільки Аня?

- У кліпі «Якби не ти» знімалася моя середня донька Катюшка. Насправді, коли ми знімали кліп «Якби не ти», запрошував всіх трьох. Вероніка і Аня тоді чомусь не захотіли, вже не пам'ятаю чому. Можливо, дівчата не знали, наскільки великою буде ця пісня. Тому з моїх чотирьох дівчат троє уже знялися в моїх кліпах (дружина Максима Бородіна, Наталія, зіграла головну роль у кліпі на пісню «Притулись - обійми». – Авт.). Не знімалася лише Вероніка. Ми розмовляли з нею про те, що це справа часу. Тому, думаю, приводу ображатися нікому не давав.

- Кому з дівчат цікава творча кар'єра?

- Найбільше цікавиться музикою молодша Аня. Вона знає всі мої пісні, співає. Я їй запропонував грати на фортепіано, і вона погодилась. В ній живе музика.

- Ви кажете, що концерт у «Жовтневому» – це здійснення ще однієї мрії. Що далі у мріях?

- Хочу мати можливість продовжувати виступати, записувати альбоми, збирати більші майданчики. Хочеться написати якомога більше пісень, які стануть народними. Які будуть не просто хітами на два-три тижні чи місяць, а потім зникнуть назавжди, хочеться написати пісні, які залишаться на десятиріччя.

Хочу зібрати Палац «Україна», потім - Палац спорту.

Хочу, щоб моя сім'я була здорова. Хочу, щоб я і далі займався музикою і міг забезпечувати своєю роботою родину.

А всі інше маю. Ми разом, здоров'я є, ми всі вдома, не роз'єднані, не роз'їхались по закордонах. Хай так і буде. В цьому простота життя і в цьому щастя.