Ожидания от Трампа, стратегия Украины в отношении соседей, газ и оружие: глава МИД Андрей Сибига. Первое большое интервью министра

Світ готується до нової міжнародної реальності, що настане після інавгурації Дональда Трампа як 47-го президента США.

Для України, що веде екзистенційну війну проти російського агресора, ставки – особливо високі.

Утім, офіційний Київ розглядає зміну влади у США передусім як шанс – хоч і наголошує, що усвідомлює також пов’язані з цим виклики.

На чому це ґрунтується? Якими є очікування України від адміністрації Трампа? Чи можлива гнучкість, зокрема, у питанні членства України в НАТО? Про все це "Європейська правда" поговорила з міністром закордонних справ Андрієм Сибігою, що очолив МЗС у вересні 2024 року.

Це перше велике інтерв’ю міністра Сибіги на цій посаді.

Ми поговорили також про газову кризу у Придністров’ї (та плани України), про загострення відносин зі Словаччиною, про шанс радикально змінити відносини з Польщею, про ЄС та розвиток подій у Грузії, де після сумнівних виборів влада призначила "президента", щодо якого офіційний Київ не вживає такого терміну.

А також, звісно, про те, що дає Києву впевненість у тому, що ЗСУ матимуть зброю та боєприпаси у 2025 році.

Запрошуємо до читання.

"Заборона на переговори з Путіним для України лишається чинною".

– Почнемо з найактуальнішого питання – зміни влади у США.

І від президента Зеленського, і від інших лідерів ми чули, що без США на нашому боці Україні буде важко.

Отже, які у нас очікування від американської адміністрації?.

– Ми сприймаємо зміну влади у США як нові додаткові можливості та додатковий шанс.

Мені здається, що від США можна буде очікувати більшої рішучості.

У нас вже відбулися перші контакти з новою адміністрацією.

Керівник Офісу президента України Андрій Єрмак має прямі контакти з майбутньою адміністрацією Трампа.

А після 20 січня, коли вже не буде юридичних обмежень для офіційних контактів, ми дуже сподіваємося на початок активної фази наших формальних відносин.

Для нас важливо, щоб у США було усвідомлення, що безпека України – це невід'ємний елемент трансатлантичної безпеки.

Що ми з ними об'єднані спільним інтересом.

І ми дуже хочемо, щоби перші візити вищих представників нової адміністрації США відбулися в Україну, і передаємо нашим американським друзям і союзникам сигнали про це.

– Візит генерала Келлога був відкладений з юридичних причин.

Вже є розуміння, коли він відвідає Україну?.

– Я не буду оголошувати дату, бо це має бути рішення спецпредставника, але ми очікуємо його якнайшвидше і готові відразу (після інавгурації.

– ЄП) приступити до роботи.

– Чи є домовленість, що він спершу приїде до Києва, а потім до Москви?.

– Таких домовленостей немає, ми таке не обговорювали.

– Президент Трамп планує особисто долучитися до переговорів про всеосяжний мир.

Наше бачення: ці переговори мають відбутися в Києві? Якщо ні – то де?.

– Ми зацікавлені, безумовно, також у візиті президента.

Але головне – не місце, а результат.

Дуже важливо, щоб відбулася зустріч президента Зеленського з президентом Трампом.

Це дійсно дуже важливо.

І далі вже будемо визначатися щодо подальших кроків для досягнення нашої спільної із США мети – справедливого миру.

– А переговори за участю російської сторони – чи мають вони проходити за участю...

– Станом на зараз такої модальності не розглядалося.

Давайте дочекаємося офіційних контактів зі США, де ми обговоримо подальші кроки.

– Я все ж уточню: раніше існувало табу, заборона на переговори з Путіним, запроваджена рішенням РНБО….

– Так, це рішення і зараз діє.

– Наша позиція тверда, що ми не маємо проводити з ним переговори?.

– Станом на сьогодні це рішення РНБО чинне.

– Колись йшлося, що змістовні контакти з росіянами мають відбуватися в рамках процесу Саміту миру.

Чи є зв’язок між тим процесом і переговорами, які ми починаємо із США? Чи це відбувається паралельно?.

– Я переконаний, що підхід (якого Київ очікує від адміністрації Трампа.

– ЄП) "мир завдяки силі" кореспондується з нашою формулою миру та з філософією формули миру Зеленського.

Тож це точно не паралельні процеси.

Переговори, які ми будемо проводити з адміністрацією Трампа, – якщо брати в широкому діапазоні – пов'язані з нашою формулою миру, кореспондуються з нашою формулою миру.

Але для того, щоб говорити про це детальніше, давайте ми дочекаємося офіційних контактів.

– Підсумовуючи тему США: чого ми чекаємо від перших контактів з адміністрацією?.

– Під час цих контактів ми маємо дійти спільних оцінок, спільного розуміння важливості якомога швидшого досягнення справедливого миру та розуміння спільності інтересів – адже справедливий мир відповідає інтересам американського народу та американської держави.

"Замінити членство в НАТО для України не зможе ніщо".

– Будемо сподіватися, що США бачать обриси миру так само, як і ми, бо особисто у мене тут певності немає.

Маю також уточнити: якою є позиція України щодо членства в НАТО? Коли буде йтися про всеохоплюючу мирну угоду – точно постане питання альтернативних форматів, замінників тощо.

– Пане Сергію, ця позиція чітка і тверда.

Єдиною дієвою гарантією для України є членство в НАТО.

Понад те, членство України є гарантією безпеки самого НАТО.

Окрім того, повноправне членство України є для НАТО, вибачте за цинізм, також найдешевшим варіантом забезпечення європейської безпеки.

Я нагадаю також, що мета вступу України до НАТО підкріплена нашою Конституцією і, що не менш важливо, має підтримку людей.

Абсолютна, переконлива більшість українців виступає за членство в НАТО.

Ми вже проходили "альтернативні варіанти".

Ми бачили, як провалився Будапештський меморандум.

Створення будь-яких "сірих зон" призводить лише до подальших загострень.

Тому членство України в НАТО – це непохитний пріоритет і єдина дієва гарантія безпеки для нашої держави.

До речі, на зустрічі очільників МЗС держав НАТО у грудні 2024 року один з учасників поділився спогадами про саміт 2008 року в Бухаресті, де він також брав участь.

Тоді, нагадаю, могли ухвалити історичне рішення про план дій щодо членства в НАТО України і Грузії.

Він розповів, як Путін напряму погрожував лідерам: якщо ви ухвалите рішення щодо України, я її окупую.

Як ми знаємо, тоді Альянс проявив слабкість та історичну недалекозорість.

І що ми побачили потім? Росія окупувала Грузію, потім окупувала та анексувала Крим, а зараз – маємо повномасштабну війну.

Ті помилки неприпустимо повторювати.

Потрібні сильні рішення, що створять стратегічні гарантії трансатлантичної безпеки.

А це – членство України в НАТО.

– Двосторонні гарантії можуть бути тимчасовим замінником членства?.

– Інші гарантії безпеки можуть бути інструментом підготовки України до членства, інструментом посилення України на шляху до НАТО.

Але замінити членство в Альянсі ніщо не зможе.

"Не можна робити рух до ЄС заручником непорозумінь.

Ми будемо дуже жорстко на це реагувати".

– Повернімося до Європи і поговоримо про газ.

Ви чули дискусію на саміті ЄС у грудні, де словацький прем’єр Роберт Фіцо емоційно переконував Володимира Зеленського не припиняти газовий транзит.

Отже, питання: чи може відновитися транзит газу з Росії через територію України та за яких умов?.

– Транзит газу з 1 січня завершений, про що українська сторона неодноразово на найвищому рівні повідомляла.

І він не планується до відновлення.

Ми дійсно повідомили європейську сторону (на саміті ЄС) про нашу позицію.

Ця позиція незмінна.

– Водночас Україні потрібні добрі відносини зі Словаччиною, державою-членом НАТО і ЄС.

Як цього досягти?.

– Наша взаємодія не зводиться лише до газового питання, вона набагато ширша.

– Але Фіцо зводить її саме до газу.

– А я кажу про стратегічний інтерес словацької держави.

Ми сусіди, і ми приречені на добросусідство.

Це наша філософія – вибудовування такого порядку денного, який зміцнює добросусідство.

Це ж не секрет, що Росія використовує енергію як зброю.

І ті рішення, які сьогодні комусь видаються болючими, у подальшому відіграватимуть позитивну роль.

Залежність від Росії у газовому питанні не завершується нічим добрим – ми це проходили і знаємо, що рахунок, який потім виставляє Росія, в рази вищий.

Часом за нього доводиться розплачуватися часткою суверенітету.

І ми це прямо говоримо.

Для цього й існують добросусідські відносини, щоб називати речі своїми іменами.

До речі, Австрія, для якої відключення газу теж було болючим, знайшла альтернативних постачальників і зараз абсолютно не залежить від російського газу.

– Вже цього року нам необхідний буде голос Словаччини, щоб відкрити розділи у вступних переговорах з ЄС.

Як ми його отримаємо?.

– Давайте довіряти нашим дипломатам, дамо їм можливість довести свою ефективність.

Але я наголошу, що не можна робити український рух до ЄС залежним від якихось непорозумінь, і ми будемо дуже жорстко реагувати, якщо таке буде.

Це неприпустимо.

І не тільки з боку Словаччини.

Не можна зловживати своїм статусом члена ЄС і НАТО і узалежнювати такі рішення від поточних непорозумінь, які ми рано чи пізно подолаємо.

Зрештою, ці країни колись теж проходили цей шлях.

І в них теж є болісні травми.

– Ви дипломат і не назвали слово "Угорщина", хоча нескладно зрозуміти, що йдеться про неї.

Тож спитаю: що відбувається у наших відносинах з Угорщиною?.

– Ці відносини є.

Хотілося б активнішого діалогу і більшого розуміння країни, яка воює.

Але ми вдячні Угорщині і за ту гуманітарну допомогу, яку вони нам надавали, і за підтримку нашої територіальної цілісності та суверенітету.

Я, до речі, коли був призначений міністром закордонних справ, запропонував угорцям здійснити свій перший візит до Будапешта – як чіткий сигнал, що Україна не боїться складних питань, ми готові їх вирішувати.

– Але Будапешт не підтвердив такий візит.

– Скажу так: виникли логістичні моменти.

Утім, згодом я відвідав Будапешт, ми з міністром Сійярто мали дуже гарний діалог, і є певний прогрес.

Ми готові до діалогу, але очікуємо розуміння і поваги до того, що ми – країна, яка воює, яка веде екзистенційну війну зі споконвічним російським ворогом.

І ми дуже не хочемо, щоби фактор України ставав чинником внутрішньополітичних дискусій всередині держав-сусідів.

Ми абсолютно цього не хочемо.

"Наша задача – зробити антиукраїнські заяви у Польщі позбавленими ґрунту, порожніми".

– Але у деяких країнах українська тематика вже стала інструментом внутрішньополітичної боротьби – як-от у Польщі.

Що з цим робити?.

– Ми на це реагуємо – коли у Польщі певні політичні сили використовують українське питання з кон’юнктурних політичних мотивів.

Але я вважаю, що якраз із Польщею, з нашим найближчим союзником та приятелем, ми робимо крок до того, щоби прибрати ці проблеми.

У нас зараз відбувся суттєвий прогрес у питаннях історичної пам'яті, і я цьому дуже радий.

Зараз у нас слова не розходяться зі справами.

– Не розходяться з боку України?.

– Зараз – з боку України, та я сподіваюся і переконаний, що так само буде і з боку Польщі.

Деполітизація питань, пов'язаних з історичною пам'яттю, відповідає обопільним інтересам.

– Крок України – відновлення дозволів на ексгумацію поляків, загиблих в Україні.

Яким буде крок Польщі у відповідь? Відновлення пам'ятника на горі Монастир?.

– Ми з польськими друзями створили робочу групу, до якої увійшли авторитетні, знані історики з обох боків, а координують її міністерства культури.

Українська і польська частини цієї групи передали одна одній список місць пам'яті, у вшануванні яких зацікавлені Україна та Польща відповідно.

Відновлення памʼятника на горі Монастир теж залишається на порядку денному.

Всі питання вирішуємо поетапно.

Наш підхід полягає у тому, що ми теж вимагаємо гідного вшанування української пам'яті на території Польщі.

Тепер дочекаймося рішень польської сторони.

– У Польщі є політики, які продовжують грати на антиукраїнських емоціях.

Ми чуємо заяви міністра оборони тощо, які в Україні трактуються як недружні.

– Навіть більше – як провокативні.

Ми на всі такі заяви реагуємо дуже відверто і закликаємо не використовувати ці чутливі питання, щодо яких ми маємо зараз прогрес, в кон'юнктурних політичних цілях.

У демократії неможливо примусити політика припинити робити якісь заяви.

Але мінімізувати їх – в наших силах.

Треба позбавити подібні заяви ґрунту, зробити їх порожніми.

Для цього Україна і Польща мають йти назустріч одна одній у питаннях, які болючі для суспільства, але потребують вирішення.

І ми на доброму шляху.

У грудні 2024 року була дуже відверта, але дружня розмова (у тому числі з цього приводу) на зустрічі президента України Зеленського з прем'єром Польщі Туском у Львові.

А 15 січня ми будемо в Польщі – президент Зеленський їде до країни, яка головує в ЄС.

До слова, ми вважаємо, що в Європейському Союзі 2025 рік буде "роком України".

Маємо одне за одним головування друзів України – Польщі та Данії.

Потрібно скористатися цим шансом.

– У відносинах з Польщею проблемним питанням є не лише історія, а й торгівля.

Ми знову чуємо про можливість блокування кордону.

Що робити з настільки агресивним захистом свого ринку з боку поляків?.

– Що ж, ми не перші, хто проходить шлях до членства в ЄС.

І цей досвід підтверджує: так, у нас будуть непрості перемовини з країнами-членами – наприклад, тими, що мають значний аграрний потенціал.

Але історія розширення ЄС свідчить, що цей шлях можливо пройти.

Нам треба пройти його з мінімальними втратами для двосторонніх відносин і з розумінням того, наскільки важливою є формалізація повернення України в європейську спільноту.

Підкреслю: я кажу "формалізація", бо ми де-факто вже є європейською країною.

Те, що ми будемо в ЄС – поза сумнівом.

І наші європейські партнери мають врахувати це під час розробки семирічного бюджету ЄС на 2028-2034 роки.

Бюджетний процес, що розпочнеться протягом місяця, має виходити з того, що це буде бюджет розширення.

Він має враховувати вступ України, бачити Україну як державу-члена ЄС.

І Молдови це також стосується.

Причому якраз Польща усвідомлює, що Україна буде в ЄС.

Вони – один із найбільших лобістів і адвокатів членства України як в ЄС, так і в НАТО.

Бо є публічна риторика, а є реальні дії.

Зрештою, подивіться на зростання двостороннього товарообігу (для України у 2024 році Польща є імпортним партнером №2 після Китаю та експортним партнером №1.

– ЄП).

Це – справжній маркер зацікавленості одне в одному.

А я розраховую, що ми фіналізуємо врешті-решт угоду про спільний чи скоординований контроль на наших пунктах пропуску (ми дуже близькі до цього) і почнемо розширювати прикордонну інфраструктуру – вузьке горло нашої торгівлі.

"Вважаю, що транзит російського газу для Придністров’я неприпустимий".

– Ви згадали про Молдову.

Ми очікуємо одночасного вступу наших країн до ЄС?.

– Ми разом отримували рішення і щодо кандидатського статусу, і щодо початку перемовин.

Ми з Молдовою координуємося та спільно прямуємо цією дорогою.

Я вважаю, що це наш національний інтерес – спільно досягти цієї мети, стати частиною Євросоюзу.

– Чи є в української влади розуміння, що Росія створила штучну газову кризу у Придністров’ї саме для того, щоб підірвати цей шлях?.

– Так.

Для цього вони не лише штучно створюють гуманітарну кризу у придністровському регіоні, а й намагаються впливати на настрої у Молдові напередодні парламентських виборів.

Це чітко простежується.

Для Росії газ – це один з інструментів впливу на вибори у Молдові.

– У нас є план, як цьому протидіяти?.

– Ми звернулися до наших молдовських друзів.

Президент Зеленський розмовляв з Маєю Санду, і ми поставили просте запитання: "як вам допомогти?" Ми також координуємо цю допомогу з ЄС.

Ви ж знаєте, що частина молдовського газу зберігається в наших сховищах.

І ми готові й далі наповнювати наші сховища для потреб молдовської сторони, якщо буде готовність наших партнерів.

Також ми опрацювали варіант допомоги придністровському регіону вугіллям.

Плюс до цього є певні ідеї, пов'язані з підвищенням ефективності роботи ТЕС.

Чекаємо на відповідь, наше Міненерго в контакті з нашими молдовськими колегами.

– Маю повернутися до газової тематики.

У контексті Придністров'я згадують Трансбалканський газопровід, який проходить також територією України і через який Росія потенційно може відновити постачання газу для Тирасполя.

Чи дозволить Україна використовувати його для постачання газу російського походження?.

– Це треба вивчати, але я вважаю, що транзит російського газу взагалі неприпустимий.

Та наразі ми говоримо про можливість допомоги придністровському регіону спільними діями України та ЄС.

Ось це на порядку денному.

Давайте зосередимося на тому, що ми можемо зробити без російського газу.

– Якою є позиція України щодо вирішення Придністровського конфлікту?.

– Має відбутися відновлення територіальної цілісності і суверенітету Молдови, включно з придністровським регіоном.

– Чи можливо, що для цього доведеться оживити формат "5+2"?.

– Ні, формат "5+2" після початку російської агресії – недієвий.

Він підлягає перезавантаженню у такому вигляді, щоб у його складі не було Росії.

Для нас неприйнятний будь-який формат за участю Росії.

Натомість більшу роль у придністровському врегулюванні, напевно, має відігравати Європейський Союз.

"Партнери бачать спроможність України та готові у це інвестувати".

– Поговоримо про те, що зараз є найголовнішим – про зброю.

США ще мають визначити і оголосити свою політику щодо України, але є європейські програми допомоги ЗСУ.

Наприклад, так звана данська модель.

Чи є у нас впевненість, що ця підтримка збережеться?.

– Ми живемо у реаліях війни.

Це визначає цілі, яким підпорядкована зовнішня політика України – це перш за все досягнення справедливого, всеосяжного, стійкого миру.

І це відповідає концепту "мир завдяки силі", який озвучувався і новою американською адміністрацією, який ми абсолютно підтримуємо.

Зміцнення наших оборонних спроможностей є наріжним каменем цього підходу.

Взагалі Україна має ставати все більш самодостатньою.

Українці вже довели світу свою значущість, і поступово починають усвідомлювати цю свою роль.

І, безумовно, елементом нашої стійкості є спроможність та самодостатність українського ОПК.

Наведу приклад: ми зараз спроможні задовольняти близько 30% потреб ЗСУ у 155-му калібрі артилерійських снарядів.

24 лютого 2022 року цим показником був нуль!.

– Як саме визначаєте потреби? Бо артилерист на передовій скаже, що потреби є значно більшими, ніж нинішні витрати.

– Стратегічні потреби визначає ставка верховного головнокомандувача, тобто вище військово-політичне керівництво країни.

Є фахівці, що здійснюють цей розрахунок.

Україна має таке планування і на рік, і на осяжну перспективу.

Повернуся до самодостатності.

Україна не хоче залежати від своїх партнерів у критичних поставках зброї.

Саме тому ми робимо ставку на власне виробництво.

Зрештою, це дає переваги і для наших партнерів.

Тому що вони дивляться в завтрашній день і розуміють, що Україна з її бойовим досвідом, технологіями тощо невдовзі буде контриб'ютором і їхньої безпеки.

Виробництво зброї в Україні має також мультиплікаційний ефект.

Ми економимо час, бо виробництво швидке; бо вироблена зброя вже в Україні, і ми скорочуємо логістичне плече; бо наша продукція (чи то артилерійські снаряди, чи "Богдани") суттєво дешевша за вироблену на Заході, тож йдеться і про економію коштів.

При цьому часом наша продукція перевищує за показниками західні зразки.

І, зрештою, це допомагає нашій економіці.

Ми вдячні Данії, яка виступила лідером і драйвером цієї ідеї.

Зараз за допомогою Данії ми залучаємо інших партнерів.

Наша задача – досягти масштабування цієї моделі.

Якщо брати дрони, то тут масштабування однозначно спрацювало.

Минулого року ми вже виготовили понад 1,6 мільйона дронів, і в планах – збільшення обсягів в рази.

Все це ми демонструємо нашим партнерам.

Вони бачать спроможність України та готові у це інвестувати.

– Скільки грошей на зброю за "данською моделлю" може зайти до України?.

– Торік вже були укладені контракти на закупівлю української зброї за цією моделлю на 538 млн євро.

Ще на 178 млн євро вже ухвалені рішення, і ми очікуємо їхньої імплементації протягом 2025 року.

Я вважаю, що цього року фінансування буде перевищувати минулорічне в рази.

Вже зараз своє долучення з конкретними внесками підтвердили, крім самої Данії, Ісландія, Литва, Нідерланди, Норвегія та Швеція.

Поступово ми можемо очікувати на зростання на порядки – із залученням нових партнерів та використанням європейських коштів, а особлива увага приділяється використанню заморожених російських активів.

– На тлі скандалів в українському ОПК та історії зі 120-мм мінами, як ми гарантуємо партнерам, що їхні кошти не підуть на аналогічну партію 120-мм мін?.

– Наші партнери дуже прискіпливі.

Перед ухваленням рішення про фінансування вони беруть участь у тестуванні продукції, за яку платять.

Я особисто був на спільному візиті міністрів закордонних справ і оборони однієї з країн-донорів, не буду її називати, на випробування певного виду продукції.

Вони хотіли особисто проконтролювати, у що їхній уряд вкладатиме кошти (прим.

ЄП: останнім часом візит у такому форматі здійснювала лише литовська делегація).

Ці перевірки також відповідають нашим інтересам – нам нема чого приховувати.

Тому "данська модель" оцінюється дуже позитивно, вона має величезну перспективу і потенціал акумуляції коштів донорів на виробництво в Україні.

– А що з "чеською ініціативою"? Вона складно запускалася, але зрештою у 2024 році вдалося поставити до ЗСУ значну кількість снарядів...

– До 80% (від запланованого.

– ЄП), можу підтвердити.

– У Празі кажуть, що до кінця 2024 року передали в Україну пів мільйона снарядів великого калібру.

Ця схема передбачає купівлю боєприпасів, які є у світі і які чехи допомагають знайти.

Чи є достатньо таких снарядів на 2025 рік?.

– Зараз ситуація у світі така, що доводиться боротися за кожен снаряд, адже росіяни через посередників теж намагаються їх скуповувати.

Ми вдячні нашим чеським друзям за цю ініціативу.

Ми були з ними відверті, коли виникали певні запитання, але загалом ця ініціатива дуже корисна.

Вдалося доставити в Україну вже до 80% обіцяного.

Чеська сторона виконала свою обіцянку та поставила до кінця 2024 року 520 тисяч снарядів калібру 155 мм та велику кількість інших калібрів.

Але мені підтвердили, що всі обіцяні снаряди різних калібрів закуплені.

Зараз йдеться про фіналізацію їхньої поставки в Україну.

Але слід також пам'ятати, що закупівля залежить і від донорських коштів – Чехія збирає кошти від наших партнерів, і допомога у цьому, робота зі столицями, є одним із завдань української дипломатії.

Бо були певні країни, що пообіцяли певну суму коштів, але так їх і не внесли.

– Доводилося чути, що є подібна ініціатива закупівлі боєприпасів по світу без посередництва Чехії.

– Я підкреслю, не повинно бути жодних ініціатив, які б конкурували одна з одною.

Але дійсно, ми не сидимо склавши руки.

Україна паралельно з Чехією знайшла за кордоном значну кількість потрібної нам продукції.

Йдеться про сотні тисяч снарядів різного калібру.

У тому числі – скажу обтічно – найбільш дефіцитного і найбільш потрібного нашим артилеристам.

Ми знаємо, як їх законтрактувати, і єдине, чого нам зараз бракує – це коштів.

І ми активно працюємо з нашими партнерами над тим, як спільно знайти це рішення.

Якщо нам вдасться поєднати чеську ініціативу і ті кількості, які ми самотужки знайшли, то це додасть впевненості у забезпеченні наших воїнів на передовій.

"Я не вірю у владу (Грузії), що побудована всупереч волі народу".

– На завершення спитаю про Кавказ, а саме про Грузію.

Хто є президентом Грузії?.

– Україна підтримує грузинський народ.

Ми засуджуємо рішення щодо призупинення євроінтеграції, ми засуджуємо численні порушення під час парламентських виборів, ми засуджуємо непропорційні репресії грузинської влади щодо своїх же громадян.

Ми уважно вивчили звіт ОБСЄ, який чітко вказує на ці численні порушення.

Головна його рекомендація – провести нові вибори, щоб усунути першопричину проблем.

Підкреслю: жодна країна, а особливо Росія, не має права вето щодо геополітичного вибору народу, щодо участі країни у міжнародних союзах і альянсах.

Тому наша реакція на дії влади була жорстка.

Ми запровадили санкції щодо осіб, яких підозрюють у порушенні прав грузинських громадян.

Що ж до вашого питання, то Україна визнає держави (а не лідерів.

– ЄП).

– Поза тим, є громадянин Михеїл Кавелашвілі, який претендує на те, що він – президент Грузії.

Україна з ним якось контактує?.

– Ми підтримуємо грузинський народ.

Утвердження демократичних цінностей, захист прав людини, дотримання стандартів – це для нас, як для держави, що пройшла свої майдани, – не порожні слова.

Тому я не вірю в будь-які успішні уряди та не вірю у моделі влади, які побудовані всупереч волі народу.

І ми також переконані, що вибір грузинського народу – це євроатлантичне прагнення Грузії.

– Я проводжу паралелі: у сусідній з Україною Білорусі є такий громадянин, який теж вважає себе президентом, його звати Александр Лукашенко.

– Так званий президент.

– Саме так, "так званий президент".

І у заявах МЗС ніколи поруч з цим прізвищем не фігурує слово "президент".

Можемо розраховувати на такий підхід і щодо Грузії?.

– Запевняю, що ми дуже уважно прочитали статтю на "Європейській правді" з цього приводу.

Можу лише додати, що наш підхід буде побудований на підході Європейського Союзу.

Ми, як держава, яка прагне набути повноправного членства в ЄС, зобов'язані приєднуватись до політичних оцінок і заяв Євросоюзу.

Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".