60 млн українців: як Мінєдності планує всіх об’єднати і що про це думають соціологи

Нас 60 мільйонів… Таку цифру вивів очільник нового Міністерства національної єдності Олексій Чернишов, порахувавши  українців, які залишаються у своїй країні і які розпорошилися світом за її межами. Судячи із зроблених Чернишовим під час візиту до Польщі заяв, у нас починається епоха реформ, які дозволять побудувати країну, куди повернеться вся українська нація. Звучить патріотично, але дещо  фантастично. Особливо під час війни.

На чому базується математика міністра, з якими проблемами доведеться зіткнутися, як українці в Україні сприйматимуть українців з-за кордону, на кого і на що ми можемо розраховувати і взагалі – кого вважати українцем, Коротко про розповіли експерти.

Групи впливу і групи тиску

За оцінками міністра єдності Олексія Чернишова, в Україні приблизно 32 млн, а поза межами можуть перебувати від 25 до 30 мільйонів українців (як наші співвітчизники, що виїхали під час повномасштабного вторгнення, так і емігранти попередніх років, а також діаспора і етнічні українці), на яких має бути поширена політика повернення або, принаймні, привернення уваги до історичної батьківщини.

- Очевидно, коли називається двозначна цифра, то йдеться не тільки про тих, хто поїхав за кордон через війну, а й про трудових мігрантів, діаспору, українців за походженням, які давно полишили Україну і вкорінилися по різних світах, - міркує заступник директора Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький. – Якщо говорити про тих, хто вкорінився, і про те, що цим людям треба створювати можливості для підтримання зв’язків з Україною, зокрема шляхом подвійного громадянства, то логіка в цьому є. Давні мігранти можуть формуватися як групи впливу, групи тиску за кордоном. Тут за приклад можемо взяти Ізраїль, який має такі свої потужні групи тиску в різних державах. Українці також можуть стати такими групами у США, Канаді, Німеччині, Великій Британії, Франції, Італії. Пробудження національної свідомості, увага до України, а за тим – захист її інтересів на міжнародних аренах.

Однак розраховувати на масове повернення людей, які живуть за кордоном і не в першому вже поколінні, ми, звісно, не можемо. Повернення – це насамперед про біженців. Тут варто згадати ще одну заяву міністра єдності, яка викликала досить відчутний резонанс у соцмережах: про готовність надати співвітчизникам, які прийдуть, роботу на оборонних підприємствах із бронюванням від мобілізації. Планується створення спеціальних центрів, які допомагатимуть біженцям знаходити вакансії як в Україні, так і за кордоном. Тобто вони не будуть полишені поза увагою, навіть якщо  не захочуть повертатися.

Дуже обережно із заявами

- Як показують останні опитування, ставлення українців, які залишилися вдома, до тих, які поїхали, нормальне. Не так щоб дуже тепле, але нормально побутове. Але якщо будуть наголошувати на особливих умовах, які створюватимуть для біженців, якщо лімітовані ресурси витрачаються не на тих, хто в Україні, а на якісь незрозумілі програми, це одразу викличе звинувачення в корупції, неефективному витрачанні коштів і так далі, - зазначає Антон Грушецький. – Контекст Олексія Чернишова був ширшим, ніж його подають, але все одно прозвучало так, що в Україні чоловіки не можуть йти на заброньовані місця, а ті, хто повернуться – зможуть. Це ходіння по тонкій кризі. Будь-які ініціативи сьогодні можна легко обернути проти хорошої ідеї, і Міністерство єдності ризикує перетворитися на міністерство роз’єднання.

Експерт нагадує, що у повітрі ще й витає «дух виборів».

- Це час, коли тиснуть на емоційні точки. На жаль, пошуком ліній розлому займається не тільки ворог, а й наші політики. Позиція така: якщо не можеш запропонувати українцям широку об’єднавчу платформу для своєї підтримки, треба втримувати свою нішу. Наприклад, є 20 – 25% людей, які чутливо ставляться до перейменування вулиць або знесення деяких пам’ятників. Вони не зрадники, вони так бачать, вони підтримуватимуть політика, який підтримуватиме їх бачення. Це не перемога на виборах, але може бути «золота акція» в парламенті. Так само ультрапатріоти можуть тиснути на свій електорат. У політиків зараз немає інтересу об’єднати суспільство, а є інтерес мобілізувати свій сегмент.  

Експерт нагадує ще одну прикмету нашого часу – високий запит на справедливість.

- Якщо ми будемо педалювати тему преференцій для тих, хто повертається, то це буде сприйнято як несправедливість, - відмічає Антон Грушецький. – Ми в Україні, ми тут працюємо, платимо податки, витрачаємо гроші, ризикуємо життям… А тим, хто знаходиться в безпечних і комфортніших умовах, раптом пропонують більше.  Рано чи пізно питання "що ти робив під час війни?" буде порушене.

Експерт звертає увагу також на те, що в останніх заявах є така собі зрівнялівка. За всіма сумуємо, всіх любимо, всіх чекаємо та обнімаємо.

- А чоловіки військовозобов’язаного віку неоднаково полишали Україну. Хтось виїхав до вторгнення, хтось на лікування, тобто перебуває за кордоном на легальних підставах. Інша справа, коли ми говоримо про тих, хто нелегально перетнув кордон або дав хабаря у 10 000 доларів. Тепер, виходить, їм теж можна спокійно повернутися і працевлаштовуватися на бронь? Новому міністерству треба дуже обережно робити заяви, - констатує Антон Грушецький.

Будьмо чесними, є багато зрадників

Коли міністр говорив про 25-30 мільйонів за кордоном, він не уточнив, за якими критеріями треба зараховувати до українців: кров пращурів, місце народження, традиції, мова, віра, громадська чи просвітницька активність?

- Це складне питання, яке мають витлумачити науковці. Наріжним каменем все-таки має бути громадянська позиція, - висловлює свою думку Антон Грушецький. - Давайте будемо чесними, у нас є багато етнічних українців на Донбасі, які зрадили Україну. А є багато людей, які за походженням росіяни, євреї, грузини, але вважають себе належними до української нації і сильно вкладаються в її розвиток та оборону. Ми знаємо, що син головного рабина України загинув на війні, що Моше Асман багато допомагає армії, підтримує переселенців. То хто більший українець – він чи якийсь умовний Балицький із Запорізької області, який підтримує агресора на окупованій території?

На переконання соціолога, має бути зрозуміла політика: на кому саме ми фокусуємо увагу, говорячи про об’єднання.

- Якщо це люди, які вважають себе частиною України, готові працювати на її благо, навіть перебуваючи за кордоном або зрідка приїжджаючи сюди, з ними треба контактувати і працювати. Але не витрачатися на всіх підряд. Ні предки, ні місце народження не мають вирішального значення. Є українці, що жили на наших землях з діда-прадіда, але виїхали за кордон, отримали освіту і вважають себе німцями чи американцями. Є нинішній заступник міністра освіти Михайло Вінницький, який народився і виріс в Канаді, але він – справжній українець.

Механізми є, але поки триває війна - це лише мрії

Політичний аналітик Ярослав Макітра звертає увагу, що заява Олексія Чернишова має дуже загальний характер.

- Міністр призначений, він вступив у посаду, має показувати свою роботу, щось шукати, щось пропонувати. Вочевидь, у названу ним кількість українців за кордоном входять дуже різні категорії. Це і ті, хто виїхав у Європу чи Новий Світ, і ті, хто перебуває на окупованих територіях чи в Росії. Так одразу об’єднатися, щось запропонувати, щоб люди звідусіль браталися і поверталися, – це утопія. В міністерстві це теж, напевне, розуміють. Треба сегментувати аудиторію і з кожною категорією окремо шукати контакти та говорити.

Інша справа, що може запропонувати країна, яка перебуває в стані війни? Саме зараз дуже непросто знаходити мотивуючі механізми.

- Тим паче, що більшість людей, які за кордоном, спілкуються з родичами, друзями в Україні. Об’єктивно чи ні, але ті діляться своєю інформацію. Чи може міністерство розказати щось нове і дати якісь гарантії? А головне, ми мусимо зрозуміти, яка основна мета? Ми можемо когось порахувати, але чи знаємо, яку кількість людей потенційно можна повернути? Повернути під що, під які програми? Питань дуже багато. Але починати потрібно, і той факт, що ми тему вже обговорюємо, є позитивний, - відзначає Ярослав Макітра.

Політолог нагадує, що Україна вже знала часи великого повернення.

- На початку  90-х років тисячі українців приїздили на історичну батьківщину. Є українці, які емігрували за часів незалежності, але повернулися у 2022-му, щоб стати на захист своєї землі. Тобто частина з тих, яких можна повернути під час війни,  вже повернулися самі. І якщо війна завершиться на позитивному для нас сценарії, це може спонукати до повернення ще частину мігрантів, які виїхали до великого вторгнення і після. Механізми є і вже випробувані.

Ярослав наводить приклад Польщі, яка у 90-х також вельми успішно повертала своїх громадян.

- І не просто поляків, а поляків з ресурсами, які вкладалися в економіку держави. Успішно відтворення народності відбувалося у Литві. Варіантів може бути багато, але без розуміння чіткості, що буде по війні,  це все поки мрії. Можна планувати, складати стратегії, і люди навіть послухають. А увечері по німецькому телебаченню дізнаються про обстріл і що він припав на місто, де залишився дім.

Однак якщо міністерство створене, воно має працювати. В ближчому майбутньому, сподівається політолог, ми дізнаємося більш конкретні плани.