Ключ до скриньки Пандори

Майже 3 роки бойових дій, близько 20% втраченої Україною території, понад 1 мільйон жертв на полі бою з обох сторін. Думаєте, це – головні наслідки російсько-української війни, наскільки б драматичними вони не виглядали? Зовсім ні. Їх на порядок більше. Вони набули неймовірного розмаху та впливають на життя людей далеко за межами сторін, що воюють.

Те, що в уяві багатьох політиків Заходу очікувалося як двотижнева незручність калібру агресії проти Грузії у 2008-му чи анексії Криму в 2014-му, призвело до безпрецедентних змін глобального масштабу. Ця війна стала скринькою Пандори, яку відкрила Росія. І з кожним днем, поки триває кровопролиття, світ отримує з неї все нові й нові проблеми максимального рівня складності.

Під кінець третього року великої війни перелік її масштабних наслідків настільки довгий, що щоби перетравити їх у мирний час, світові знадобилося б не одне десятиліття. Нинішня війна вже перекроїла глобальний ринок сировинних товарів, особливо енергоносіїв, переформатувала торговельні та транспортні потоки у світі.

Вона докорінно змінила військову справу та змусила провідні держави світу масово переозброюватися, щоб уникнути потенційних загроз. Завдяки їй новітні технології отримали значний поштовх до розвитку, а проблеми кібербезпеки повністю розкрили свій потенціал руйнівного впливу на держави й суспільства. Через неї безповоротно втрачена крихка рівновага на Близькому Сході, яка свого часу дорого обійшлася не одній країні світу. Цей перелік можна продовжувати до нескінченності…

На жаль, це ще не кінець. Далі буде більше. Проблема в тому, що в цій війні Захід де-факто дотримується тактики необхідної, але недостатньої підтримки України. Західної допомоги замало, її виділяють довго, вона приходить запізно. Політики Заходу виправдовують свою бездіяльність ядерною загрозою з боку Росії. Вони вперто не розуміють, що за своїм масштабом зумовлені війною наслідки давно вже перевершили будь-який ядерний удар. Це очевидно для країни, яка пережила Чорнобиль, але, на жаль, ніяк не доходить до західного істеблішменту.

Нерішучість Заходу, його слабка підтримка України дозволяє Росії завдавати ударів, які значно страшніші за ядерний вибух, - руйнівних ударів по міжнародному порядку, встановленому після Другої світової війни. Бо поки, розмахуючи ядерними боєголовками, Кремль солодко марить про повернення колишніх територій і торує кривавий шлях до здійснення своїх фантазій, а Захід демонструє катастрофічну бездіяльність, скований страхом «надмірно» роздратувати Путіна, решта світу уважно спостерігає за цим і робить небезпечні висновки.

Тепер виходить, що всупереч принципу самовизначення народів, закладеному в основу статуту ООН, глобальній тенденції до деколонізації, в рамках якої десятки національних держав отримали незалежність після двох світових воєн, Росія реставрує право відновлювати історичну територіальну велич шляхом застосування сили. Віднині кожна держава, що коли-небудь займала більшу територію, отримує право безкарно відвойовувати землі, які давно їй не належать. Із кожним днем війни, кожним кілометром просування російської армії вглиб України, кожною хвилиною бездіяльності Заходу це розуміє дедалі більша кількість людей і держав у світі.

На цьому ґрунті зі скриньки Пандори починають вилазити давно забуті ідеї про «велич» окремих держав та народів. «Великий Китай», «Велика Франція Рішельє», «Велика Британія», «Великий Ізраїль», навіть «Велика Америка». Починають оживати привиди світового минулого, яким протягом останніх 80 років знаходилося місце хіба що у припорошених історичних книгах. Чому б не згадати «Велику Османську Імперію», «Велику Перську Імперію»? Тоді не позбавлені сенсу навіть «Велика Греція», «Велика Болгарія», «Великий Азербайджан» чи ще якась держава, одержима манією величі. Поки Захід мовчки толерує реваншизм Росії та її просування в Україні, ці ідеї не просто оживають, а отримують дедалі вищі шанси матеріалізуватися й перетворитися на реальний план дій у головах безвідповідальних політиканів по всій земній кулі.

Уже зараз під впливом цих ідей на Близькому Сході загострюються давні конфлікти. Підсилення неоосманістських настроїв у Туреччині стимулює її суперечки з Грецією, Вірменією та навіть Євросоюзом. Концепція «Великого Китаю», заснована на історичному контролі над Тайванем, провокує новий виток конфронтації з США, Японією та їхніми союзниками. Під гаслами «Make America great again» Сполучені Штати виглядають готовими поглиблювати розкол у трансатлантичній єдності. Руйнівні наслідки цих ідей можна називати безмежно довго…

Якщо ці тенденції не зупинити, завтра розпочнеться ефект доміно. Наша планета надовго перетвориться на світ нульової безпеки та зануриться в тотальну війну всіх проти всіх. Людству реально загрожує повернення в темні часи, з яких неможливо буде вибратися. Це безпрецедентний виклик для світу, який опинився за крок до величезних геополітичних і соціальних катаклізмів. Які ще аргументи потрібні Заходу, щоб почати активно діяти?

Якби жалюгідну нерішучість нинішніх західних політиків побачили їхні батьки й діди, які виплекали післявоєнний світовий порядок ціною моря пролитої крові, безмежних втрат своїх рідних і близьких, – то були б жахливо шоковані. Вони б умить розігнали цю пісочницю геополітичного інфантилізму та без краплі сумніву стали б на сторожі такого вистражданого безпечного й ефективного світового порядку.

Але, на жаль, їх немає на Землі, їх нема ким замінити, а їхні нащадки ніяк не хочуть брати на себе відповідальність за підтримку світового порядку. Щоби закрити цю кляту скриньку Пандори, світ потребує дієвого сторожа безпеки та справедливості, але Захід всіляко відмовляється виконувати цю роль. І тим самим прирікає на період катаклізмів цілу планету – і себе в тому числі. Невже Україна – єдине місце у світі, в якому люди здатні це зрозуміти?

Складається враження, що певні західні політики не лише відмовляються протистояти катастрофічним глобальним трендам, спровокованим російською агресією, а своїми діями намагаються їх очолити. Неможливо сприймати інакше розмови Дональда Трампа про інтерес США до Гренландії та рішення Палати представників Конгресу США про запровадження санкцій проти Міжнародного кримінального суду, одної з базових інституцій сучасного глобального устрою. Якщо ці безвідповідальні заяви перетворяться на реальні дії – вони стануть для світу стартовим свистком, що розпочне війну всіх проти всіх. Не можна цього допустити!

Повоєнний світовий порядок передбачав колективну відмову від геополітичного канібалізму на користь міжнародної співпраці та здорової конкуренції. Спочатку безпека – потім розвиток, немає безпеки – не буде розвитку. Здається, дві світові війни довели безальтернативність цієї формули. Світ заплатив безмежну ціну крові десятків мільйонів жертв, щоби спочатку засвоїти цей урок історії, а потім побудувати на його основі сталий мир, який у цілому тривав кілька десятиліть. І тепер, розкривши скриньку Пандори, Росія змушує всіх забути про цей урок і повернутися в епоху хаосу та геополітичного канібалізму. Бо кожна країна, яка намагається підняти власний статус за рахунок чужих територій, ігнорує руйнівні наслідки своїх дій для глобальної стабільності й у підсумку ризикує потонути в хаосі, який сама ж поширює. Невже на всій Землі ні в кого не вистачить клепки й мужності, щоб зупинити Путіна?

На щастя, не все ще втрачено. При всій напруженості глобальної геополітичної ситуації скриньку Пандори ще можна закрити. Росія повинна програти. Світ цього потребує. Не тому, що Україна має виграти: у цій війні вона не може виграти нічого, що б сповна компенсувало пролиту кров сотень тисяч найкращих синів і дочок Українського народу. А тому, що всі без винятку держави світу повинні чітко побачити, що єдиним результатом агресії буде не винагорода, а покарання, що неприпустимо порушувати міжнародне право та підривати ефективний світовий порядок заради жодних ідей національної величі чи територіальних амбіцій.

Росія заслужила на показову прочуханку. Її треба виконати, поки реставрований Росією ревізіонізм не перетворився на глобальний тренд, поки політикани, заражені манією величі їхніх держав, не почали діяти. Це повинен зробити саме Захід. Не тільки тому, що він має для цього всі можливості та інструменти. Не тільки для того, щоб вшанувати пам’ять своїх предків, які колись уже проливали за це кров, виборовши довгі десятиліття стійкого миру для своїх спадкоємців. А радше тому, що в непроглядному мороку темних часів, у які Росія намагається занурити нас усіх, вільний світ потребує маяка, джерела світла, орієнтація на яке дозволила б не потонути в хаосі. Захід – єдиний, кому під силу така роль.

Україна – ключ до скриньки Пандори. Не тому, що ми добре воюємо й маємо перемогти, інакше будемо стерті з лиця Землі. А тому, що Україна стала глобальним символом. Символом справжньої демократії, що відкидає дії диктаторів, які суперечать потребам народу. Символом реалізації права на самовизначення, яке лежить в основі повоєнного світового порядку. Символом міжнародних відносин, побудованих на праві, а не силі. Ми заслужили на цей статус пролитою кров’ю та стійкістю й відвагою, з якими Україна чинить опір божевільному натиску надзвичайно сильного суперника, від початку не маючи жодних вагомих аргументів, окрім правди.

Тепер цей статус взиває про відновлення справедливості: щоб Україна отримала заслужену винагороду за стійкість, а Росія була покарана. Тільки такий сценарій розвитку подій дозволить закрити скриньку Пандори й охолодити голови тих, хто марить територіальною «величчю». Це - єдиний спосіб відвернути глобальну катастрофу, що насувається.

Щоб справедливість була відновлена, Україна повинна перемогти в цій війні, а Росія – зазнати поразки. Для цього всі проблеми з військовою допомогою Заходу мають бути усунені. Допомога повинна надходити вчасно, швидко та в достатньому обсязі. Тут немає простору для торгів і політичних дискусій, бо йдеться про майбутнє цілого світу. Західні політики мають зрозуміти: якщо вони не хочуть відправляти своїх солдатів в Україну воювати з Росією, то повинні забезпечити нам таке потужне плече зброї та технологій, з яким Україна справиться самотужки.

Країнам Заходу слід відмовитися від подвійних стандартів і засудити будь-які імперські амбіції та спроби ревізіонізму, завдаючи їх ініціаторам непоправних утрат при кожному намаганні їх реалізувати. Не можна торгувати й узагалі мати справу з тими, хто використовує виторг для ударів по своїх партнерах. Це смертельно небезпечно для людей, держав і самого світового порядку. Захід повинен зрозуміти: кожне слово та діло, пов’язані з війною, стосуються не тільки України та Росії, а всього світу та міжнародного порядку. Усі держави уважно стежать за тим, що відбувається в Україні, й коригують свої дії. Один хибний крок – і хаос війни всіх проти всіх може торкнутися кожної країни, навіть тої, яка почувається в безпеці.

Відновлення справедливості в поєднанні зі статусом України дозволять світові зробити гігантський крок у краще майбутнє. Якщо в підсумку боротьба України за силу права проти права сили буде винагороджена замороженими російськими активами та всеосяжною допомогою у відбудові, світ отримає потужний сигнал, що надалі навіть найбільші конфлікти вирішуватимуться на основі міжнародного права. І будь-яка несправедливо постраждала сторона буде потужно підтримана світовою спільнотою. Це просто позбавить змісту спроби переглядати кордони та створить надійні передумови для відновлення безпеки та розвитку.

М’яка політика Заходу у великій війні зумовлена хибним сприйняттям створюваних Кремлем загроз та низкою помилкових рішень. Шлейф помилок тягнеться й накопичується вже не одне десятиліття, розхитуючи загальну віру в те, що Захід узагалі здатний підтримувати ефективний світовий порядок, і в сам порядок як такий. Це вкрай небезпечна тенденція, що веде до глобальної дезорієнтації й закінчиться війною всіх проти всіх.

Настав момент істини. Захід має останній шанс закрити скриньку Пандори за допомогою України як ключа до неї. Цим він очистить історію хибних рішень, починаючи з нульової реакції на війну у Грузії та невиконання умов Будапештського меморандуму, і знову стане тим маяком правопорядку, який відверне вільний світ від занурення в хаос війни всіх проти всіх.

Захід не повинен боятися перемоги України й торжества справедливості, надмірно переживати через розпад Росії й долю російської ядерної зброї. Понад 30 років тому ситуація була ідентичною. Тоді справделивість восторжествувала, а твердість Заходу, його глобальний авторитет, зумовлений нею, дозволили адекватно вирішити проблему ядерної зброї. Цього разу може бути так само. Варто тільки Заходу проявити більше твердості.