Пішла епоха: 7 культових фільмів Девіда Лінча

16 січня кіноіндустрію вразила новина про смерть геніального американського режисера Девіда Лінча. Йому було 79 років, й останнім часом він дуже страждав від емфіземи легенів, причиною якої стало куріння. У пам'яті шанувальників залишаться гострий сарказм генія, його скуйовджена шевелюра і воістину шедевральні фільми, що давно стали класикою. Фокус пропонує вшанувати пам'ять Майстра, переглянувши його найкращі картини.

"Голова-гумка" (1977)

Від самого початку "Голови-гумки" Девід Лінч хоче, щоб глядач знав, що на нього чекає щось дивне. Він слугує остаточним введенням у фільмографію режисера загалом, враховуючи, що це був його перший повнометражний фільм, і він будується на дивацтвах, що він продемонстрував у своїх короткометражках, знятих у 1960-х і 1970-х роках. Це, звісно, не єдиний фільм жахів, випущений у 1977 році, але він безумовно стоїть в одному ряду з найкращими.

У центрі сюжету – нервовий Генрі Спенсер, який живе в промисловому містечку, що складається з диму, шуму і тіней. Він змушений одружитися зі своєю подругою, після того, як вона заявляє, що вагітна, і в підсумку стає батьком маленької, не схожої на людину дитини-мутанта. Тепер перед сім'єю постає проблема з виходжуванням цього чудовиська. Одного непрекрасного дня Мері йде до батьків, залишаючи Генрі дитину, і його без того складне життя стає ще важчим.

Обстановка, атмосфера, чорно-біла плівка і загальний тон "Голови-гумки" працюють разом, щоб зробити його дивним. Іноді здається, що то відбувається багато всього, то напрочуд мало. "Голова-ластик" настільки сюрреалістичний, наскільки це взагалі можливо, а його експериментальні елементи легко роблять його одним із найдивніших фільмів Лінча.

"Людина-слон" (1980)

Більшість фільмів Девіда Лінча, які можна було б вважати "нормальними" або, принаймні, близькими до традиційних, вийшли в ранні роки його кар'єри в кіно. "Людина-слон" — один із них. Він заснований на реальній біографії британця XIX століття Джозефа Мерріка, який прожив важке життя через свої фізичні каліцтва.

За сюжетом, вікторіанський хірург Фредерік Тревес рятує сильно понівеченого 21-річного Джозефа "Джона" Мерріка, з яким погано поводяться, поки він заробляє на життя як виродку-фрік. За його жахливим фасадом ховається людина неймовірних доброти, розуму і витонченості. Коли новини про Мерріка потрапляють до лондонських газет, він стає славнозвісною дивиною серед вищого класу Лондона, включно зі знаменитою актрисою місіс Кендал.

Сценарій написаний Лінчем у співавторстві з Крістофером Де Вуром і Еріком Бергреном за книжками Фредеріка Трівза "Людина-слон" і частково Ешлі Монтегю "Людина-слон: Етюд про людську гідність".

Чорно-біла картина без прикрас показує життя людини, не такої, як усі. Зловісна атмосфера та емоційні сцени роблять фільм емоційним і змушують співпереживати. У ньому дуже мало режисерських прийомів, які часто асоціюються з Лінчем, але від цього вона не втратила своєї родзинки і вважається однією з найвидатніших біографічних картин усіх часів.

Фільм був висунутий на премію "Оскар" за вісьмома номінаціями, включно з "найкращим фільмом", "найкращим режисером" і "найкращою чоловічою роллю" (Джон Герт), але не отримав жодної статуетки. У Європі картина отримала нагороди "Сезар" і "BAFTA в номінації Найкращий фільм".

"Дюна" (1984)

"Дюна" Денніса Вільнева — найкращий фільм загалом і, можливо, входить до числа найвидатніших науково-фантастичних фільмів усіх часів. Однак майже за 40 років до того, як стрічка 2021 року вразила глядачів точною адаптацією класичного роману, Девід Лінч спробував екранізувати культовий однойменний твір Френка Герберта. На відміну від версії Вільнева, Лінч спробував стиснути все це в один 137-хвилинний фільм. Результати, безумовно, були цікавими, стиль режисера віддавав належне деяким аспектам історії та світу науково-фантастичного епосу, але відчувався дещо поспішним і безладним в інших сферах.

Зрештою, "Дюна" 1984 року буде досить зрозуміла тим, хто знайомий із романом або фільмом 2021 року, але новачки в його світі можуть загубитися. Як великомасштабний блокбастер, він, імовірно, один із найдивніших у 1980-х. Фільм провалився в прокаті, зібравши у США всього $27 мільйонів за бюджету в $42 мільйони. Тоді картина була розкритикована більшістю шанувальників творчості Френка Герберта, які вважали, що Лінч надто вільно обійшовся з сюжетом книги. Сам режисер пояснив провал тим, що остаточну версію фільму було підготовлено без його участі.

Незважаючи на невдачу, "Дюна" вважається однією з найбільш культових робіт режисера.

"Синій оксамит" (1986)

"Синій оксамит" — нео-нуарний еротичний детективний трилер, у якому повно тривожних сцен, багато в чому завдяки нереальній грі Денніса Гоппера в ролі мерзенного Френка Бута, одного з найкращих лиходіїв, який найбільше запам'ятовується в кіно. Але загалом фільм зрештою є досить прямим (за стандартами Лінча) кримінальним трилером із сюжетом, який далеко не такий заплутаний або складний для розуміння, як дивніші фільми режисера.

Історія оповідає про студента коледжу Джеффрі Бомонта, який повертається до свого ідилічного рідного міста Ламбертон, щоб керувати господарським магазином свого батька, який потрапив до лікарні. Гуляючи трав'янистим лугом біля будинку сім'ї, Джеффрі знаходить відрізане людське вухо. Після початкового огляду поліцейський детектив Джон Вільямс радить Джеффрі нікому не говорити про цю справу, поки вони ведуть подальше розслідування, і не базікати про деталі, відомі поліції.

Дочка детектива Вільямса, старшокласниця Сенді Вільямс, розповідає Джеффрі те, що підслухала, коли її батько розмовляв зі своїми колегами. За її словами, до справи причетна лаунж-співачка Дороті Валленс, яка живе в старому багатоквартирному будинку недалеко від будинку Бомонтів. Проникнувши в її будинок, Джеффрі дізнається про раніше невідомий йому світ, який захоплює його і лякає одночасно.

Американський інститут кіномистецтва включив "Синій оксамит" до списків 100 найгостросюжетніших американських фільмів за 100 років і 10 найкращих американських фільмів у 10 класичних жанрах.

Картина принесла Лінчу другу номінацію на премію "Оскар" за найкращу режисуру.

"Проста історія" (1999)

"Проста історія" — художній фільм Девіда Лінча, в основу якого лягла реальна історія. У центрі сюжету — 73-річний Елвін Стрейт, який доживає останні роки разом із недоумкуватою донькою в тихому провінційному містечку. Одного разу він вирішує провідати свого старшого брата Лайла, який пережив серцевий напад. Елвін купує вживану газонокосарку (у нього немає прав на водіння автомобіля) і вирушає в дорогу через два штати. На нього чекають випадкові придорожні знайомства, допомога добрих людей і, нарешті, зустріч із братом.

Прототипом головного героя став реальний Елвін Стрейт. 5 липня 1994 року старий розпочав шеститижневу подорож завдовжки 390 кілометрів із Лоренса, штат Айова, до гори Зіон, штат Вісконсін, де жив його 80-річний брат, якого розбив інсульт.

До подорожі він спорядив бензином, їжею, одягом і туристичним спорядженням триметровий причіп, прикріпивши його до газонокосарки. Швидкість його подорожі була всього 8 кілометрів на годину. Дорогою він потрапив у кілька аварій і часто потрапляв під дощ.

Історія Стрейта стала настільки гучною, що про неї написали навіть великі видання на кшталт The New York Times. Своєю чергою, старий не був у захваті від підвищеної уваги і відмовився відвідати ток-шоу, куди його активно кликали.

Елвін помер 1996 року, через два роки після своєї подорожі.

"Проста історія" — це унікальний дорожній фільм у цьому сенсі, оскільки подорож повільна, але вірна, і навколо немає антагоністів, які могли б її ускладнити. Це мирний, зосереджений на персонажах і в кінцевому підсумку душевний фільм, який вирізняється з-поміж інших фільмів Девіда Лінча своєю приземленістю і прямотою.

Глядачі та критики теж оцінили її. Стрічку номінували на "Оскар" та інші премії. У неї загалом фільм має 12 нагород і 28 номінацій.

"Твін Пікс: Вогонь, іди зі мною" (1992)

Продовження/приквел художнього фільму до перших двох сезонів "Твін Пікс", "Вогонь, іди зі мною" — один із найсміливіших, найкращих і безкомпромісних фільмів Девіда Лінча. Він коливається між жорсткою сімейною драмою і сценами, які здаються справді жахливими, з сюжетом, що здебільшого зосереджений на житті Лори Палмер в її останні дні. Він ідеально доповнює культовий телесеріал, хоча значно важчий.

Прості сцени, які не захоплюються казковими або кошмарними образами, все дуже засмучують. У порівнянні з елементами жахів фільму вони можуть зробити "Вогонь, іди зі мною" важким для перегляду. Для рівного рахунку, є також багато сцен, які важко аналізувати або пояснити, включно з диким камео Девіда Бові. Причому більшість із них показані протягом першої півгодини фільму або близько того.

"Малхолланд драйв" (2001)

У центрі сюжету — загадкова дівчина, яка страждає на втрату пам'яті після автомобільної аварії, яка обирає собі ім'я Рита з рекламного плаката до фільму з Ритою Гейворт і намагається з новим ім'ям почати в Голлівуді нове життя.

Друга героїня — Бетті Елмс, яка приїхала до Голлівуду з маленького канадського містечка Чок-Рівер, щоб стати актрисою. У квартирі своєї тітки Рут вона зустрічає Риту, яка таємно проникла в дороге житло жінки, що надовго їде. Щиро співчуваючи своїй випадковій знайомій, Бетті намагається допомогти їй згадати, хто вона і що з нею сталося. Дівчина ще не підозрює, що доля має для неї інші плани, які незрозумілі, невідомі та змінять її життя. Тепер, у центрі складного лабіринту напівправди, збляклих спогадів, нерозділеного кохання та небезпечних зустрічей з потворним обличчям міста, перебуває дивний ключ до таємничої замкової щілини, ще дивніший куб кольору індиго, молодий режисер Адам та одна загадкова жінка — її подруга Рита.

Фільм вийшов настільки заплутаним і багатогранним, що фанати радили переглядати його кілька разів, щоб зрозуміти суть оповіді. сам Лінч описував картину як "любовну історію в місті снів". Він не став давати інші коментарі про смисли, що породило безліч суперечок та інтерпретацій.

Це не завадило картині завоювати 33 різні нагороди, стати лідером списку найкращих фільмів десятиліття за версією журналу "Time Out New York", кращим фільмом десятиліття, потрапив до списку The Guardian "1000 фільмів, які треба подивитися перед смертю", а 2016 року він очолив рейтинг найкращих кінокартин XXI століття за версією за версією ВВС.

Раніше Фокус писав, що у 2023 році дружина Девіда Лінча подала на розлучення і висунула вимоги.