«Ми боремося за фундаментальні права живої істоти». Документальний фільм «Озброєні піснею» присвячений українським артистам у часи війни

Головні герої «Озброєних піснею» — Андрій Хливнюк, Святослав Вакарчук, Світлана Тарабарова, оперний співак Сергій Іванчук, Марко Галаневич («ДахаБраха»), Василь Крячок (диригент Львівської національної філармонії), Катерина «Пташка» Поліщук і учасники «Культурного десанту» Миколай Сєрга, скрипаль Мойсей Бондаренко та Саша Чемеров («Димна суміш», The Gitas). Також одним із героїв — але вже у спогадах інших — є київський звукорежисер, воїн ЗСУ Ілля Грабар, який загинув під Бахмутом: про нього згадують його брат і дружина. І ще — львівські студенти, які співають прямо на вулиці, збираючи гроші на ЗСУ, наші захисники на позиціях. Багато облич і голосів.

Кадр фільму «Озброєні піснею»

Світова прем’єра стрічки відбулася на кінофестивалі Трайбека в Нью-Йорку, а наразі фільм доступний на українських стримінгах «Київстар ТБ», Megogo та Sweet.tv.

Режисером фільму став американець Раян Сміт, володар премії «Еммі» за документальний фільм «NFL 360: Хто, як не ми», зроблений на основі відео українських гравців у американський футбол, які приєдналися до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення. У червні минулого року Раян Сміт привіз статуетку Еммі до України, щоб на знак підтримки подарувати «Українській лізі американського футболу».

Кадр фільму «Озброєні піснею»

Власне, «Озброєні піснею» своєю появою зобов’язані саме проєкту «Хто, як не ми». Авторам останнього була потрібна музика для підтримання монтажного ритму. Раян, який до того нічого не знав про нашу сцену, під час цієї роботи слухав масу українських виконавців, листувався і знайомився з ними. Їхня творчість, їхній спосіб життя, їхні історії являли собою очевидний матеріал для нової картини.

Музичні лейтмотиви фільму задають три пісні, суголосні тому, про що розповідають «Озброєні піснею» — «Аве Марія» Шуберта, Nothing Else Matter американської метал-групи «Металліка» та «Червона калина». З «Червоної калини» фільм і починається. Камера летить над сонячним Києвом, за кадром лунає голос Хливнюка. Потім Андрій неодноразово з’являється на екрані — як зі співом, так і з коментарями.

Андрій Хливнюк

Загалом, Раян Сміт має доволі простий режисерський підхід, більш-менш несуперечливо змонтовуючи пісні, коментарі в кадрі та за кадром, новинні сюжети й зйомки з передової. Усі фрагменти — настільки короткі, наскільки це можливо, немає надто довгих монологів, радше репліки. За формою «Озброєні піснею» балансує між великим півторагодинним відеокліпом і фільмом-концертом.

Кадр фільму «Озброєні піснею»

Але це, вочевидь, найбільш дохідливий, добре засвоюваний спосіб висловлювання, розрахований насамперед на масового західного глядача. Саме в такій структурі оповіді найлегше донести до авдиторії, що сама по собі має кліпове мислення, важливі речі: не тільки про нашу музику, але й про обстріли Харкова, трагедію Маріуполя, героїзм захисників «Азовсталі», воєнні злочини окупантів, загальний масштаб біди, що обрушилася на Україну.

Кадр фільму «Озброєні піснею»

Тому там звучать очевидні для нас слова, які все одно треба повторювати знову й знову світові, та й собі: «Бажання сильніше за волю», «Гітара й мікрофон — набагато більш дієвий засіб, аніж міномети й гармати», «Ми боремося за фундаментальні права живої істоти», «У нас найбільша мотивація, ми все тут заберемо, все наше».

Звісно, заберемо.