Ось вона, справжня позиція офіційного Пекіну щодо кривавої війни в Україні

У китайській впливовій газеті «Global Times», яка є англомовним варіантом «Женьмінь Жібао» – офіційної газети Центрального Комітету Комуністичної партії Китаю, вийшла стаття під промовистою назвою «Will more young Ukrainians become cannon fodder for US interests?» (Чи стануть більше молодих українців гарматним м’ясом для інтересів США). Вже сама назва статті налаштовує читачів на думку, що американська маріонетка Україна стала приманкою для великої Російської Федерації, яку підло спровокували на напад Сполучені Штати. І от тепер довірливі українці змушені роками нести тягар наслідків американського егоїзму.

Складається таке враження, що самому Геббельсу треба було б повчитися в теперішнього китайського офіціозу. Адже ще трохи і «Global Times» прямо буде готова повторити наративи російської офіційної пропаганди, що, виявляється, не Росія напала на Україну, а Україна напала на Росію.

Китайські пропагандистські мудрагелі пишуть, що «Вашингтон був головним «фінансовим прихильником» Києва у триваючому російсько-українському конфлікті. Однак він продовжує перекладати частину найкривавіших «витрат» війни на саму Україну».

Не дивлячись на те, що в Китаї майже ніколи не вживають щодо російсько-української війни термін «війна», постійно заміняючи його на нейтральне слово «конфлікт», тут, видно, хтось з ідеологічного відділу Центрального Комітету Комуністичної партії Китаю неуважно вичитував цю статтю, перед тим, як вона з’явилася в газеті. Адже цілком можна було підібрати потрібний відповідний синонім до слова «конфлікт». Наприклад, «суперечка», чи «сутичка». Навіщо китайським товаріщам так підставляти своїх союзників у Москві, які майже через 3 роки з початку війни, весь час публічно заявляють, що у них ніякої війни немає. А є таке собі СВО, і крапка.

Далі газета пише: «Завдяки послідовним наполяганням адміністрації Джо Байдена щодо допомоги Україні, Вашингтон є найбільшим «багатим покровителем» Києва – США оголосили про новий пакет військової допомоги Україні на суму у $988 млн. Насправді це має на меті вплинути на план майбутньої адміністрації Дональда Трампа стосовно України, яка займає протилежну позицію і не виключає скорочення допомоги Києву. Оскільки адміністрація Байдена поглиблює участь США у війні в Україні, надаючи військову допомогу, адміністрація Трампа, якщо вона наполягатиме на негайному припиненні вогню після його вступу на посаду, може опинитись перед дилемою вибору, та бути звинуваченою в тому, що вона ігнорує інтереси України».

З контексту цього інформаційного блоку випливає, що Сполучені Штати мусили б прямо зараз припинити допомогу Україні в її героїчному відбитті агресії московського ворога. Адже новий пакет військової допомоги Україні ніяким чином не допомагає припиненню «конфлікту», який, на думку китайців, давно припинився, якщо Америка відмовилася від підтримки України.

«Вина» американців у тому, що вони не віддали українців на роздертя збоченим на імперському ревізіонізмі московитам, а продовжують й далі надавати нам допомогу.

Тобто, Америка – розпалює своїми діями війну, а от китайці – миротворці, до «мирних ініціатив» яких у Вашингтоні чомусь ніяк не бажають прислухатися. Не говорячи вже про те, який нехороший і хитрий цей президент Джо Байден. Навіщо він так підло підставляє наступного американського президента Дональда Трампа, перекриваючи своїми підступними діями йому можливість досягнути негайного припинення вогню. Поставивши його перед нелегкою необхідністю вибирати, як припинити війну в інші способи.

І чого це в Пекіні так піклуються про те, який вибір може зробити Дональд Трамп? Адже Китайська Народна Республіка, разом з Північною Кореєю і Іраном, допомагаючи Путіну, як мінімум на рік продовжили війну Росії проти України. Але про це у Сі Цзіньпіна воліють і не згадувати.

Далі «Global Times» наголошує: «У той же час безперервна допомога адміністрації Байдена також змусила Україну інвестувати більше ресурсів у конфлікт, щоб відповідати інвестиціям Вашингтона. Американським політикам байдуже, скільки людей гине в Україні, їм байдуже, яке майбутнє в України і чи воно буде взагалі.

Ті молоді українці, яких можуть відправити на війну, можуть ніколи не усвідомити суворої реальності, що вони були змушені стати котячими лапками для США для досягнення своїх стратегічних цілей. Для світу і особливо для України стане жахливою трагедією, якщо вони врешті-решт виявляться не більш ніж гарматним м’ясом США».

Тут фактично зафіксована позиція офіційного Пекіну щодо кривавої війни Росії в Україні:

1. Війну затягує американська допомога Україні, а не небажання Путіна вивести російські терористичні війська з незаконно окупованих українських територій.
2. У Сполучених Штатах не хочуть «миру», тобто узаконення захоплених Москвою силою українських земель, бо їх не цікавить скільки людей ще загине в Україні.
3. Героїчний спротив українського народу російській агресії та небажання капітулювати перед Путіним – забирає майбутнє в України.
4. Боротьба українців за свою незалежність – це не що інше, як слугування стратегічним інтересам Америки, але самі українці цього не здатні зрозуміти.
5. Українці не більше ніж «гарматне м’ясо» для США, і для світової громадськості, а особливо для України, стане жахливою трагедією, коли вони усвідомлять те, що в Пекіні вже давно знали.
6. Якби Україна відразу ж відмовилася від боротьби за свій державний суверенітет, то довірливі українці не були б змушені роками нести тягар американського егоїзму.
7. Американська маріонетка Україна стала приманкою для великої Російської Федерації, яку підло спровокували на війну Сполучені Штати.

«Global Times» й не приховує того, що у дійсності думають та роблять в Китайській Народній Республіці. Китай, у різні можливі способи, допомагає Путіну вести війну в Україні. Але роблять вони це нишком, вважаючи, що всі у світі настільки наївні та тупі, що ніяк не можуть зрозуміти навіщо Пекіну усе це.

Дехто з китайських провладних експертів стверджує, що якби Китай дійсно хотів допомогти Росії, забезпечивши її всім необхідним, війна давно б закінчилася. Але тоді б КНР вступила у відкриту конфронтацію зі Сполученими Штатами. Чого Сі Цзіньпін поки що уникає.

Адже у Пекіні переконані, що потрібно, щоб Росію, Америку і Європу максимально виснажила війна в Україні. І тільки після цього китайці будуть визначатися, чи вторгатися на Тайвань зараз, у 2027 році, або ще трохи почекати з цим рішенням.

Насправді, можливо, Китай й не продає Російській Федерації жодної зброї. Проте він діє цинічно та нахабно, продаючи Росії машини, інструменти, станки та електронні технології. Китай позиціонує себе, як нейтральну державу, яка прагне, щоб переговори щодо припинення війни відбулися якомога скоріше.

Та за цим усім стоять зовсім інші наміри. Росія фактично опинилася під китайським контролем. Пекін, як лихвар, заволодів збанкрутілим бізнесом, який звернувся до мафії за позикою. Китайська комуністична мафія виграє від російсько-української війни у будь-якому разі.

Коли Росія програє у цій війні, вона вийде з неї гранично ослабленою і знекровленою. А в її регіонах можуть початися голодні бунти і повстання. Тоді ніхто не зможе завадити Сі Цзіньпіну ввести свої «миротворчі війська» на поки що російські Далекий Схід та велику частину Сибіру. І це у Пекіні пояснюватимуть, як «братерську допомогу великому російському народу у скрутний для нього час».

Але взявши під свій контроль частину території Російської Федерації, китайці вже ніколи з неї не вийдуть. Вони спочатку виправдовуватимуть це необхідністю стабілізації поточної обстановки у Росії. А потім висуватимуть інші приводи – залежно від того, як далі буде складатися ситуація. Китайські «капіталістичні комуністи» вже загнали Путіна до глухого кута, але у Кремлі воліють робити вигляд, що вони цього не розуміють.

Москва намагається видати свою війну в Україні за регіональну війну між двома «братніми народами», в яку ніхто не має права втручатися, бо це, мовляв, війна між «своїми». Але нікому на колективному Заході не варто ховати голову у пісок. Україна, Тайвань, Філіппіни – це глобальні виклики, а не регіональні війни.

Тоталітарні режими у Російській Федерації, у Китайській Народній Республіці, у Північній Кореї та Ірані – це не тільки противники України. Це вороги всієї демократичної західної цивілізації. Вони ненавидять свободу та інші волелюбні нації, і тому об’єдналися між собою для світового панування. І як би вони не позиціонували свої політичні позиції, усі вони у душі ревізіоністи-комуністи-самодержавці.

У ворогів-союзників Росії і Китаю прослідковується подвійне мислення, коли Москва розпочала та продовжує неспровоковану війну за територіальне захоплення та експансію, КНР дестабілізує Азію своїми імперськими амбіціями завоювання та експансіонізму в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Росія ніколи добровільно не відмовиться від окупації України, як і Китай не відмовиться від намірів поглинання Тайваню. І якщо залишити тайванців віч-на-віч з китайцями, а українців з росіянами, то це Заходу обійдеться багатократно дорожче, ніж зараз надати Україні реально необхідну допомогу для відбиття агресії Російської Федерації.

Проте справжня екзистенційна проблема безпеки полягає не тільки у підтримці Китаєм Росії та її війни в Україні. Справа у тому, що Китай використовує цю війну для розширення свого глобального впливу та отримує довгий список ресурсів, які надає йому Росія. Окрім енергоносіїв та природних ресурсів, китайцям відкривається доступ до російської Арктики та ексклюзивної інформації військової розвідки щодо західної зброї та тактики.

Здавалося, що Річард Ніксон і Генрі Кіссінджер свого часу досягнули одного з найбільших дипломатичних успіхів з коли-небудь здобутих, коли вони вбили клин між Радянським Союзом і Китаєм. Але реальна політика президента Ніксона створила загрозу комуністичного Китаю, з якою західний світ зіткнувся сьогодні. Недалекоглядність і непродумана компромісність – це не вихід, тепер китайська загроза повертається назад до Америки з тих далеких часів.

Своїми руками Сполучені Штати перетворили Китай на виробничу супердержаву. Коли Захід, прагнучи отримувати дешеві товари та максимізувати прибутки, дозволив Китаю стати надзвичайно економічно потужною країною. Тепер надприбутки від цього знаходяться у виключному розпорядженні комуністичної партії, значної кількості супермільйонерів і великої кількості населення, яке за західними стандартами живе у бідності.

Пристрасть Сі Цзіньпіна та компартії до розширення геополітичної експансії спрямувала значну частину цього багатства на нарощування військової потуги, і, зрозуміло, що кожна країна, яка є сусідом Китаю, відчуває цю загрозу. Нині відстань більше не є засобом безпеки. Дивно, що Путін не бачить у Китаї реальну загрозу, у Росії є все, що Китаю потрібно.

Китай неможливо контролювати за допомогою дипломатії, і тепер, коли китайці стали багатими, вони створили свою потужну військову машину. Китай можна контролювати лише грошима.

Коли ви виводите свої виробництва з китайської території, перестаєте купуючи їхні товари, тоді ви побачите негайну реакцію з боку Комуністичної партії Китаю. Дехто з експертів каже, що подібне рішення або загроза цього призведе до торгової війни. Але коли одна сторона використовує торгівельний дисбаланс, то, зрозуміло, що торгову війну може програти лише той, хто маніпулює торгівлею у своїх політичних цілях.

Вразлива сторона Китаю очевидна тепер, як ніколи. І якщо США та інші країни-члени НАТО серйозно ставляться до того, що буде далі з Україною, то у них є дуже потужний важіль впливу на нього. Необхідно вимагати від Китаю припинення матеріальної підтримки війни Росії в Україні або він стане жертвою санкцій, спрямованих на зруйнування його економіки.