Як працює наша пам’ять: секрети запам’ятовування

Щодня ми стикаємось із ситуаціями, коли потрібно запам’ятати інформацію: для навчання, для роботи або особисту — чийсь номер телефону або час зустрічі. Як навчитися запам’ятовувати ефективно й надовго?

Є безліч технік запам’ятовування, крім того, кожен з нас має свої прийоми, вже звичні та зручні, підказані власним досвідом: конспектує, візуалізує чи використовує асоціації. Але всі ці техніки базуються на тих самих принципах. Це базові принципи роботи пам’яті. Їх усвідомлення може істотно підвищити ефективність і створення власних рецептів запам’ятовування. Таких принципів чотири.

Кольорове запам’ятати набагато легше, ніж чорно-біле. Тут усе зрозуміло. Колір приваблює нашу увагу й затримує її. Для обробки такої інформації потрібно більше часу, ніж для сірого тексту чи чорно-білих фотографій, тому запам’ятовується вона краще.

Власне, саме з допомогою фотографій і досліджують цей принцип. У Німеччині 2009 року проводили експеримент: учасникам показували сотню пейзажів-фотографій (ліси, гори, озера, ріки). З них 50 були кольоровими, а 50 — чорно-білими. Потім до цієї сотні додали ще 100 подібних фото, серед яких так само половина були чорно-білими, а половина — кольоровими. Виявилося, що учасники експерименту запам’ятали майже всі кольорові фото й безпомилково впізнавали, які з них уже бачили. А щодо чорно-білих було багато сумнівів, чимало з них згадати не вдалося.

Те, що рухається, набагато легше запам’ятати, ніж нерухоме. Якщо стоїть група людей, і раптом одна людина починає рухатись у ваш бік, то це також приверне увагу. Так… про всяк випадок. І це є причиною того, що саме цю людину ви запам’ятаєте краще, ніж тих, хто залишився на місці.

На рух реагують усі живі істоти. Те, як ми сприймаємо рухому інформацію, — це спадок від наших предків, які нерухомі предмети не вміли бачити взагалі.

Те, що «кричить», краще запам’ятовується, ніж те, що мовчить. Ідеться тут не так про крик, як про звук. Гучний звук — це те, на що потрібно реагувати. Інакше може статися щось не надто приємне.

Хоча справа не лише в гучності. Наявність звуку чи його відсутність може зробити з нашим сприйняттям такі дивні речі, про які ми б ніколи не здогадалися. Зокрема якщо людина їстиме й у цей момент слухатиме звуки іншої їжі, то це може навіть призвести до втрати смакового відчуття. Тобто якщо вам дати зефір і водночас увімкнути звуки того, як хтось хрумкотить свіжим яблуком, то, найімовірніше, вам здаватиметься, що ви їсте явно не зефір.

Грубувате, навіть дещо вульгарне запам’ятовується легше, ніж те, що є в межах етики. Цей принцип пам’яті найбільше впливає на нашу здатність запам’ятовувати, й ось чому його часто використовують у рекламі або пропаганді. Дія цього принципу добре відома тим, у кого є діти: слова, які в тексті замінюють символами «%#@», вони запам’ятовують автоматично й назавжди, чого не скажеш про таблицю множення.

От і виходить: аби добре щось запам’ятати, потрібно цю інформацію розфарбувати, додати до неї руху, звуку. Завдяки цьому навіть найнудніші тексти, формули чи цифри можна перетворити на цікаву та захопливу інформацію, яка надовго привертає увагу, а отже, краще запам’ятовується.

І це відбувається тому, що кольори, звуки, рухи можуть викликати такі емоції, які якраз і є причиною того, що наша пам’ять щось закарбовує в собі. Неважливо, які це були емоції — страшні чи смішні. Головне, що вони дуже сильні. Наприклад, у нашій пам’яті дуже добре закарбувалися події, що сталися на Майдані, або ж 24 лютого 2022 року, — навіть ті, хто не був їх безпосереднім учасником, усе одно пам’ятатимуть ці дні. Причому деколи в дуже дрібних деталях. Бо так працюють наша увага й пам’ять. Небезпека безпосередньо мені може не загрожувати, але я усвідомлюю її, й ось уже всі органи чуттів ніби множать свої можливості в декілька разів. Це відбувається без нашої на те волі — тіло робить усе, щоб підготуватися до чогось важкого й страшного. В такі моменти думати важко, але помічати легко.

Не лише страшні речі приводять людину в такий стан. Хороший фільм, який ви переглянули з друзями в кінотеатрі, — це також набір емоцій. Їх продумано й цілеспрямовано викликають у вас за допомогою зображення, слів, музики, сюжету. Ось чому ми добре пам’ятаємо фільми.

Але в нашому житті також є інформація, оригінальна, деколи емоційна, водночас ми взагалі її не пам’ятаємо. Це наші сни. Напевно, кожен з нас стикався з цим: от щойно я прокинувся й ще знаю, що бачив цієї ночі. А вже за секунду спогад випаровується. Чому? Адже сон часто сповнений усіх ознак інформації, яка має закарбуватись у пам’яті людини. Якби те, що ми побачили уві сні, відбулося з нами в реальному житті, ми б цього точно не забули.

Те, що ми забуваємо сни, — це дуже хороша здатність нашого мозку проводити чітку межу між сном і реальністю й забувати те, що не пов’язано з реальним життям. Окрім того, забувати сон — це природно. Це нормальна й навіть феноменальна навичка нашої пам’яті — відразу ж забувати інформацію. Чому феноменальна? Бо якби ми реально пам’ятали все, то можна лише уявити, наскільки забитою була б наша пам’ять тим, що нам узагалі не потрібно: звуки кожного автомобіля у величезному заторі, рекламні слогани, які кричать до нас із біг-бордів, тисячі чисел-цінників у супермаркеті… Запам’ятовування вимагає від нас посиленої роботи уваги, а це дуже енергозатратний процес, який виснажує мозок.

То чи можливо це — свідомо запам’ятовувати сни? Так. Тим, хто хоче привчити себе пам’ятати сни, потрібно завжди тримати біля ліжка ручку й папір. І щойно прокидаєтесь, одразу ж записувати те, що залишилося в пам’яті з вашого сновидіння. Не можете пригадати чітко? Отже, згадуйте будь-яку деталь — об’єкт чи людину, яку ви щойно бачили, чи будь-який запах. Об’єм того, що ви згадаєте, для початку не має значення. Головне — почати згадувати. Й записувати. Це тренує пам’ять, і я можу передбачити, що десь на третій-п’ятий раз вам не вистачить паперу, який ви тримати біля ліжка, щоб записувати сни.

Записи на папері вимагають від нас і нашої голови набагато серйознішої роботи, ніж просто спогад. Роблячи запис, ми можемо водночас аналізувати інформацію, порівнювати її й оцінювати. Саме це і є однією з основних причин, чому люди, які постійно щось записують, можуть зробити значно більше в плані інтелектуальної роботи.

Й це стосується не лише снів. Запис будь-якої інформації в рази покращує те, як ми цю інформацію запам’ятаємо та згадаємо в майбутньому.

Пам’ять — це не лише механізм зберігання інформації, а й спосіб переживати та закарбовувати моменти, які визначають нас. Використовуйте її потенціал, додавайте фарб, руху й звуків у повсякденне життя, й ви побачите, як навіть буденні речі можуть стати незабутніми. А найголовніше — пам’ятайте, що кожен із нас здатен зробити свою пам’ять сильнішою, яскравішою й ефективнішою.