Як не загинути "на нулі" – "база" від інструктора штурмового полку Дмитра Тур'яна

Як вижити на фронті людям, що мобілізувалися, розповів "Телеграфу" у межах проєкту "Лінія спротиву" Дмитро Тур'ян (позивний "Тренер"), інструктор взводу інструкторів 210-го окремого штурмового полку (ОШП) Сухопутних військ ЗСУ, який був створений на базі двох славетних батальйонів – 210-го ОСБ "Berlingo" та 20-го ОБСП "Україна".

Страхи

— Є три категорії людей: зовсім невмотивовані, які ховаються від армії; люди, які чекають повістки і не йдуть; вмотивовані, котрі приходять самостійно. Ось тут починаються різні страхи. Люди, які ховаються, бояться смерті і кажуть "я нічого цій державі не винен", ризикують потрапити у погану бригаду, адже не мають бажання щось робити в армії. У тих, які чекають повісток, головне завдання — зрозуміти, чим би вони хотіли займатися в армії. Якщо ця людина — водій або медик, то їй краще йти в армію на ці посади. Добровольці знають конкретно, куди хочуть. Вони починають щодня слухати теорію, у них кожного дня йдуть заняття. Після цього люди розуміють, чи підходить їм більше аеророзвідка або безпілотники, а можливо, комусь більше підходить бути штурмовиком. Вже після цього люди їдуть на базову військову підготовку (БЗВП. – Ред.). Її зараз розширили, і вона триває 45 днів. У порівнянні з тим, як готували мобілізованих на початку повномасштабного вторгнення, підготовка максимально змінилася.

Погані командири

— Завжди можна спробувати знайти спільну мову з командиром, який, на перший погляд, здається неадекватним, і досягти з ним якогось компромісу.

Важливим моментом є і самопідготовка: зараз дуже велика кількість джерел в інтернеті, книжки, бойові побратими, які багато чого бачили ще з 2014 року. Якщо людина буде займатися саморозвитком, то цим вона підвищить свої шанси на виживання. Врешті, можна спробувати перевестися. Ми живемо у часи диджиталізації, і переводитись тепер можна і через додаток "Армія+".

Колективні помилки

— Зв’язок – треба багато вивчати його і налагоджувати будь-якими способами. Це або радіомережа, або Starlink, або навіть якісь жести. Якщо відсутній зв’язок, то ми можемо накинути себе на Friendly Fire. Наприклад, група вийшла по "сіряку", але не сказала про це сумісним підрозділам, а ті побачили, що щось рухається, і туди просто з кулемета навалили. В самому підрозділі має постійно бути зв’язок. Приміром, не дай боже, є 300-й в групі, і перше, що повинні зробити хлопці, це накрити його своїм вогнем, щоб там, звідки прилетіло, не могли голову підняти, а друге – це спитати дозволу у свого командира, чи можуть вони його евакуювати саме зараз.

Стрільба

— Дуже багато розмов про те, як краще стріляти — фронтально чи з розножкою? Є свої плюси та мінуси. Звідки фронтальна стрільба пішла? У 2014 році всі інструктори здебільшого були поліцейські, які звикли стріляти в тирі. Так вести вогонь більш зручно і точно, але в умовах бою ми не завжди можемо поставити так ноги. Нам важче буде повертатися, і при русі у нас буде коливання ствола вліво-вправо. Якщо ми будемо йти з розножкою, то ми стабілізуємо ствол. Найзручніша і найвлучніша позиція для стрільби, як на мене, — з коліна, бо у позиції лежачи може бути незручно через амуніцію на животі.

Амуніція

— Важливо підлаштувати свою амуніцію під задачі. Якщо стоїть завдання з оборони – потрібно зробити додаткові схрони для зброї, набоїв, їжі.

Скоріш за все, не буде потрібна ремінно-плечова система, тому що з нею буде незручно. Треба обирати, яка зброя тобі потрібна для цієї задачі: у багатьох військових є власна зброя, не тільки та, яку видала держава.

Наприклад, у мого побратима з позивним "Колектор" є гвинтівка Daniel Defense. Вона з оптикою й ідеально працює на відстані навіть 600 метрів, але на штурми він бере не її, а звичайний "Калашмат". Тому що він більш стійкий до бруду і в окопі не потрібна оптика, коли "Колектор" буде штурмувати у посадці. Важливо розуміти, яку зброю береш. Якщо на ділянці навала дронів, то в ідеалі мають бути антидронові пушки. За їх відсутності є сенс взяти якийсь дробовик. Дрони можна збивати — це важко, невисокий відсоток, але краще щось зробити, ніж не робити нічого.

Комунікація

— Треба знати кожного свого бійця, їхні імена, позивні, чим твій побратим "дихає", його сильні та вразливі сторони. Ситуація: є у нас лінія оборони, є група з чотирьох людей, яка тримає, наприклад, правий фланг. Дві людини чомусь вийшли з бліндажа, і вони "трьохсотяться", а інші двоє йдуть їх рятувати, і їх теж роблять "трьохсотими" або "двохсотими" — фланг повністю відкритий і всі інші групи цього не знають. Ворог заходить з правого флангу і вирізає всіх. Тому надважлива комунікація і злагодженість між бійцями підрозділів. Треба знати кожного свого бійця. Якщо ми знаємо, що людина — сильний картограф, то нехай вона пояснює і планує, як дійти і як зробити коригування вогню. Якщо людина — медик, то хай займається медициною. Люди в складі групи повинні розуміти одне одного, спілкуватися на "своїй мові" — чи то мова жестів, погляду, кодового слова, яке присутнє тільки в їхньому підрозділі.

Злагодженість

— Відсутність злагодженості – серйозна помилка, і над цим треба працювати постійно. Навіть на відновленні побратими мають багато часу проводити разом. Інколи побратим може бути тобі ближчим за сім’ю. Злагодженість містить в собі індивідуальну підготовку: умовно, є відділення з сімох людей, з яких п’ять можуть пробігти кілометр, а двоє не здатні. Вони вже не однакові та працюють не на одному рівні. Ми повинні намагатися підтягнути всіх до якогось базового рівня. Мають бути однаково зібрані рюкзаки та аптечки, бо, умовно, по "сіряку" не буде часу дивитися що і де. Потрібно одразу знайти, що тут турнікет, а тут аптечка, і що там ось так складені оклюзійка, тампонада.

Перший виїзд "на нуль"

— Коли людина приїжджає на нуль, перше, що вона має зробити — вивчити місцевість, на якій знаходиться. Для цього запитати у побратимів, зайти, по можливості, до дронщиків і подивитися, попитати в них: "А що на тому перехресті? А чому ми постійно висимо? Де масковані позиції?" Потрібно замалювати собі "карту вогню", де будуть відображені свої позиції і ворожі.

Має бути зображення, де і яка зброя працює: важка тут, коротка там, а танк працює туди. Відмітити умовні орієнтири на полі битви: ми бачимо посадку якусь певну і хай відстань буде 400 метрів від нас. З неї починає йти ворог. Ми працюємо по них легким озброєнням, наприклад, автоматом Калашникова, у якого активна дальність стрільби ті 400 метрів, але вони можуть відкотитися на десять-двадцять метрів в посадку і вже так не дістанеш. Якщо у нас буде орієнтир, що отут точка 250 метрів, то вони підходять, ми починаємо атаку, і їм вже нікуди буде відходити, а по посадці працюємо кулеметом. Треба розраховувати відстань залежно від позицій ворога. Потім людина повинна максимально злагодитися з підрозділом, у який потрапила.

Фокус

— Коли знаходишся на позиції, треба бути максимально "на фокусі", бо підхід у стилі "вони далеко, зніму броню, походжу по окопу в шортах" — такого не повинно бути. Якщо у нас є якийсь вихід і нам кажуть: "Та їдь, там все нормально", — за можливістю слід попросити дронщиків, щоб вони підняли дрон і подивилися, чи не з’явилось за день на тому шляху чогось нового. Можливо, міг ворожий танк під’їхати. При собі краще завжди мати додатковий БК і додатковий пайок. Треба розуміти, скільки потрібно перев’язочних матеріалів, бо якщо буде потужний обстріл, то можливо, тобі не буде вистачати тієї аптечки та доведеться зробити дві-три загальних перев’язки.

Евакуація

— На жаль, ми не в НАТО і за нами евакуаційний вертоліт не прилетить. Треба розуміти, що вас чекає під час евакуації при пораненні: у вас буде сплеск адреналіну, вам буде боляче, але ви будете рухатись. За потреби ви самі маєте дійти до точки евакуації. Як тільки ви почали відчувати, що втомилися і треба посидіти, це дуже погано. Ви повинні рухатись, а для цього потрібно виставляти собі короткі цілі. "Я проповзу десять метрів, а потім ще десять".

Вивчай ворога

— Не завжди ти будеш воювати при своїх побратимах, тебе можуть відправити у якусь іншу структуру. Однак треба з усіма роззнайомитись, дізнатись, на чому вони спеціалізуються, і якщо вони знають, то розпитати, який саме на цій ділянці ворог. Іноді буває, як у нас (у 210-му ОШП. – Ред.) в Новосілці: приїхали незрозумілі російські дронщики, працювали кілька днів, потім було видно, що там вже інша група: сідали дронами на дахи будинків, ставили їх у сплячий режим, а коли приїжджала техніка, вони скидали дрони з даху. Потім проходило чотири дні, і ця тактика змінювалася – значить, група їхала. На це треба зважати.

Вчися у старожилів

— Важливо не боятися ставити питання, навіть дурні: своїм побратимам, інструкторам, постійно вдосконалюватись, вивчати та фокусуватися на завданнях, що ставить командування. Ми повинні завжди переймати найкращий досвід: зайшли на позиції і бачите, що там було два взводи, які тут вже пів року сидять, і ви зайшли теж двома взводами на ротацію – проведіть з ними певний час, хай вони повністю все вам розкажуть, з чим вони тут стикаються, аби ви були до цього готові. У будь-якій оборонній операції наших міст було багато Робін Гудських нальотів завдяки тому, що місцеві краще знають позиції, їм відомо, у якому паркані є дірка, де якийсь підземний лаз. Так і на будь-якій позиції є старожили, які все це знають.