/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F133%2Fcd58764af05652f3c78b7d9cb6b8d8b0.jpg)
“Масові забіги через поля і витончені суїциди”. Військовослужбовець ЗСУ – про бої з північнокорейцями
Російська армія дедалі ближче підходить до Суджі та останніми кількома тижнями посилює натиск, прагнучи повністю витиснути ЗСУ з Курської області. Північнокорейські солдати виявилися влучними стрільцями, які вигадують власні методи боротьби з українськими дронами. ЗС РФ завдають дедалі більше ударів по Суджі, не надто дбаючи про безпеку мирних жителів, які залишаються в місті.
Про це та інші події на Курському фронті журналісти видання “Вот Так” поговорили із військовослужбовцем ЗСУ Артемом Карякіним (позивний “Східний”), який особисто бере участь у боях на території Росії.
– Російська армія не припиняє спроб остаточно видавити ЗСУ з Курської області. З відкритих джерел відомо, що бої вже точаться в безпосередній близькості від Суджі. Як з точки зору очевидця виглядає ситуація на цій ділянці фронту?
– Останні тижні росіяни продовжують наступати великими силами без будь-яких помітних пауз. Основний наголос вони роблять на правий фланг [на схід і південний схід від Суджі, де лінія фронту проходитьпроходитьвсього в кількох кілометрах від райцентру]> – з боку Махнівки та Бондарівки вони майже наблизилися до міських меж. Бондарівка – це фактично район самої Суджі, село просто плавно переходить у міську забудову – чіткої межі між ним і містом просто немає.
Не дивно, що, маючи такий успіх, росіяни активно продавлюють саме цей фланг. Тут задіяні їхні основні сили, штурмові дії взагалі не припиняються.
- Бійці ССО розповідають як вперше взяли в полон солдата з КНДР: «Не встиг підірватися»
До цього противник атакував з півночі, намагаючись пробитися через село Погребки. Після серії невдач вони змінили напрямок і стали наносити флангові удари в бік Малої Локні, яка розташована за п’ять кілометрів південніше. Мала Локня їм просто необхідна, тому що це важлива висота [за 13 кілометрів на північ від Суджі]. Контроль над нею відкриває великі можливості для подальшого наступу на Суджу з півночі.
Кількість російських FPV-дронів за останній місяць збільшилася ледве не вдесятеро. Вони працюють по Суджі та найближчих населених пунктах. Якщо раніше над основними дорогами, які ведуть із Сумської області до Суджі, їх практично не було видно, то зараз вони прагнуть повністю контролювати всі логістичні шляхи [з Україною Суджузв’язуєєдина дорога з твердим покриттям, що проходить за 10 кілометрів від підконтрольної ЗС РФ території] – десь більше, десь менше успішно..
Були періоди, коли їм дуже добре вдавалося порушити нашу логістику. Після 31 грудня кардинально змінилася ситуація в повітрі. Росіяни повністю контролювали основну трасу, яка веде з Сумської області в Суджу. Це дуже сильно ускладнювало нашу логістику – підвезення людей, боєприпасів, евакуацію поранених. Потім вони стали контролювати і запасні дороги. Ми спостерігали велику концентрацію FPV-дронів типу “крило”. Вони, звісно, зліплені з лайна і палиць, але летять і несуть дещо більший заряд.
З’явилося дуже багато FPV-дронів на оптоволокні [вони стійкі перед перешкодами, які створюють засоби радіоелектронної боротьби], причому їхня тактика теж змінюється. Досвідчені пілоти садять такий безпілотник на трасу або біля неї і чекають на велику техніку. Часто вони навіть пропускають джипи та пікапи, а коли з’являється бронетехніка – здіймаються в повітря і знищують її. Таких досвідчених, добре підготовлених екіпажів, за нашими спостереженнями, на цьому напрямку вже чимало – щонайменше 4-5.
Більше того, росіяни тепер ще намагаються вийти до нашої ключової траси по землі, причому одразу з двох сторін. Необхідно визнати, що зона нашого контролю поступово звужується, і це дуже недобре для нас.
– Що відбувається в самій Суджі? Наскільки сильно росіяни обстрілюють місто?
– Кількість обстрілів самої Суджі дійсно помітно зросла. Причому росіяни б’ють по російському ж місту не тільки КАБами, про що вже широко відомо, а й “Іскандерами” (балістичні ракети з бойовою частиною масою 480 кілограмів), якими зовсім нещодавно було обстріляно Суджу.
Тут же були помічені й “Солнцепеки” (важкі вогнеметні системи з термобаричними реактивними боєприпасами, що володіють великою руйнівною силою на великих площах). Проте з них росіяни поки що по самому місту не працювали – завдавали ударів на підступах до нього.
Я чув, що противник багато разів заявляв про початок боїв за Суджу. Можу сказати, що поки що це не зовсім так, але за ворота в Суджу битва вже йде. По тій же Махнівці ситуація змінюється щодня. Грубо кажучи, сьогодні росіяни можуть прорватися і опинитися за кілометр від міської межі, проте наступного дня їх відкидають назад. І так повторюється знову і знову. Часто вони просто самогубно біжать через поля, щоб заскочити в населений пункт. Ці поля в прямому сенсі стають для них полями смерті.
– Що ви можете розповісти про військовослужбовців з КНДР? Чи доводилося вже зустрітися з ними в бою? Яке враження вони залишили про себе?
– Здебільшого, якщо хтось безбашенно біжить полями, то це північнокорейці. Навіть заскочивши в якийсь населений пункт, вони не намагаються в ньому закріпитися, а буквально пролітають його наскрізь. Звісно, якщо їх до цього моменту не ліквідують.
Що найбільше здивувало в них особисто мене, з чим ми зіткнулися на полі бою – вони влучно стріляють. Це цікаве спостереження. Побачивши наші FPV-дрони, корейці не тікають, а намагаються їх збити зі стрілецької зброї, і в них це набагато краще виходить, ніж у росіян. Я не знаю, з чим це пов’язано – чи то ми маємо справу з добре підготовленим спецназом, чи то в них просто багато зусиль в армії кидається саме на відточування влучності.
Щодо FPV-дронів, як мені здається, вони взагалі дуже швидко зрозуміли специфіку цієї зброї і стали виробляти власні методи її нейтралізації. Наприклад, вони першими стали намагатися ловити наші дрони на живця. Це дуже цікавий момент. Вони використовують одного-двох бійців як приманку, а коли безпілотник опиняється в зоні вогневого ураження, намагаються збити його зі стрілецької зброї. І в них періодично виходить.
Мне складно оцінювати, наскільки це розумне рішення, тому що ризик все одно дуже великий, але, враховуючи їхні колективні забіги по полях, це для них чи не єдиний спосіб нейтралізувати – принаймні, спробувати – наші FPV-дрони.
Багатьох їх недооцінювали. З посмішкою дивилися на масові забіги через поля. Але виявилося, що корейці багато чого вміють, а в процесі ще й швидко набираються досвіду. При цьому хочу зазначити, що, як і місяць тому, північнокорейці продовжують діяти виключно піхотними групами. Техніки їм не дають.
Видно, що вони намагаються вчитися у росіян деяким речам, зокрема поводженню з місцевим населенням. Усі вже, напевно, подивилися відео, як вони забігають до будинку і виганяють звідти місцевих жителів, щоб самим сховатися від дронів.
Що найбільше здивувало в них особисто мене, з чим ми зіткнулися на полі бою – вони влучно стріляють. Це цікаве спостереження. Побачивши наші FPV-дрони, корейці не тікають, а намагаються їх збити зі стрілецької зброї, і в них це набагато краще виходить, ніж у росіян. Я не знаю, з чим це пов’язано – чи то ми маємо справу з добре підготовленим спецназом, чи то в них просто багато зусиль в армії кидається саме на відточування влучності.
Щодо FPV-дронів, як мені здається, вони взагалі дуже швидко зрозуміли специфіку цієї зброї і стали виробляти власні методи її нейтралізації. Наприклад, вони першими стали намагатися ловити наші дрони на живця. Це дуже цікавий момент. Вони використовують одного-двох бійців як приманку, а коли безпілотник опиняється в зоні вогневого ураження, намагаються збити його зі стрілецької зброї. І в них періодично виходить.
Мне складно оцінювати, наскільки це розумне рішення, тому що ризик все одно дуже великий, але, враховуючи їхні колективні забіги по полях, це для них чи не єдиний спосіб нейтралізувати – принаймні, спробувати – наші FPV-дрони.
Багатьох їх недооцінювали. З посмішкою дивилися на масові забіги через поля. Але виявилося, що корейці багато чого вміють, а в процесі ще й швидко набираються досвіду. При цьому хочу зазначити, що, як і місяць тому, північнокорейці продовжують діяти виключно піхотними групами. Техніки їм не дають.
Видно, що вони намагаються вчитися у росіян деяким речам, зокрема поводженню з місцевим населенням. Усі вже, напевно, подивилися відео, як вони забігають у будинок і виганяють звідти місцевих жителів, щоб самим сховатися від дронів.
Крозум у них працює. Думаю, зокрема для цього їх і відправили на війну – щоб відкатати свої навички і привезти на батьківщину велику кількість інформації про те, як виглядає зсередини сучасна війна. Не здивуюся, якщо їх уже зараз масово навчають роботі з FPV-дронамі, бо вже зрозуміло, що просто зараз це головна зброя на полі бою.
– Наскільки великими є втрати північнокорейців і чи відповідають вони, на ваш погляд, заявленим Зеленським і розвідкою Південної Кореї 3-4 тисячам?
– Особисто я з дуже великим скепсисом ставлюся до будь-яких підрахунків втрат з будь-якої зі сторін, тому що реально на полі бою підрахувати їх досить проблематично. Тим більше це стосується північнокорейців, які воюють за Росію під фейковими документами. Якщо вони потрапляють, скажімо, до лікарень Курської області, то реєструються там як жителі Тиви, на яких видано їхні документи.
Зрозуміло одне, що поранених завжди більше, ніж убитих, особливо з урахуванням тієї тактики, яку використовують корейці. Вони вибігають у поле у великій кількості, на різній відстані один від одного, прилітає снаряд – хтось гине відразу, але більшість отримує осколкові поранення.
Навіть коли ми самі дивимося з повітря, часто дуже важко визначити, скільки реально поранених, адже не всі важкі, не всі залишаються лежати на землі. З повітря також складно розібрати, де росіяни, а де корейці. Звідси і мій скепсис щодо всіх цих цифр.
Наразі дуже поширені самогубства північнокорейців, щоб не потрапити в полон. Вони справді вбивають себе і часом роблять це найвитонченішими способами. У полон вони не мають наміру здаватися взагалі. Їм простіше вбити себе будь-яким способом, вони намагаються це зробити навіть не маючи під рукою жодної зброї. Я не можу поки що цього розповісти, але випадки були абсолютно дикі, можете мені повірити.
Тому до тих полонених, яких усе-таки вдалося захопити нашим бійцям, було найтрепетніше й найобережніше ставлення. Ми дуже хвилювалися, чи доїдуть вони живими до Києва, тому що був реальний страх, що вони примудряться вбити себе.
Не знаю, з чим пов’язана така тяга до суїциду – чи то це настанова безпосередньо з Пхеньяну, чи то їм росіяни вже щось розповіли, але здаватися в полон вони категорично не мають наміру і так просто не будуть. Якби було інакше, ми б побачили не двох полонених, а вже сотні.
– Нещодавно в соцмережах і ЗМІ великий резонанс викликала спроба ЗСУ контратакувати в напрямку Великого Солдатського. Хтось навіть назвав це початком нового контрнаступу української армії. Як ви можете прокоментувати цю інформацію?
– Очевидно, що була спроба просунутися в певному напрямку: наші намацали слабке місце і спробували вклинитися в російську оборону. Однак станом на сьогодні ті три кілометри, на які ми вклинилися, росіяни знову повернули під свій контроль.
Село Руське Порічне, через які українські підрозділи пройшли, атакуючи в напрямку Великого Солдатського, зараз, на жаль, практично повністю під контролем ЗС РФ.
.
– Зовсім нещодавно було багато розмов про удари КАБами, які росіяни нанесли в безпосередній близькості до інтернату, де живуть суджани і жителі довколишніх сіл, які перебралися в місто. Вам що-небудь відомо про цей випадок?
– Віднедавна ми, звичайні солдати, взагалі не маємо доступу до цього інтернату і до місцевих мешканців, які перебувають там. Цим займається безпосередньо комендатура. Я не знаю точних причин. Припускаю, що наше командування просто хоче не допустити присутності українських військовослужбовців поруч із цією будівлею, щоб не привертати до неї уваги і не викликати по ній удару з боку ЗС РФ.
Якщо раніше до цієї будівлі можна було під’їхати і вивантажити продукти місцевим, то приблизно три тижні тому комендатура заборонила це робити. Поруч якихось серйозних військових об’єктів я точно не спостерігав.
Знаю, що в соцмережах росіяни активно обговорювали якусь будівлю, обкладену мішками. Однак, наскільки я пам’ятаю, вона в такому вигляді стоїть тут мало не з серпня. А можливо, мішками його обклали ще й самі росіяни до нашого приходу. Тобто це не говорило про наявність там якогось штабу.
Узагалі ж штаб ЗСУ, про який писали в соцмережах – це дуже гучне слово. Якщо говорити про якийсь командний пункт, то логічно, що він не буде розташовуватися настільки близько до лінії фронту. Не варто забувати, що від інтернату до лінії зіткнень лишається буквально 3-4 кілометри, тому жодного штабу з генералами там бути не могло.
Навіть, якщо це було просто місце дислокації військових, то в підвалі могла перебувати не така велика їхня кількість, щоб ризикувати своїми громадянами й кидати туди два-три КАБи.
Більше того, коли росіяни б’ють такою вельми неточною зброєю, як КАБ, вони мали б розуміти, що поруч розташована єдина велика будівля, де живуть мирні жителі, десятки цивільних. Там постійно перебувало щонайменше 70 людей, плюс постійно приходили ще люди, щоб погрітися і отримати продуктові набори.
Тобто ті, хто ухвалював рішення випустити КАБи, напевно розумів, до яких трагічних наслідків для самих росіян міг призвести цей удар. Це ще раз підкреслює ставлення російських військових до своїх же співгромадян. Вони напевно усвідомлювали, що, вдаривши туди, вони не вб’ють нашого генерала, але можуть вбити мінімум 70 цивільних осіб.
Бесідував Іван Лисюк
Джерело: “Вот Так”