Прочитав та засуджую

Наша рідна країна нудьгувати не дає ніколи. Привід завжди знайдеться.

Ось, здавалося б. Ляпнув Віталій Портніков наймерзеннішу дурницю, що в демократичній країні доля воювати – не для синків депутатів, а для простих громадян. І ж лінь реагувати – ну ляпнув. І цілком ти від нього такого очікував. Здавалося б – та зачекайте ви. Дайте відлежатися матеріалу. Там дурнувато хихикаючи скажемо, що мовляв з контексту вирвали. І все чудово. Наш добрий, незлопам'ятний і братолюбний народ все й забуде.

Але ж ти диви. Понеслося, як кажуть, лайно по трубах. Ряд людей, у тому числі й колишній Прем'єр, заступаються. Маніпулятора оголошуємо найчеснішою людиною, брехню оголошуємо святим одкровенням. Громадян, які обурилися цинічному глузуванню над болем і жертвою нашого народу оголошуємо кремлівськими прихвоснями.

Тут я захотів і сам прочитати – з якого ж такого контексту ми слова святого Віталія-багатостраждальця висмикнули? Може скривдили несправедливо?

Отже, цитую і розбираю. Певний сайт «Антоніна» від Катерини Городничої. Беру, бо його постять Валерій Пекар та Арсеній Яценюк.

«У середньовіччя теж купували лицарям лати, зброю. І це було дуже дороге задоволення. Тому, до речі, воювала аристократія, а не прості люди. У простих людей не було грошей, щоб воювати за власну державу. Це взагалі була не їхня справа. Тому що це було дуже дороге задоволення — захист Вітчизни. Прості люди почали воювати по суті вже в наші з вами часи. З примусу у великих імперіях, і з обов'язку після Великої Французької революції».

Ну все ж начебто правда. «Так, але ні». Так і починаються маніпуляції – спочатку скажемо щось нібито правдиве. Хоча ні. Правда тут те, що лати були дорогим задоволенням. Так. Далі вже таке. За яку таку свою країну? Воювали за віру. Країна, тим більше своя, в середні віки поняття туманне і розмите. «Захист Вітчизни» – теж такого конструкту в голові не існувало. І таки так – масова армія – це вже Велика Французька. Хоча Англійська теж. Ну тобто тінь на тин вже пішла.

«Тому що "якщо ви хочете рівноправ'я, тоді державу будуть захищати не аристократи, тому що ви їх гільйотинували, ви сказали, що Франція належить вам, тому ви маєте йти на фронт всі"».

І тут знову все криво – от прям з самого початку. Так, якщо ми говоримо про рівноправ'я і обов'язок громадян – за часом це знову ж гільйотина, Конвент та інші принади революції. Але це не було «ей громадяни, ви тоді якщо хочете право голосу йдіть воюйте, а ми, дворяни, тоді не будемо». Дворяни і тоді вже не воювали. Взагалі вся ця дурня про красивих лицарів (яким і тоді потрібна була купа піхоти) була в криваві клапті розмазана на полях битв Столітньої війни 14-15 століть англійськими лучниками. І масові армії вже тоді з'явилися. Просто вони були найманими.

Але це все можна пробачити. Було б. Але тут як у казці – чим далі, тим страшніше.

«От коли зараз кажуть, що мають воювати діти депутатів, і після цього вони підуть. Ні, любі. Це демократична держава. В демократичній державі за державу гине проста людина. Якщо ми хочемо, щоб за державу гинули аристократи, ми маємо жити у феодальній державі, як це було до Великої Французької революції».

І тут питання до всіх захисників Портнікова – що тут можна зрозуміти не так? Який такий ще контекст ми не врахували. Пан Портніков приголомшливо відвертий. Єзуїтське підступництво, глузування і навіть паскудне знущання над усіма нами просочується в цій огидно-безсоромній нахабності.

«Мають воювати діти депутатів....Ні, дорогі...В демократичній державі за державу гине проста людина». Зрозуміло ж, що малолітні та реально нездатні діти депутатів тут ні до чого. Тобто, діти – і тут ми розуміємо, що узагальнюється вся політична верхівка. Що ми не Громадяни, які мають право на життя, свободу і прагнення до щастя. Де всі рівні перед Законом. Де всі разом захищають свою свободу від Тиранії. О ні. Твоє право – здохнути за тих, кого такі як пан Портніков проголошують аристократією. Якби він сказав про «співгромадян» або хоча б про те, що треба почати з себе. Ні. «Прості люди». В контексті його промов явно видно весь зверхній снобізм, який він вклав у це слово, цілком нешкідливе в іншій ситуації. «Всі звірі рівні, але свині рівніші». Як тут не згадати Орвелла, і чи не в реальність скотного двору нас хочуть втовкти такими промовами?

«За бажання бути рівними треба платити, в тому числі і власним життям. А якщо ти не хочеш рівності, ти не платиш, ти собі спокійно займаєшся своїми справами на полі, а якась інша людина одягає ці свої лицарські принади і йде воювати з іншим лицарем. Тому що вона воює за власність. За свою землю і за тебе. Бо ти теж його власність. Вона захищає свою власність: тебе, корову і землю. А якщо ти не корова і не будинок, то ти маєш бути поруч».

І під завісу. «За бажання бути рівним треба платити» – прям соціал-дарвінізм якийсь. Просто в нашому світі з таким сусідом нам треба бути всім заодно, інакше ми просто загинемо у вогні історії. І це про громадянськість. Це про Справу Спільну. Це не про аристократію і не про простих людей.

Я вже мовчу що подібними порівняннями він принижує і навіть втоптує в бруд подвиг і душевний порив тих, хто пішов воювати, тих, хто волонтерив, донатив і робив все, щоб у перші, найстрашніші дні наша країна витримала удар.

Але питання перше – аристократи хто? Ті, хто за тридцять років довів країну до ручки? І щось то не дуже віриш в виправдання, що нікого він не мав на увазі – що ж тоді про простих людей-то говорив?

Друге питання – до чого подібні промови можуть призвести? До того, що ті, хто повернувся, скаже про умовних депутатів та їхніх дітей «Так ми ж воювали. Ми ж право маємо». І понесеться соціальний бунт. Або ж...

«Лиш уявіть, якою стане країна, В якій кожна людина живе як людина, В якій все, що хороше, – значить і наше!... Але поки, на жаль, все зовсім інакше...»