Пам’яті кіборга, пластуна Євгена Подолянчука

Євген був розвідником, командиром групи спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення. У 2014 році серед перших прибув в зону АТО, вже 26 травня брав участь у бою за Донецький аеропорт. Бився за ДАП і восени. Загинув 14 вересня – отримав важке поранення, побратими не змогли вивезти його живим… На той момент воїну було лише 23 роки…

За спогадами побратимів, «Скаут» завжди працював на найнебезпечніших позиціях: зі злітної смуги без жодного укриття, прикриваючи новий термінал. Облаштовував медпункт для поранених, а шляхи до нього позначив розклеєними значками червоних хрестів і стрілочок по всьому приміщенню аеропорту. Потім ці позначки навіть у розпал бою дозволяли новоприбулим бійцям координувати порятунок поранених.

Євген народився 4 липня 1991 року у Черкасах. У 2012 році з відзнакою закінчив факультет розвідки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Став офіцером військового управління тактичного рівня.

У 14 років хлопець долучився до національної скаутської організації "Пласт", був членом юнацького куреня ім. Ярослава Мудрого. Пластову Присягу склав 18 липня 2006 року.

«У 2006 році - учасник крайового вишкільного табору військового пластування "Леґіон" (Чорний ліс на Прикарпатті), у 2007 році - першун крайового летунського табору "Чота Крилатих" (с. Луквиця Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.). З липня 2014 року Євгена прийнято до Уладу старшого пластунства», - повідомляють на сторінці пластового історичного блоку.

За два роки після загибелі «Скаута» інший пластун, історик Юрій Юзич опублікував у Фейсбуці альбом з малюнками, зробленими Євгеном під час оборони ДАПу, які згодом евакуювали його побратими. Ці малюнки заламінували і зараз вони зберігаються в музеї 3-го полку, де служив Євген. На деяких залишилися сліди від уламків.

На малюнках – важливі моменти щодо ведення бою, навиків бійця та розвідника, якими мав натхнення поділитися «Скаут». «Розвідник повинен володіти навичками забезпечення життєдіяльності і виживання в екстремальних умовах». «Розвідник повинен досконало знати топографію, вміти орієнтуватися на будь-якій місцевості по компасу і карті, по місцевих предметах, швидко і правильно визначати та передавати координати обєктів і цілей!» «Не бачу - не стріляю» - означає, що не потрібно розстрілювати з переляку весь БК в білий світ! Веди чіткий прицільний вогонь короткими чергами і одиночними пострілами по вивлених цілях!»

На честь побратима пластуни перейменували юнацький підготовчий курінь. Хлопці проводять табори на Черкащині, де Євген народився, й Кіровоградщині, де він служив.

«Так як за життя його бажанням було, щоб після смерті назвали курінь на його честь, старше юнацтво нашого куреня, яке було знайоме з ним особисто, вирішило змінити патрона. На службі позивний в нього був «Скаут», і це надихнуло провід табору довго не думати над назвою курінного табору. Ідеєю табору були Пластовий Закон і наслідування життя Жеки, його звичок і смаків. Хлопці подолали близько 100 км Холодноярськими лісами й полями. Жили традиційно під тентами, готували їжу в основному по відділеннях (гуртках). Були заняття з виживання в диких умовах, ПМД, природознавства, піонірки, рукопашного бою, бою на ножах, була змога здати вмілість «два пера». Далі табір було перекинуто на військовий полігон спецназу в Кіровоградській області в реальних умовах – таким чином друга частина табору відбувалась на полігоні полку, де служив Євген Подолянчук, і де протягом п’яти днів учасники і провід проходили заняття з ТСП (тактико-спеціальна підготовка), топографії, астрономії, тактичної медицини, куховарення, будови та швидкісних розбирання і збирання зброї (КМ-7,62, СВД, АК-МС). Після п’яти днів на полігоні учасники мали унікальну змогу прожити добу в казармах третього полку спецпризначення, познайомитись не лише з польовими, а й з буденними справами військових-контрактників. Також всі відвідали музей, де нам провели пізнавальну екскурсію про війни, в яких брали участь військові з України. Потім всіх знову було перекинуто під Вергуни, Черкаська область, де відбулись фінальний змаг, заприсяження двох юнаків, остання ватра і закриття табору» - розповідають пластуни про плекання пам’яті свого побратима.

У 2015 році, до річниці загибелі Євгена, режисер Володимир Трифонов випустив 50-хвилинний документальний фільм, у якому зібрав розповіді про «Скаута» рідних, дружини та побратимів.

«Женя виріс у військовій частині, дитинство провів на плацу біля солдатів, весь час вони грали з друзями у війну. Може, це вплинуло на його життєвий вибір, - каже мама воїна Ніна Джулай. - Я знаю сина: якби він не вступив до академії (Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, факультет розвідки, яку з відзнакою закінчив Євген Подолянчук. – ред.) – пішов би служити в армію. Не пішов би в армію – був би на контракті. Все одно був би там. По-іншому Женя не зміг би».

«Він був зразковим у всьому! Просто зразковим! Дуже виділявся зі свого гуртка. Завжди був свідомий. Він був гарним стимулом навіть для мого особистого розвитку», - згадує виховник.

Дружина Марія розповідає про Євгена як про надзвичайно яскраву людину.

«Познайомилися ми на пластовому таборі – я вперше побачила, що хрестять хлопця в 16 років. Почали товаришувати, через рік він мені освідчився. Я розуміла, що це дуже надійна людина. Він так яскраво увійшов у Пласт, про нього одразу почали всі говорити. Таке рідко буває», - пригадує вона.

Зазначає, що чоловік був справжнім фанатом військової справи:

«Увечері міг писати конспекти - просто для себе, багато читав. Просто тому, що це треба. Бо він офіцер і розуміє, що мало знань дали в академії. В АТО він від руки малював інфографіку з порадами, як діяти військовим, зокрема розвідникам, у різних бойових умовах. Навіть коли мені передали його речі з аеропорту, я знайшла в них листочок із переліком завдань, які він перед собою поставив, будучи на військових діях: щось вивчити, прочитати, відпрацювати… Навіть на війні в нього знаходилися сили, аби вдосконалюватися».

Поховали Євгена Подолянчука на Черкащині в селі Крутьки.

Він був удостоєний нагрудного «Знаку пошани». Є лицарем ордену Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Також нагороджений Залізним Пластовим хрестом за заслуги у національно-визвольній боротьбі в утвердженні Української держави (посмертно).

24 вересня 2015 року Євгенові Подолянчуку було посмертно присвоєно чергове військове звання – капітан. Також удостоєний відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» та пам'ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня. Має недержавну відзнаку «Народний Герой України» (посмертно).

На честь Євгена у Черкасах та Кропивницькому названі вулиці. 15 вересня 2016 року у черкаській спеціалізованій школі №3 на його честь відкрили меморіальну дошку. Також його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» в Києві.

Шана і честь Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Юрій Юзич, Фейсбук-сторінка Роман Лозинський, Черкаська міська рада