Трамп готує «шок і трепет». Якою ціною він може закінчити війну в Україні?

Інавгурація кожного нового президента США перетворюється на подію планетарного масштабу — відповідно до впливу цієї країни на глобальну політику та економіку. Втім, те, за чим ми могли спостерігати в самих Сполучених Штатах і світі в очікуванні вступу на посаду Дональда Трампа, змушує підшукувати інші, ще більш виразні, епітети. Іноді виникає враження, що після 20 січня 2025 року, коли Трамп складе присягу, почнеться відлік нового періоду в сучасній історії. Світ став більш нестабільним і небезпечним для життя. Багато американців пов’язують надії на краще з пришестям нового-старого президента, який обіцяє привести все до ладу — всередині країни і глобально. Їхні сподівання поділяє чимала кількість жителів інших країн, розташованих у зонах воєн і конфліктів. Чи виправдані ці очікування? У пошуках відповіді подивимось, якими є наміри 47-го президента США.

Впадає в око, що порівняно з 2016 роком, коли успіх на виборах став несподіванкою для нього самого, Трамп ґрунтовно підготувався до своєї нової президентської каденції. Як у сфері програмних питань, так і в плані підбору кадрів, що мають реалізовувати його задуми.

Рушійною силою «плану» Трампа для Америки і світу є його гранична впевненість у власній непогрішимості та величі, що набули майже біблійних масштабів після того, як «провидіння» врятувало тоді ще кандидата у президенти під час замаху на його життя. Гадаю, помиляються ті, хто за інерцією радить «ділити все навпіл» і не сприймати надто серйозно провокативні заяви президента: на жаль, політичне шоу від Трампа чимдалі більше трансформується у реальну політику. При цьому він не обмежується притаманним всім політикам вищого рангу бажанням просто залишити слід в історії країни. Трамп плекає амбіцію буквально «висадити у повітря» сучасну систему адміністративного управління в США, радикально змінити правила гри в політиці, завдати нищівної поразки традиційним елітам, помножити на нуль так званий deep state, спираючись на повністю підконтрольні йому на цьому етапі республіканську більшість в обох палатах Конгресу та консервативну більшість у Верховному суді США. Такі наміри Трампа не тільки відображають його особисті емоції: вони резонують з антисистемними настроями виборців і є його варіантом відповіді на загальносуспільний запит щодо здійснення в країні реальних змін.

Важливим елементом внутрішньополітичної стратегії нового президента є намір суттєво розширити повноваження Білого дому та виконавчої влади в цілому, що нагадує «імперське президентство», яке свого часу намагався створити Річард Ніксон. Наприклад, усупереч практиці, яка існує в США, Трамп вважає, що президент має виключне право контролювати федеральні витрати та може впливати на роботу Федеральної резервної системи, фактично незалежного центробанку США.

Свою атаку в стилі «шок і трепет» Трамп і його команда мають намір розпочати вже в день інавгурації. Очікується, що ним буде видано понад 100 указів із питань, які були визначені пріоритетними під час виборчої кампанії та забезпечили йому підтримку більшості американських виборців. Зокрема, йдеться про жорсткі заходи з регулювання міграції, зміни в енергетичній політиці щодо зняття обмежень на видобуток горючого палива, спрощення процедури звільнення федеральних службовців, перегляд політики стосовно щеплень. Деякі з указів можуть справити помітний і безпосередній вплив на роботу уряду, інші матимуть переважно символічний характер, надсилаючи американському загалу месседж: «Відтепер усе буде інакше».

Паралельно Трамп і конгресові республіканці розпочали активний пошук шляхів для реалізації законодавчих ініціатив нової адміністрації. Наразі обговорюється можливість внесення одного або, ймовірніше, кількох законопроєктів, присвячених подовженню дії скорочення податків, запровадженого за першого президентства Трампа, підвищенню безпеки на кордонах США і депортації нелегальних мігрантів, змінам в енергетичній політиці, а також витратам на військові потреби. Порівняно з указами, для введення в дію яких потрібен тільки підпис президента, для проходження законопроєктів у Конгресі знадобиться більше часу, зусиль та інвестицій політичного капіталу, особливо з урахуванням крихкості республіканської більшості в Палаті представників. До того ж відлік часу до наступних проміжних виборів 2026 року вже розпочався: з огляду на можливість втратити домінування в Конгресі Трамп і трампівська «рать» мають обмежений час для реалізації його законодавчої програми.

Очікується, що в день інавгурації Сенат нового скликання доєднається до Палати представників і ухвалить законопроект про затримання і депортацію нелегальних мігрантів, які здійснили навіть дрібні кримінальні правопорушення (республіканців можуть підтримати 10 сенаторів-демократів).

Новообраний президент США зустрічає інавгурацію із практично сформованою командою, головні дійові особи якої проходять процес затвердження Сенатом. Найскладнішою є ситуація з претендентами на посади міністра оборони, директора ФБР і національного координатора з питань розвідки. Всі вони належать до когорти ультралоялістів, які мають відіграти ключову роль у реалізації ідеї Трампа про «президентство помсти» і «вичистити» його ворогів із підпорядкованих їм федеральних органів. Попри численні претензії до їхніх поглядів і брак необхідного досвіду, всі вони мають шанс пройти через сенатське чистилище: настільки сильним є бажання сенаторів-республіканців догодити Трампу. Зауважу, що із 17 республіканських законодавців, які свого часу голосували за імпічмент Трампу, в Конгресі нинішнього скликання залишилося тільки п’ять.

За винятком згаданих вище одіозних персонажів, решта призначенців нового президента загалом вписуються в існуючий у США алгоритм призначення членів президентського кабінету та керівників центральних органів влади. Більшість із них має необхідну компетентність і професійний досвід, потрібні для виконання ними своїх посадових обов’язків, або принаймні певний політичний доробок. Утім, зазначені риси є тільки додатками до найважливішого критерію — майже релігійної лояльності до «боса». Його підлеглим відводиться роль імплементаторів рішень президента, відомого своєю схильністю керуватися власними емоціями, уявленнями й інтуїцією, діяти, часто не беручи до уваги думки експертів або навіть усупереч їхнім рекомендаціям. Для нього, як свідчить перша каденція, також характерна мінливість в оцінці своїх підлеглих, що може суттєво скоротити час їхнього перебування на посадах. У цьому сенсі дуже цікаво подивитися, чи довго триватиме «роман» між двома мегаломанами — Дональдом Трампом та Ілоном Маском. Останній викликає дедалі більше роздратування у найближчого оточення президента та президентського «фан-клубу».

В очікуванні інавгурації Трамп зробив усе можливе, щоби відсунути Джо Байдена на задній план — і у внутрішній політиці, і на міжнародній арені. Саме до нього було прикуто увагу американських і міжнародних ЗМІ, саме до його флоридської резиденції вишикувалася черга керівників провідних американських корпорацій (включно з тими, хто раніше ставився до нього критично) та очільників іноземних держав.

Навіть до офіційного вступу на посаду Трамп намагався справляти суттєвий вплив на світову політику. Мабуть, найпомітніше це було на Близькому Сході, де до переговорів між Ізраїлем і ХАМАС активно долучився його спеціальний посланець. У перехідний період дещо чіткішими стали обриси плану Трампа щодо закінчення війни в Україні, що він визначив як свій невідкладний пріоритет у світовій політиці.

Порівняно з передвиборчими заявами про «24 години», Трамп визнає, що припинення війни в Україні є надскладним завданням, для вирішення якого знадобиться принаймні шість місяців. Далі звернемося до заяв Марко Рубіо на сенатських слуханнях. За його словами, війна в Україні «зайшла у глухий кут». Хоча, як він вважає, не можна дозволити Росії захопити всю Україну, Київ не зможе повернути всі суверенні території, контрольовані Росією. Задля досягнення мирних домовленостей на поступки мають піти не тільки Росія, а й Україна і США. Правильно зазначаючи, що санкції є важелем впливу США на Росію, Рубіо припускає можливість їхнього послаблення. Про неможливість повернення України до кордонів 2022 року сказав раніше і кандидат у міністри оборони Піт Гегсет, а про можливість пом’якшення санкційного режиму — Кевін Келлог.

Таким чином, команда Трампа погоджується на фактичний поділ України і в перспективі не виключає бодай часткового повернення до нормальних відносин із Росією. Разом із тим Трамп не планує надавати Україні безпекові гарантії, перекреслює наші євроатлантичні перспективи і публічно зізнається в розумінні негативних «почуттів» Росії щодо членства України в НАТО.

У цьому контексті майбутня зустріч чи розмова американського президента з російським диктатором викликає у мене глибоку тривогу. Особливо після, здавалося б, не дотичних до України заяв про анексію Гренландії та відновлення контролю над Панамським каналом, включно із можливістю застосування силового сценарію. Вони чітко показали, що Трамп переконаний в існуванні одних правил поведінки для потужних держав, подібних до США, і зовсім інших — для слабкіших країн, які мають підкорятися волі «великих хлопців». Він також фактично піддав сумніву принцип непорушності кордонів — один з основоположних принципів сучасного міжнародного права.

У загальнішому плані у підході Трампа до зовнішньої політики спостерігається трансформація неоізоляціонізму «Америка понад усе!» в бік «Америка понад усе!+», коли домінування США у світі є можливим і навіть бажаним за мінімізації ресурсних витрат і глобальної відповідальності, уникнення заангажованості у військові конфлікти з потужними суперниками. Відбувається активний дрейф у бік експансіонізму, характерного для США в ХІХ сторіччі: американські аналітики запустили в обіг термін «континенталізм», який означає намір Трампа забезпечити виключний вплив США на Американському континенті в дусі нової версії «доктрини Монро».

Світ за Трампом дуже схожий на світ за Путіним, до якого американський лідер ставиться з незмінною повагою. Симптоматично, що про війну в Україні кремлівський диктатор хоче домовлятися саме з Трампом. Чи не стане принцип «нічого про Україну без України» порожнім звуком після їхніх перемовин?

Напередодні інавгурації можна констатувати, що у відносинах Трампа з більшою частиною американського загалу триває медовий місяць: сприятливий вітер наповнює вітрила його політичного судна. За даними останнього опитування CNN, 56% американців вірять, що економічна ситуація в країні поліпшиться вже за рік, 55% схвалюють дії Трампа під час перехідного періоду, рівень популярності президента сягнув найвищої для нього позначки у 46%.

Як буде далі, залежатиме від виконання Трампом передвиборчих (переважно популістських) обіцянок, насамперед щодо приборкання інфляції та покращення економічного стану пересічних мешканців США, що не дуже стикується з його наміром різко підвищити тарифи на імпортні товари з ряду країн. Його лідерські якості будуть випробувані вже найближчим часом у ході боротьби з катастрофічними пожежами у Каліфорнії та подолання їхніх наслідків.

Українцям, як і всій неамериканській решті світу, треба виходити з того, що ми не маємо іншого вибору, ніж шукати найбільш ефективні засоби взаємодії з лідером, якого обрали виборці Сполучених Штатів. І робити це потрібно, незважаючи на його зверхність, самозакоханість, емоційні перепади та мінливість характеру. Головний тягар зусиль на цьому напрямку падає на плечі нашого керівництва, політиків та дипломатів. Українському суспільству в цілому важливо зрозуміти марність розрахунків на те, що «прийде Трамп і все вирішить». Якщо і вирішить, то вирішить, виходячи з власних інтересів. Для того, щоби вистояти в боротьбі з російським агресором, потрібні не тільки надзусилля західних партнерів України. Потрібна ремобілізація всього українського суспільства, коли всі аспекти його життя підпорядковані цій меті. Потрібна нова якість управління державою, яка відповідала б критичності ситуації.