Трамп перед складним вибором: допомогти Україні, чи Путіну?

Ще ніколи, з часу відновлення незалежності Української держави, Україна так критично не залежала від того який вибір зробить президент Сполучених Штатів. Не дивлячись на те, що частина міжнародної та української преси демонізує Дональда Трампа, а інша покладає на нього перебільшені сподівання, останнє слово залишається за президентом Америки.

Без перебільшення можна сказати, що 20 січня 2025 року здатне стати днем нового відліку у світовій історії. Проте очікування остаточного визначення щодо допомоги або недопомоги президентом США Україні, тягнеться надзвичайно довго. Але в інтересах російського диктатора Путіна – взяти перерву, зібрати вкрай необхідні ресурси, проаналізувавши уроки з його численних невдач в Україні, підготуватися до відновлення війни та розпочати її нову фазу у будь-який момент, який Москва вважатиме найбільш вдалим для себе. В Кремлі вже давно знову порахували Російську Федерацію наддержавою, й тепер хочуть, щоб це визнав і увесь світ.

Новообраний президент Дональд Трамп вважає себе майстром «мистецтва угод». Проте немає жодної гарантії того, що він може запропонувати те, що влаштує Україну. Поділ України ніколи не зможе вважатися справжнім миром, бо принесе на міжнародну арену ще більшу ескалацію. А значить багаторазово погіршить й так складну ситуацію, котра виникла, поклавши цим початок демонтажу чинного майже вісім десятиліть світового порядку.

І якщо Сполучені Штати віддадуть Україну на розтерзання Московщині, то потім Путін проголосить, що Гренландія це «спірна територія», проявить агресію до держав Балтії, Скандинавії та Канади. Далі Москва оголосить, що Аляска насправді належить Росії. Бо, мовляв, царя підло обдурили, і він несправедливо задешево продав її американцям. Тому настав час виправляти цю ганебну історичну несправедливість. А Китай, який до того спостерігав зі сторони за реакцією Заходу на вторгнення Російської Федерації в Україну, наважиться на окупацію Тайваню.

Не говорячи вже про те, що полишення сам на сам України з Росією вмикає зелене світло іншим світовим диктаторам, в першу чергу, Кім Чен Ину і Сі Цзіньпіну. Повідомляючи їм, що тепер вони можуть не стримуватися у своїй агресії. А їхнім «законним призом» цілком можуть стати Південна Корея та Тайвань. Немислиме тепер цілком здатне перетворитися в реальне, якщо радники Трампа, які доводять, що продовження допомоги Україні не в стратегічних інтересах Америки, зможуть його в цьому переконати.

Єдиним можливим на тепер вразливим місцем Дональда Трампа в українському питанні є – яким чином війна Росії в Україні і рішення щодо неї США, здатні вплинути на історичну спадщину колишнього 45, а тепер вже 47 президента Америки. Все інше для нього не має великого значення. Хоча хотілося б вірити, що після 20 січня ми зможемо побачити нового Трампа, який тепер став палким прихильником збереження за Українською державою її суверенних, міжнародно визнаних територій.

Історична спадщина Дональда Трампа – це саме те, де Україна і новий президент Америки можуть реалізувати свої спільні інтереси. Коли Трамп, допомагаючи українцям, закріпить за собою місце в американській історії, як один з найкращих та успішних президентів США.

Але, і про це вже зараз потрібно говорити, Ахіллесовою п’ятою нового президента Сполучених Штатів є його зустріч з російським диктатором. Путін вірить у те, що лестощами та компліментами зможе задурити голову Трампу. Отримавши від нього бажане, одночасно не запропонувавши нічого замість. Але якщо Дональд Трамп погодиться, хоча б частково, на вимоги головного кремлівця, а потім той заявить про це, як велику перемогу Кремля, то бенефіціаром буде Путін, а не Трамп.

Тому Україна та наші європейські союзники мусять акцентувати увагу на геополітичних амбіціях нового американського лідера, який ніколи не любить ні в чому нікому програвати. А відмова від України, якщо вона дійсно відбудеться, може стати найбільшим політичним програшем Трампа. Тому навряд чи йому варто починати своє президенство з програшу, який начисто перекреслить усю його історичну місію, в яку він та його найближче оточення так свято вірять.

Можна не сумніватися в тому, що Путін спробує знову нав’язати Дональду Трампу зустріч тет-а-тет, як це вже було раніше в Гельсінкі. Коли звук вимкнено, Трамп виглядає маленьким, нахилившись уперед у своєму кріслі, а Путін посміхається, не вірячи своєму щастю, коли президент США кидається на власне ФБР.

Якщо Трамп знову погодиться перейти до таємної стратегії, яка явно працюватиме на інтереси Москви, то це означатиме, що кремлівську позицію «дайте нам те, що ми хочемо, і тоді ми поговоримо», було негласно замінено фактичними переговорами quid pro quo. Тобто послуга за послугу. І в такому разі доля України та українського народу автоматично відходить на другий план.

Розв’язання українського питання в рамках міжнародно прийнятих законів Путін вважає Сізіфовою працею. Тому будь-які сподівання на це виглядають марними. Та й Дональд Трамп на це не підходить. Йому не вистачить стратегічного терпіння та дипломатичної кмітливості. Проте позитив у тому, що коли колишній президент Сполучених Штатів Джо Байден намагався розв’язати Гордіїв вузол, то, за певних обставин, Трамп може розрубати його.

Росія здатна подвоїти вимоги, які вона висуває щодо України, та свої претензії на окуповані східні українські землі, якщо потурати її геополітичним забаганкам. Адже «мир», яким він бачиться з вікон Кремля, не що інше, як капітуляція України. У яку б красиву і привабливу для Америки та колективного Заходу обгортку не намагався її завернути путінський злочинний режим.

Ігри Москви в «нові території», «референдуми», внесення до своєї конституції українських земель та передачу Російській Федерації 20 відсотків України Путін нехай грає сам з собою. Оскільки розділену, подрібнену та ослаблену Україну Московія поглине через декілька років, якщо українці необачно погодяться на путінський варіант «миру».  

Саме тому московський «цар» так вперто намагається досягнути того, щоб рішення щодо України приймалося без самих українців та Європи. Щоб його визначили шляхом двосторонніх домовленостей між Путіним і Трампом.

При чому на Україну вже тиснуть, аби вона погодилася на «тимчасове» припинення вогню, після чого Росія збереже за собою незаконно окуповані території. Очевидно, що якби Україна погодилася на такі умови, то не отримала ні реальних гарантій безпеки, ні чіткого шляху до членства в НАТО та Європейського Союзу. Додатково дозволивши Російській Федерації уникнути виплат репарацій за знищення інфраструктури на Сході та Півдні України. Москва весь час домагається повної капітуляції України на максималістських умовах Путіна.

Саме тому російський диктатор не може дочекатися утаємниченої зустрічі з Трампом. Настільки засекреченої, щоб знову конфіскувати конспект у перекладача, по якому можна було б реставрувати те, про що конфіденційно говорили Дональд Трамп та Путін. 

Якщо лідер США на таке погодиться, то їхня таємна розмова може бути приблизно такою. Путін: «Дональд Фредович, я вважаю, що ви чудова людина, і, безперечно, найкращий та найрозумніший президент за всю історію Сполучених Штатів. І мені потрібно, щоб ви зняли з мене санкції, щоб оголосили мене переможцем моєї спецоперації, СВО, як ми її називаємо в себе в Росії».

Трамп: «Важко з вами не погодитися. Я також вважаю себе чудовою людиною і найкращим вибором для Сполучених Штатів. Може ви ще щось хочете?» Подібний діалог цілком можливий, адже Дональд Трамп вважає себе найкращим учасником переговорів у світі. Як тут ще не згадати про його зустрічі з північнокорейським диктатором Кім Чен Ином. Як і те, що свого часу він заявляв, що довіряє Путіну, а не своїй власній службі безпеки.

Та хай там що, ілюзії помирають останніми. Якщо Трамп вирішить боротися за свою блискучу історичну спадщину, то це буде одне. Якщо ж ні, і йому головне прожити щонайкомфортніше кожен свій наступний день, не забувши при цьому зіграти у гольф, то це зовсім інше.

Дональд Трамп опинився перед складним вибором: допомогти Україні, чи Путіну. І від того, яке він прийме остаточне рішення, залежить не тільки доля України та Європи, а й всього міжнародного порядку. Трамп може стати рятівником України, а може стати тим, хто допоможе Путіну знищити її державність. Такою, на жаль, є сьогоднішня реальність.

Хочеться вірити, що в Америці існують здорові сили, котрі будуть здатні переконати президента Дональда Трампа, що те, що робить Путін в Україні – геноцид українців. Що це один із найбільших злочинів в історії людства. А непідтримка українців означатиме не що інше, як потакання російському диктатору в знищенні великого європейського народу.