Застряглі в чужому тілі й покинуті всіма: що таке деперсоналізаційний розлад

Деперсоналізаційний розлад, психічне захворювання, що спантеличує і глибоко ізолює, змушує тих, хто його відчуває, почуватися глибоко відірваними від реальності. Це відчуття відірваності часто описується як замкненість за склом, застрягання в бульбашці або сприйняття світу ніби збоку. Для декого навіть власне тіло, думки та спогади здаються незнайомими або нереальними. Учені вже тривалий час намагаються розгадати таємниці цього незвичайного захворювання, пише The Conversation.

У Фокус.Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найцікавіші новини зі світу науки!

Доцент кафедри клінічної психології Бірмінгемського університету Емма Черніс пояснює, що ці симптоми часто ставлять у глухий кут як самих страждальців та їхніх близьких, так і фахівців у галузі психічного здоров'я, яким доручено діагностувати та лікувати їх. Незважаючи на серйозність розладу деперсоналізації, він часто залишається незрозумілим або випущеним з уваги в системі психіатричної допомоги.

Багато людей роками борються з цим розладом, не отримуючи діагнозу. У Великій Британії на точне визначення розладу йде в середньому від восьми до 12 років. За цей час людям часто ставлять неправильний діагноз тривоги або депресії, призначають невідповідне лікування або зовсім відмовляють у допомозі.

Черніс підкреслює, що ця прогалина в наданні допомоги багато в чому зумовлена недостатньою поінформованістю і навчанням фахівців у галузі психічного здоров'я, які практично не отримують знань про дисоціативні розлади. У результаті пацієнти часто опиняються розкидані по різних службах, залишаються без підтримки або замовчують марність звернення по допомогу. Як не дивно, вважається, що стійкість розладу посилюється тим, що пацієнти постійно концентруються на своїх дивних відчуттях.

Ця підвищена увага, що підживлюється тривогою і стресом, створює порочне коло, в якому люди стають більш уважними до своїх симптомів, що ще більше посилює їхню відірваність від реальності. Однак Черніс зазначає, що переживання деперсоналізації та дереалізації за своєю суттю не є патологією. Насправді, для багатьох людей вони є звичайною і абсолютно нормальною реакцією на стрес. Проблема виникає, коли ці відчуття стають хронічними і заважають жити, як це відбувається в людей із розладом деперсоналізації.

Обнадіює те, що обізнаність про розлад деперсоналізації поступово зростає. Такі організації, як Unreal, британська благодійна організація по боротьбі з деперсоналізаційним розладом, відзначають зростання кількості запитів на навчання з боку фахівців у галузі психічного здоров'я, які бажають заповнити свою прогалину в знаннях. Дослідники також працюють над створенням ресурсів, як-от керівництва з направлення до фахівців і спеціалізовані методи розмовної терапії, щоб краще впоратися з цим розладом.

Як зазначає Черніс, зусилля з розуміння фізичних механізмів мозку, що лежать в основі деперсоналізації, потроху просуваються вперед, ще більше висвітлюючи цей невловимий стан. Хоча шлях до загального визнання та ефективного лікування ще довгий, у людей, які страждають від цього болісного розладу, є надія. Для тих, хто бореться з глибокою ізоляцією, відчуваючи себе "нереальним", ці зміни можуть прокласти шлях до світлого майбутнього, вважає Черніс.

Раніше Фокус писав про те, що вчені дізналися як розпізнати незвично розумних людей. Існує думка, що розумних людей можна розрізнити з першого ж погляду, але вчені пішли далі і вирішили виділити чіткі риси характеру, які притаманні власникам підвищеного інтелекту.

Також Фокус писав про те, як визначити володарів "рухливого інтелекту". Рухомий інтелект досить сильно відрізняється від свого більш стандартного виду, і вчені виділили риси характеру, за якими можна визначити його носіїв.

Цей матеріал має виключно інформаційний характер і не містить порад, які можуть вплинути на ваше здоров'я. Якщо ви відчуваєте проблеми, зверніться до фахівця.