Чорний борщ і сушені карасі: чим жителі Шацька заманюють туристів у несезон

Кожен регіон України має свої кулінарні традиції. Жителі Шацька подумали, «а ми чим гірші?!», і пригадали оригінальні місцеві рецепти, якими і заманюють туристів до себе у гості. Про обов’язковий інгредієнт чорного борщу, чи можна у Шацьку спробувати червонокнижного вугра, а також як сушать карасів - читайте у матеріалі Коротко про.

Традиційна місцева страва

У селищі Шацьк, що на Волині, зараз тихо. На пляжах гуляє хіба що вітер, більшість магазинів і кафе зачинені, а від галасливих дитячих атракціонів і сліду не лишилося. Як і кожне курортне місто чи село, Шацьк оживає у так званий високий сезон, тобто влітку, коли на відомі озера їдуть туристи з усіх куточків України.

Такий розклад місцевих аж ніяк не влаштовує. Жителі Шацька хочуть, аби туристи навідувалися до них цілий рік. Адже це хороший заробіток для місцевості, де з роботою ой як сутужно. Тому тут вирішили заманювати гостей у несезон місцевими делікатесами.

- Наша кухня багата на такі витребеньки, - кажуть Коротко про у Шацькій громаді. – Маємо чим пишатися: цікаво засушені карасі чи той же оригінальний борщ. Таких страв ви більше ніде в Україні не спробуєте. Це по-перше. А по-друге, рецепти давні, ці страви готували ще наші предки, які жили саме тут. Хто хоч раз спробує чорний борщик з Шацька, той точно не забуде цього смаку.

Щиро кажучи, місцеві не лукавлять: чорний борщ дійсно незабутній і на вигляд, і на смак, і за рецептурою.

- У кожному селі є такий день, який називають «свіжина», - розповідає місцева мешканка і знана господиня Світлана Пех. - Традиційно в цей день «колють» кабана і варять чорний борщ.

Хоча зараз інгредієнти для страви можна придбати будь-коли на ринку чи в магазині. Для приготування чорного борщу використовують свіжу кров свині, квашений столовий буряк, грудинку, печінку, легені, нирки та спеції. Але як і класичний, чорний борщ господині також готують по-своєму: хтось використовує свіжий буряк, а хтось додає оцет або лимонну кислоту.

- Спочатку треба закип’ятити воду, - пояснює Світлана Пех. – Тоді кидаємо до каструлі м'ясо і субпродукти, порізані кубиками цибулю, буряк. Поки все, нехай кипить.

Хоча дехто радить кидати цибулю в кінці приготування борщу, щоб аромат був насиченим. Зате шацькі господині одностайно погоджуються: окремо треба зварити картоплю «в мундирах», бо так краще смакує з борщиком.

Коли буряк готовий, борщ можна посолити. А тепер головна частина: в каструлю тонкою цівкою виливаємо кров, помішуємо. Страва має покипіти ще 10 хвилин. Тоді можна додати трошки оцту, чорного перцю, лаврового листа.

Чорний борщ насправді має темно-коричневий колір. На смак нагадує трохи звичний червоний борщ, трохи кров’янку, навіть польський «журек», але більш насичений, з кислинкою. Страва цікава, ситна, тому другу тарілку навряд чи подужаєте.

Червонокнижний вугор і вітчизняні карасі

Побувати в Шацьку і не спробувати місцевої риби – гріх. Тамтешні озера відомі своїми багатими водами. В озерах водяться і звичні карась, короп, щука, і делікатесний вугор.

Своїм зовнішнім виглядом вугор дуже нагадує змію. Довге циліндричне тіло вкрите слизькою темною чи жовтуватою шкірою. Зустрічається в різних водоймах світу, але в Україні найкращы - лише у Шацьких озерах.

Жителі Шацька кажуть, що багато років тому тамтешні водойми спеціально зарибнили. Раз-другий вугор попався на гачок місцевих рибалок, ті його засмажили, хтось закоптив. І дивна риба так засмакувала місцевим, що «на вугра» стали приїздити рибалити навіть з інших областей.

І до того дорибалилися, що у Шацьких озерах вугор майже зник. Тому Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України внесло до Червоної книги рибу «вугор європейський» як вид, що зникає, задля збереження і відтворення. Тому вилов, продаж та купівлю заборонили, а за непокору порушника чекає адміністративна відповідальність.

Забороненого вугра на місцевих ринках дійсно не купити. Але завжди є торговці, з якими можна домовитися. Щоправда, за копченого просять від 1500 грн за кг. До речі, зараз це вже залишки товару, адже взимку риба впадає в сплячку і лежить на дні до самої весни, зарившись майже повністю у мул.

Якщо вугор – це дорого і протизаконно, то є місцеві карасі. У Шацьку їх смажать, запікають і, що цікаво, сушать у печі. Ця страва вважається суто місцевою. Традицію приготування сушених карасів оберігають як зіницю ока. Більш того, з чужинцями секретами приготування риби не діляться. Адже це бізнес. Кореспондентці Коротко про місцяни розповіли про сушіння карасів у печі лише частково.

- Рибу треба ретельно випатрати (голову залишаємо!), промити, - пояснюють. – Обтерти паперовим рушником, щоб забрати зайву вологу. Тоді натираємо сіллю і приправами. Далі нехай трохи полежить у спокої.

«Трохи» - це, як виявилося, декілька днів. Опісля господині розпалюють піч, викладають на деко льон, солому, очерет або сіно, а тоді аж рибу. І в піч! Час від часу рибу виймають і перевертають.

Усі тонкощі приготування не розповідають. Але хваляться, що висушена риба може зберігатися роками. Такий карасик вдало доповнить смак рибної юшки чи капусняка. Хоча добре смакує і окремо. Сушена у печі риба м’яка, ароматна, не така солена, як та ж таранька, і майже не має дрібненьких кісточок.