Хайп на обуренні українців: навіщо журналісти розкрутили слова Портнікова про "війну для бідних"

Останнім часом ім’я відомого журналіста Віталія Портнікова опинилося у центрі громадського обговорення. Причиною стало активне поширення в соціальних мережах уривку із його старого інтерв’ю, що викликало гостру реакцію українців. Цей скандал підняв цілу низку питань про межі відповідальності публічних осіб, маніпуляції в інформаційному просторі та реакцію українського суспільства на подібні ситуації.

Війна для бідних? Про шо казав Портников

Все почалося з того, що у соціальних мережах підняли старе інтерв’ю Портнікова, у якому його висловлювання вирвали з контексту. Майже рік тому, у лютому 2024 року Віталій Портников дав велике інтервʼю журналістці Наталії Балюк для її ютуб-проєкту "Балючі теми". А вже в цьому році з'явився уривок його слів про те, що за демократію мають гинути прості люди, а не діти депутатів.

Звісно це викликало бурю емоцій, особливо серед громадян, які болісно реагують на питання, пов’язані з війною та суспільною несправедливістю. Опитані Фокусом експерти вважають, що ситуація стала можливою через загальне відчуття образи та несправедливості у суспільстві, травмованому війною.

А ось цитата Портникова дослівно:

"У середньовіччя теж купували лицарям лати, зброю. І це було дуже дороге задоволення. Тому, до речі, воювала аристократія, а не прості люди. У простих людей не було грошей, щоб воювати за власну державу. Це взагалі була не їхня справа. Тому що це було дуже дороге задоволення — захист Вітчизни. Прості люди почали воювати по суті вже в наші з вами часи. З примусу у великих імперіях, і з обов’язку після Великої Французької революції.

Тому що "якщо ви хочете рівноправ'я, тоді державу будуть захищати не аристократи, тому що ви їх гільйотинували, ви сказали, що Франція належить вам, тому ви маєте йти на фронт всі". От коли зараз кажуть, що мають воювати діти депутатів, і після цього вони підуть. Ні, любі. Це демократична держава. В демократичній державі за державу гине проста людина. Якщо ми хочемо, щоб за державу гинули аристократи, ми маємо жити у феодальній державі, як це було до Великої Французької революції.

За бажання бути рівними треба платити, в тому числі і власним життям. А якщо ти не хочеш рівності, ти не платиш, ти собі спокійно займаєшся своїми справами на полі, а якась інша людина одягає ці свої лицарські принади і йде воювати з іншим лицарем. Тому що вона воює за власність. За свою землю і за тебе. Бо ти теж його власність. Вона захищає свою власність: тебе, корову і землю. А якщо ти не корова і не будинок, то ти маєш бути поруч".

За версією портал Антоніна, проєкта фахового інтернет-видання Детектор медіа, уривок з інтерв'ю використали як привід для "інфокампанії з дискредитації" Портникова.

Сам Портников пояснив, що той уривок "використовується московською і проросійською агентурою в нашій країні для мого цькування".

"Кожний, хто його прослухає, переконається, що в ньому не було й тіні бажання перекласти відповідальність за війну на частину населення, навпаки — наголошувалося, що у війні в демократичній державі кожен має бути поруч з іншим — цими словами ці міркування й завершилися", — підкреслює журналіст.

Несправедлива війна: чому обурились українці

Політолог Олег Постернак вважає, що цієї історії ніколи б не сталося, якщо б не були зачеплені тонкі струни суспільного сприйняття війни, несправедливості війни.

"Тобто, якщо, наприклад, служили б діти депутатів, чиновників чи інших високопосадовців, і це було б оприлюднено, як, наприклад, в Ізраїлі, де першочергово повідомляють, хто з родин високопосадовців бере участь у бойових діях, спрямованих проти терористичних угруповань, то, ймовірно, розмірковування Портникова не викликало б такого суспільного резонансу. Але в нашому суспільстві існує певне почуття образи й розчарування через несправедливість війни. Більше того, ця війна усвідомлюється як боротьба за свободу, і навіть невелика іскра може стати тригером для масових суспільних обурень, які в даному випадку спрямувалися проти конкретної особи", — каже Фокусу політолог.

Тобто, на місці Портнікова міг би опинитися будь-хто — публіцист, експерт чи політик, який зробив би аналітичний висновок, порівнюючи, скажімо, армії середньовіччя та сучасності. Але без існування суспільного очікування, сформованого травмами війни, така історія навряд чи набула б значного розголосу чи стала б такою резонансною, вважає Постернак.

"Другий момент, який мене особливо обурив у цій історії, — це агресивна та неадекватна реакція тих, хто намагається захистити Портнікова за будь-яку ціну. Ця реакція дуже нагадує сценарії, які використовувалися під час підтримки Уляни Супрун або Марії Берлінської, коли остання, за твердженнями, сприяла наведенню ракет на виставку в Чернігові. Я говорю про це відкрито й чесно, як і потрібно про це писати. Схоже, існує певна група, що складається з грантових активістів, які перебувають на зарплаті у деяких громадських організаціях і тісно пов’язані з іноземними колами. Також є група прихильників Порошенка, які активно втручаються в будь-які конфлікти, де це може бути вигідно для захисту свого "провідного блогера". Усі знають, що Портніков є прихильником Петра Олексійовича Порошенка, і це не є новиною", — продовжує Постернак.

Уся ця агонія, пристрасні з’ясування стосунків, словесні перепалки та конфлікти ще більше розшматовують суспільство, яке вже й так виснажене війною та її несправедливістю.

Цензура під час війни: спочатку думати — потім говорити

Можливо, з історичної чи аналітичної точки зору міркування Портникова мають право на існування, вважає експерт, але тут питання вже до самого журналіста.

"Навіть якщо це інтерв’ю було записане рік назад, але ж під час війни, кожен із нас — блогер, журналіст, політик, експерт, активіст чи військовий — повинен тричі подумати, перш ніж говорити щось про війну та її справедливі рамки. Питання до Портнікова є. І воно навіть не стільки в тому, що саме він сказав, адже його слова можна трактувати як аналітичне міркування. Проблема полягає у відсутності відповідальності, самоцензури та розуміння болю й трагедії величезної кількості людей. Людей, які втратили близьких, перебувають у полоні, втратили своє майно або й самі загинули. Це не просто висловлювання перед камерою чи коментар без жодної відповідальності", — говорить Постернак.

У 2014–2015 роках, коли війна точилася лише на Донбасі, або часи анексії Криму, масштаби трагедії не були такими глобальними, як зараз. Уже тоді це була велика трагедія, але сьогодні вона ще масштабніша, з руйнуваннями та масовими втратами. І тому, вважає політолог, коли хтось говорить щось публічно — на камеру чи під запис, — потрібно тричі подумати, як ці слова будуть сприйняті людьми, для яких біль війни сидить глибоко в душі.

"На жаль, і це варто підкреслити, у Портнікова абсолютно відсутнє розуміння цього. Більше того, цього розуміння немає й у тих, хто його захищав. Як раніше вони захищали Берлінську чи Супрун, так і зараз, організовуючи медійні "посиденьки", створюють ілюзію, що Портнікова несправедливо піддають обструкції. Насправді, критика Портнікова є абсолютно справедливою. Інша річ, що деякі блогери використовують цю ситуацію для накручування власної популярності й збору лайків. Однак відповідальність залишається на самому Портнікові. І це його ніяк не виправдовує, це однозначно", — вважає Постернак.

Але варто поставити інше запитання: чому саме зараз ця тема стала настільки обговорюваною? Олег Постернак допускає, що це може бути використано для розкрутки певних інтернет-проєктів. Відомо, що багато хто займається розкруткою своїх YouTube-проєктів і використовує для цього хайпові теми. Це привертає увагу суспільства, створює резонанс і допомагає збільшити аудиторію, підписників та кількість переглядів. Тому цілком логічно, що за роздуванням цієї історії міг стояти мотив підвищення популярності чи прибутків медійних проєктів.

Але виникає питання: якщо це зрежисована кампанія, то заради чого? Просто щоб знищити репутацію Портнікова? Це навряд чи. Його популярність обмежується досить вузьким колом прихильників, які вважають його авторитетом. Малоймовірно, що хтось хотів знищити його репутацію саме в їхніх очах.

"Сам Портніков висловлював припущення, що це може бути почерк ФСБ чи "рука Москви", яка намагається створити з нього сакральну жертву. Він навіть припустив можливість замаху на своє життя. Однак, особисто я вважаю таку теорію малоймовірною," — каже політолог.

Скоріше, це виглядає як історія випадкового характеру, яка була підігріта частиною лідерів суспільної думки для просування власних онлайн-проєктів, видань чи медіа. Проте не можна виключати, що на якомусь етапі до цього могли долучитися й російські агенти, які активно працюють в Україні. Для них подібні резонансні кампанії є зручним інструментом для досягнення власних цілей, таких як дестабілізація суспільства чи розпалювання внутрішніх конфліктів.

"Спершу здалося, що головна мета цієї кампанії — зовсім не Портніков. Було враження, що це чергова спроба внести смуту в українське суспільство, якого й так роздирають війна та внутрішні конфлікти. Нам і без того вистачає напруги.

Однак, зважаючи на учасників цієї історії — аналітиків, журналістів і медіатусовку — виглядає, що мета була доволі проста: зіграти на емоціях і настроях у цьому середовищі. Єдина очевидна причина такої активності — це розкрутка власних медіаресурсів та онлайн-проєктів", — резюмує Постернак.

Нагадаємо, народна артистка України Лариса Кадочникова потрапила у мовний скандал під час вручення премії імені Сергія Параджанова Національної спілки кінематографістів 9 січня 2025 року.

Також Фокус розповідав, що новий рекламний банер у метро Києва обурив правозахисників. Вони звернули увагу на некоректність формулювання, яке таврує окуповані землі та їхніх жителів як "небезпечних".